Мирослава Годунок родом з Рівненщини. Дитячі роки минули в селі, яке має цікаву назву Чудля. Здобула середню освіту в сусідньому селищі. Зараз навчається в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя, в місті, де, як стверджує дівчина, «пахне ладаном». «Я можу написати про день, про людей, але тільки не про себе, – зізнається Мирослава. – Я просто живу, помиляюся, роблю боляче іншим, мені роблять боляче, ощасливлюю когось і мене хтось радує. Я можу про все забути, але моя поезія про все пам’ятає…»
одна парасолька на двох
одна парасолька на двох,
на двох один подих і мрія,
на двох одне щастя лелієм,
одне серце б'ється на двох...
Кохай, не Знаючи
Не кохай мене за плюси мої чи мінуси,
За мій характер, вчинки чи спалахи,
За дитячу неприховану посмішку.
Не кохай мене за мої руки чи ноги,
За колір моїх очей, чи за форму губ,
За хвилясте волосся не кохай мене.
Не кохай за те, що бачиш зовнішньо,
І не за серце, бо воно може захворіти,
Зламатися, розбитися. Ось так: навпіл.
Просто збережи цей погляд кохання,
Такий ніжний, пристрасний…
Схожий на погляд матері…
І все ще кохай
мене,
Кохай,
Не знаючи чому і за що.
Кохай
без фальші і масок,
Кохай
із Вірою.
Все ще
кохай
Мене
Кохай,
Не
знаючи
біленький светрик
Я покохала тебе,
Твої очі і губи,
Твоє тіло струнке, твої руки,
Твій подих, як легенький вітер,
Твоє серце, як весняні квіти.
Я покохала тебе, коли вперше зустріла.
Ти був, як нектар,
А я так пити хотіла.
Я покохала тебе
І той біленький светрик.
О Боже, я і досі кохаю тебе!
він був променем душі
А він був променем душі,
Невидимим полотном в картинній галереї...
А я все малювала на його щоці дощу краплини.
Можливо, якби знала, не тримала вітру у долонях,
Та не змогла б! Даремно! Ось тільки промінь
Не гріє, а пече безперестану.
тільки ти
Тільки ти так вмієш розмовляти,
Залишаючи у серці пахощі слів.
Тільки ти так вмієш цілувати,
Лишаючи присмак стиглих слив.
Тільки ти...
І ранити так вмів
І я тебе
І я тебе
не
люблю-люблю
і танго танцюю
без тебе
з тобою
і серце тобі віддаю
твоє ховаю
єднаю
прощаю
тебе собі забираю
знову кохаю
знову торкаю
хворію тобою
без тебе страждаю
себе віддаю
чекаю
благаю
тебе повертаю
себе забираю
і я тебе
не
люблю-люблю
той день
і настане той день...
обійми мене
і по полю підемо без червоного вина
під дощем з парасолькою в руках
і настане той день...
поцілуй мене
і ти знову понесеш свою любов
у своїх міцних руках
і настане той день...
не відпускай мене
без війни, без образ і без зла
буде наше довге життя
настане той день...
десь на сонці грає арфа
А десь же є любов,
А десь весна щоранку,
А десь блакитна кров
Пливе у річці Щастя;
На серці грає арфа
Там сонце золото пряде,
І місяць з зорями на «ти»,
Там у вогні нові пісні
Розтрощеної арфи.
Розбите
Тиха вулиця з розбитими ліхтарями,
Замерзлі квіти, та не від морозу,
Запах, залишеного давно сніданку
З пів серцем на підлозі.
Темна вулиця з мертвим коханням –
Забута, знецінена, згублена, тиха –
Вона вірно чекає подих літа.
Мирослава Годунок
