Організатор цих регулярних благодійних маршрутів Микола Малашта, староста села Петрівка Бобровицької громади Чернігівської області, днями повернувся з чергової такої поїздки на передову. Напарником у нього був ветеран АТО Микола Іванович Єрмак, який ще й 40 літрів солярки придбав за власні кошти. Решту пального дали інші благодійники з групи сільського волонтера.
– Ця поїздка була без ніяких дорожніх пригод, але з давно звичним фронтовим смородом, а на закінчення – ще й із нестерпним сердечним щемом, – розповів Микола Малашта. – За годину до зустрічі з добре знайомим бійцем Віталієм, уродженцем з Прилук, його друзі повідомили по телефону (він не вийшов на зв'язок), що нашого товариша вже немає серед живих, його накрили ворожі міни. Загинув захисник Вітчизни у 26 років від роду.
Розповів волонтер з Петрівки й про радісні зустрічі на передовій. У один з підрозділів, де командиром зводу воює кобижчанець Віктор Бойко, привезли гуманітарну допомогу, і випадково зустрілися з ще одним земляком Сергієм Вознюком, уродженцем Кобижчі, якому теж доставляють допомогу з Бобровицької громади. Але лише тоді обидва земляки дізналися, що воюють вони в одній бригаді, ще й здебільшого поруч виконують бойові завдання: один запускає на ворожі позиції розвідувальні безпілотники, а другий – відправляє бойові дрони на розвідані ворожі об’єкти.
Відтоді земляки налагодили між собою постійний зв'язок, вдвох радо зустрічають і волонтерську допомогу з рідного краю.
Перед кожною черговою поїздкою на передову (здебільшого до бойових земляків) Микола Іванович особисто їздить по селах Бобровицької громади й збирає в місцевих волонтерів подарунки «з дому».
– З різним доводиться зустрічатися, – продовжив розповідь керівник волонтерської групи. – Перед останньою поїздкою на передову я заїхав у Бобровицю, де забирав замовлену допомогу для наших підшефних захисників, раптом до мене підійшла жіночка і попросила, щоб доставив допомогу до підрозділу, в якому понад рік воює її син. Слізно пояснила, що туди чомусь не завозять гуманітарну допомогу. Це прохання я виконав, хоч із земляком не довелося зустрітися особисто – він був на бойовому завданні. Але домашній «гостинець» до нього і його друзів дійшов, і надалі буде надходити. Взагалі-то, посилці «з дому» дуже раді й ті воїни, які не обділені ні фронтовим забезпеченням, ні допомогою від волонтерів. Не один раз чув, як воїни жартують самі над собою, мовляв, вони, як діти, раді гостинцям від рідних і просто земляків, бо все привезене пахне рідним домом.
З настанням холодів змінився й асортимент допомоги. Бійці з передової просять привезти передусім теплий одяг, різної конструкції нічники, зарядні пристрої, запчастини до автотранспорту. А в одному з підрозділів, за словами Миколи Івановича, хлопці зраділи привезеній картоплі із сільських городів. Щиро призналися, що набридла їм доставлена з Європи картопляна паста в тюбиках. Інший харч – звичайна бульба смажена, тушкована, чи й «у мундирі» зварена, від якої домашнім теплом усе тіло наповнюється.
Зустрівся Микола Іванович на передовій і з молодим уродженцем Луганщини. Доля закинула його на Чернігівщину, воював ще до початку повномасштабної навали росіян на Україну, потрапив у полон. Після звільнення знову пішов на фронт. Він сирота, ще й бездомний на цей час. Але допомога «з дому» тепер надходить йому з Бобровицької громади по маршрутах Миколи Малашти.
Найчастіше він бере собі в напарники сільського волонтера, приватного підприємця Сергія Лубенця, котрий організував у селі «Допомогу для Перемоги». Сам же уродженець Донеччини, але у 2006 році приїхав на Бобровиччину й тут осів. Тепер невеличкий колектив під його керівництвом шиє вкрай потрібну амуніцію для фронту. Яку саме – під час поїздок на передову одержує «замовлення» від підшефних бійців. Ще в петрівській команді – Валентин Литвин, майстер виготовлення для армійців допоміжної електроніки, вона також передається бійцям з рук у руки.
Одне слово, виготовлення воєнної допомоги, збір домашніх харчів та інших речей, доставлення їх на передову поставлено на благодійний і надійний конвеєр. І всі учасники групи упевнені, що усі благодійні вантажі потраплять заздалегідь наміченим адресатам, тому й команда, створена старостою села Петрівки, згуртована і надійна, навколо неї об’єдналася велика кількість місцевих волонтерів, і їх більшає.
Григорій Загребля
