Відтепер польські читачі мають змогу познайомитися з творчістю відомого українського подружжя з Чернігова, адже Тетяна і Сергій Дзюби нещодавно видали свою поетичну книжку польською та українською мовами. Взагалі ж, вірші Тетяни та Сергія перекладені 50-ма мовами світу й надруковані в багатьох країнах. Появу їхньої польської книжки ініціювали перекладачі з групи «MARa» (Яґеллонський університет, м. Краків, Польща).
Отже, ми — в будинку театру, перед нами — двоє акторів: чоловік і дружина. П'єса написана віршем у формі діалогу подружжя. Та на раз щось переплутається в сценарії — житейські умовності не керуватимуть уже поведінкою героїв, а рампа не розділятиме сцени та аудиторії. Ми, глядачі, — свідки життя, після якого залишаться наповнені любов'ю листи, немов квитки на спектакль, і сімейні світлини, як невикористані афіші. Не зустрінемо Офелії та Гамлета — авжеж, доведеться нам почути приховану музику віршів у звичайному імені.
Це — просто дощ…
Це — просто дощ, а Ти така красива!
Таку Тебе створив для мене день.
Я знав Тебе, сто років знав до зливи…
Мені б себе не бачити лишень.
Дивлюся, як дитина із колиски,
Немов чернець, який прийшов у храм.
Це — просто дощ. І небо зовсім близько,
Та я йому Твій погляд не віддам.
Так урочисто, ідеально зримо,
Щиріше всіх шедеврів і уяв!
Це — просто дощ із карими очима,
І ні краплини я не змарнував!
Сергій ДЗЮБА
Сергій і Тетяна Дзюби, подружжя поетів, надіслали свої тексти на вибір для перекладів. У дещиці томів перекладачі помітили деякі характерні риси: спільні теми, різні думки, одні ідеї, інші точки зору. Саме це стало основою для композиції цієї збірки. Уявіть собі, будь ласка, жінку й чоловіка, які сидять одне напроти одного, зустрічаються поглядами й подумки зосереджуються на одному питанні. Якби вдалося почути їхні міркування, можливо, ми збагнули б нарешті таємницю вічного нерозуміння статей?
***
Ця зима витіка обіруч,
повз сріблястим розмаєм.
І не клич її, і не руш, —
Не повернеш, немає.
Леви сині у неї на подив,
У биків кришталеві копита.
Забиває морозом подих
пересвіженість оковита.
У кватирку різдвяних небес
перешіптані вкотре бажання.
Народився рік чи воскрес,
як трава у травні?
Білі нетлі торкають плече.
Підростає термометра розтин.
Час нуртує, як ртуть, тече,
вперто, врозтіч, вперед, наосліп.
Уривається помах руки.
Мов лубок з козаком Мамаєм,
Силует із сніговиці — ти,
А зими не повернеш, немає.
Тетяна ДЗЮБА
Дія перша — станція Чернігів. Вона бачить буденність, що втікає далеко в ніч, — своє спасіння. Тіні, довгі, мов колії, нагадують про долю жінки, для якої потяг став вирішенням усіх проблем; анна кареніна — її ім'я написане з малої літери, як символ, а не спогад… Він чує тихий голос — якась жінка шепоче про свою тугу — це станція, яка була, є і буде завжди в одному місці. Станція чекає пасажирів, пасажири не чекають станції.
Дія друга — ковчег Ноя. Заспаний чоловік добігає до берега, але ковчег уже відчалив. Він запізнився, однак, покинутий і забутий, не впадає у розпач, адже врятувався від обраного люду та його долі! А жінка встигла на ковчег, але він виявився пасткою. Це — тролейбус, що везе її на роботу, подібну до вічних черг. А говорили ж про спасіння…
Дія третя — читання Біблії. Вона зосереджено стежить за словами вчених, записує їхні вказівки та звертає увагу на залежності. Бо там, де немає віри, немає страху; а там, де немає світла, не видно ночі. Тим часом його увага звернена на ринок, де продають усе — дослівно все! Тільки душу не ділять на частини, проте скидку на спасіння від месії отримати не проблема…
Ми, перекладачі, були в захопленні від віршів, які так відверто показують інтимність у стосунках між жінкою і чоловіком. У цій збірці Сергій не раз як ліричне «я» вживає форму «ми», деколи звертається прямо до своєї дружини: «давай, Тетянко, літати на танці»…
Звісно, любовна лірика — це не нове явище в історії літератури, але нам ніколи не вдавалося почути голос Беатріче. У цьому випадку Беатріче не тільки відповідає — вона творить свою поезію. Завдяки цьому ми можемо почути слова про одне кохання з двох джерел.
Роксана КЖЕМІНСЬКА, м. Краків, Польща
