На Стрижні у Чернігові з одного боку від дороги, що розділяє річку, усупереч крихкому льоду, рибалки вудять рибу «по-зимовому», немов глитаючи останній ковток повітря. А з іншого боку, буквально за кілька метрів від «зими» – вже весняна риболовля, з «літньою» вудкою.
Чому «зимовий» рибалка, якщо спіймає кілька невеличких рибин, отримує задоволення? Насамперед тому, що для справжнього вудкаря – це не просто спосіб добування риби, а справжня філософія…
Коли тишу замерзлої річки Стрижень у міському парку «Ялівщина» прориває лише скрипіння льоду, а іскристий сніг, окрім кількох темних лунок, покриває все навкруги, це і є та атмосфера, яку створює сама природа. Таке відчуття, принаймні, виникає, коли споглядаєш десь з півгодини за діями рибалок, які ловлять підльодну рибу.
Але таке відчуття зв’язку з природою поєднується з деяким розчаруванням та сумнівом. Особливо, коли за кілька метрів, через міст, що розділяє навпіл річку, на повну розгулялася справжнісінька течія – бурхливий потік несе свої води у Десну. І якщо з одного боку Стрижень оповив лід, то вже через дорогу – і сліду його немає. Тут лише двоє вудкарів.
14 березня – погода сонячна з «весняною» температурою, а «зимових» рибалок на річці Стрижень десь близько двадцяти. І це попри те, що напередодні через місцеву медійку Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення в Чернігівській області закликало рибалок припинити зимову риболовлю та прибрати все обладнання з льоду. У повідомленні наголошувалося, що жоден улов не вартий життя. «Не слід наближатися до берегової лінії та виходити на лід: зараз це зона смертельного ризику», – йшлося в попереджувальному повідомленні офіційної установи.
І таке враження, що вудильники, знаходячись на льоду, начебто не хочуть розлучатися і зі снігом, і з зимою, а відтак і з улюбленим заняттям.
У деяких чернігівців я поцікавився їхньою думкою щодо такої «зимової» риболовлі і ось що почув.
– І хоча це небезпечно, але ж це хобі кожного з них, а тому ставлюся до них з розумінням, – так коротко, але чітко сказав чернігівець Олег, який по дорозі заїхав у кав’ярню посмакувати на березі Стрижня кавою.
– Таке усамітнення людей – це їхнє спілкування з природою, – висловлює своє бачення чернігівка Валентина. – Я ось дивлюся і розумію, що вони таким чином підсилюють відчуття єднання з природою, отримують спокій, концентрацію та задоволення. Вважаю, що така риболовля – це як форма медитації… Вони цим живуть. Тому, я так думаю, це для них єдина втіха – особливо у наш час, у час війни…
Запитав я і рибалку, який вудить рибу вже на іншому боці мосту, де лід повністю відсутній, і тільки легенькі хвилі встигають услід за течією води. Він, як виявилося, теж донедавна був прибічником зимової риболовлі.
– Коли був молодший, то мені теж дуже подобалася така рибалка, – згадує поважний дід Петро, якому вже за сімдесят років і який попрацював, як він сам розповів, близько сорока років на чернігівському заводі «Жовтневий молот». – А тепер ось боюся йти на лід. Вообще-то сходив на лід три тижні тому – просто цікавився… Що таке рибалка для мене? Це все! Це саме життя. І по-справжньому зрозуміти рибака може тільки той, хто сам такий же рибак… А це ось прийшов сюди, щоб з бабою не лаятися…
Після цих слів, не роблячи паузу, дід Петро розповів анекдот – «сімейний», трохи непристойний як для широкого загалу. А тому я запитав, чи знає він якісь анекдоти про риболовлю.
– О, я майстер їх розповідати! – відповів той. – Я коли працював на заводі, то баби щодня просили, аби я розповів хоча б один анекдот. Казали, що як не розкажу, то день – не день.
І одразу розпочав свою анекдотичну розповідь:
– Чоловік страшенно любив риболовлю, а дружина дуже любила читати.Одного разу вранці після риболовлі чоловік повернувся втомленим і вирішив подрімати. А дружина, хоча й не знала цієї місцевості, вирішила покататися на човні. Вона трохи покаталася, втомилася, кинула якір і почала читати. Незабаром до неї підпливає рибінспектор на своєму моторному човні. І каже: «Доброго ранку, громадяночко. Чим це Ви тут займаєтесь?»
– Читаю, – відповідає вона, а сама думає:– Хм. Хіба не видно?
– Але тут не можна ловити рибу.
– Так я і не ловлю. Ви ж бачите.
– Ну так! Однак у Вас є все необхідне для цього! Я змушений Вас оштрафувати.
– Якщо Ви це зробите, я подам на Вас заяву про зґвалтування, – відповідає сердита жінка.
– Та Ви що? Я до Вас навіть не доторкнувся!
– Ну так! Зате у Вас є для цього все необхідне!
Погодьтеся, після такого анекдоту не розсміятися аж ніяк не можна.
І справді кажуть, що мисливці та рибалки – це найкращі оповідачі смішних побрехеньок. І різниці у цьому сенсі між ними – «зимові» або «літні» – жодної немає. Тут вони однаковісінькі, як і їхні рибальські уподобання.
Цікавіше про це — у відео:
Сергій Кордик, фото автора
