Учора мені вчергове повернули гаманець. Знайшла його, повернула (з усім «безцінним» вмістом) працівниця Чернігівського обласного палацу дітей та юнацтва. Мою пропозицію надати їй грошову винагороду жінка відхилила, сказавши, що їй чужого не треба.
Зі мною таке трапляється не вперше, це вже десь сьомий випадок. Пригадую, одного разу гаманець випав у мене з кишені біля Центрального ринку, повернув мені його дідусь. Він кричав, гнався за мною, а я не розумів, чого від мене хоче цей чоловік. Урешті-решт дідусь мене наздогнав і повернув втрачену річ. Там було приблизно 600 гривень. І знову ж таки від винагороди людина відмовилась.
За винагороду повернув гаманець водій маршрутки №160, яка курсує по місту і має кінцевий пункт у селі Киселівка Чернігівського району. Гаманець, напевно, випав із моєї кишені, доїхав до Киселівки, де його і знайшов водій — щоправда, вже без грошей, хоч і було їх там мало (декілька десятків гривень).
Чотири рази гаманець не повертали. Частенько я гублю свої мобільні телефони, повертають мені їх дуже рідко. Через те маю телефон «економ»-варіанту. Дзвонить? Дзвонить! От і добре. Найгірше, коли з телефоном втрачається база номерів. Тоді під рукою немає найнеобхідніших номерів, а друзі та рідні ображаються, що я їм не телефоную.
Один мій товариш стверджує: така розгубленість свідчить про велику зосередженість, тобто я про щось настільки багато думаю, що не можу думати ні про що інше.
А загалом виходить, що добрих людей у нас багато!
Олександр ЯСЕНЧУК, журналіст
