Денис Коськін – переможець XX обласного молодіжного літературного конкурсу «Золоте перо».
Цей престижний на Придесенні конкурс постійно проводиться з 1999 року. За увесь час у ньому взяли участь більше п’яти тисяч літераторів віком від п’яти до 35-ти років. Немало з них здобули всеукраїнське та міжнародне визнання, стали професійними письменниками, видали не одну власну книгу.
Організатори літературного конкурсу «Золоте перо» – Департамент сім’ї, молоді та спорту ОДА, Міжнародна літературно-мистецька Академія України (котра об’єднує відомих письменників, науковців та перекладачів із 55-ти держав світу), громадська організація «Чернігівський інтелектуальний центр» і обласна організація Національної спілки письменників України.
Відбулося засідання журі, яке й назвало цьогорічного переможця. Ним став учень 11-А класу чернігівської школи № 1 із поглибленим вивченням іноземних мов Денис Коськін. Талановитого юнака відзначено за публікацію добірки віршів у журналі «Літературний Чернігів» (№ 3 за 2018 рік). Його представив на шпальтах часопису знаний письменник і науковець Олександр Забарний.
Денис пише не за роками дорослі вірші – яскраві, неординарні, чуйні, образні та патріотичні. Це – цілком сформований поет зі своїм оригінальним філософським мисленням, оригінальним авторським стилем. Тож особисто я щиро переконаний у його майбутньому.
Сергій Дзюба,
президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, голова журі
* * *
Ти кажеш: «Війна… А кому є до неї діло?
Мені наплювати, бо ж в нас тут деньки погожі».
У мене був друг. Я ховав його в понеділок,
Точніше частину. Бо другу знайти не можуть.
Ти кажеш: «Донбас… А чому б нам його не здати?
Бо ж там, крім руїн, все одно нічорта немає…»
В моєї знайомої пострілом вбили матір
За те, що вона одягла вишиванку… Знаєш?
Ти можеш кричати, що все це про інших, звісно.
Дивись телевізор, допоки вмирають діти.
Та тільки ж коли ворог прийде до тебе в місто,
Що ти йому скажеш? Як вмовиш себе не вбити?!
Ти кажеш: «Війна… І яке нам до неї діло?»
Ти дома сидиш… А вони по кістках йдуть босі.
У мене був друг. Я ховав його в понеділок.
Точніше, частину.
Бо другу шукають
І досі.
* * *
Лиш тільки будь. І більшого не треба,
І більшого не треба, янгол мій,
Я завше прилинатиму до тебе
Крізь гуркіт піднебесних веремій.
Лиш тільки будь. Я не благаю більше
Нічого, бо все інше – то пусте!
Ти будеш чути, як бринять ці вірші
Й коли мій хрест травою поросте.
Й коли мене обмовлять позаочі,
Й коли ніхто не прийде до труни;
Ти будеш чути тихий шепіт ночі
І голос мій… Заплаканий, сумний.
Лиш тільки будь, лиш тільки будь на світі
Тоді, коли я рушу в довгу путь
І спільні дні замінять дні віджиті;
Лиш тільки будь. Благаю, тільки будь…
Денис Коськін
