Сотні кілометрів, практично всі значущі населені пункти Чернігівського й Ріпкинського районів Чернігівщини, три дні безперервного відвертого спілкування з людьми, відповіді на найболючіші запитання, слова подяки та грюкання кулаком по столу, розмови про нові проекти і звіт про вже зроблене — таким видався робочий візит в округ народного депутата Максима Микитася.
Якщо зібрати разом усіх, із ким поспілкувався нардеп у ті вересневі дні, то вийде аудиторія, співмірна з кількістю місць на просторому стадіоні, — кілька тисяч людей. Погодьтеся, таке фізичне і моральне навантаження мало кому до снаги. Географія візиту теж була розлога: Чернігів (одразу райони Шерстянка і Масани), Ріпки, Любеч, Ведильці, Андріївка, Олишівка, Киселівка, Михайло-Коцюбинське, Гончарівське, Добрянка.
Школи, садки, амбулаторії, сільські та селищні ради, управління соціального захисту, молодіжний центр, парки, сквери і навіть храм — усе це відвідав Максим Микитась за три дні. Де і про що говорили, ми зараз і розповімо. Детальніше про зустрічі депутата з жителями міста, селищ і сіл читайте в наступних публікаціях.
Биті дороги, проблеми з транспортним сполученням, низькі пенсії та виплати — усе це єднає жителів Чернігівщини скрізь — від захованої в лісах Добрянки до обласного центру. Скрізь місцеві жителі порушують саме ці питання. Є, звісно, і локальні проблеми, як, наприклад, у Киселівці, де людей турбує утеплення школи та заміна металопластикових вікон, чи включення села Хрещате Козелецького району до більшої та успішнішої громади Олишівки Чернігівського району. Але про все по порядку.
Олишівка: молода та енергійна
Стартувала робоча поїздка Максима Микитася з Олишівської школи. Громада ще дуже молода, їй тільки рік. Проте успіхи тут є. Місцева школа, яка відсвяткувала столітній ювілей, нині може похвалитися міцними вікнами з металопластику. Вони надійно захищають школу від холоду, підтримують потрібний температурний режим і запобігають зайвим витратам на опалення. За словами директора, у закладі замінили всі вікна і практично всі двері в кабінетах. Решту дороблять уже згодом. Виділенню фінансування на утеплення — майже 2 млн грн — посприяв Максим Микитась. Окрім цього, нардеп допоміг із коштами на оновлення меблів та комп’ютерного оснащення в початковій школі. Місцева влада і шкільне керівництво проявили неабиякі швидкість та наполегливість, тому свої меблі й техніку тутешні першачки отримали вчасно. У директора Тетяни Шевченко від хвилювання сідає голос: «Знаєте, ми ще ніколи не зустрічали своє Перше вересня в такому гарному стані. Дякуємо нашому депутату за підтримку. Тут вона дійсно дуже відчутна».
Тетяна Шевченко
У планах школи — ще попрацювати над реконструкцією даху, для цього потрібно зробити необхідну проектно-кошторисну документацію.
Максим Микитась змінами в навчальному закладі задоволений — скрізь порядок, свіжий ремонт, нові меблі та радісні дитячі обличчя. У подарунок він привіз із собою новенькі футбольні м’ячі:
«Приємно бачити, як ті рядки цифр і букв на папері в документах у житті перетворюються на такі класні, живі емоції, реальний комфорт для людей. Значить, усі зусилля були не даремними», — говорить нардеп.
А найменшенькі діти отримали в подарунок ще й виставу та невеликий концерт від артистів філармонійного центру. Проте не тільки в Олишівці. Така ж святкова програма за ініціативи народного депутата відбудеться в усіх сільських школах округу.
Окрім цього, сусіди Олишівки, натхненні її успіхами, теж хочуть приєднатися до міцної громади. Більше того, мешканці села Хрещатого Козелецького району самотужки й анкетування склали. Практично всі — за приєднання. Єдина проблема — вони територіально належать до іншого району, Козелецького, та ще й місцева райдержадміністрація палиці в колеса встромляє.
«Нам кажуть: у вас немає з Олишівкою сполучення. Та як же нема, коли ми всі з тутешніми лікарями вже й декларації підписали», — бідкалися люди під час зустрічі нардепа з громадою Олишівки.
На запитання Максима Микитася, чи радилися селяни зі своїм окружним депутатом, люди відповідають: то їх ніби про якісь казки запитують, бо вони його і в очі не бачили.
У мріях про громаду
У Киселівці теж є чимало позитивних моментів. Тут також іще на початку літа встигли оформити всі необхідні папери, провести процедури, тому меблі для початкової ланки школи приїхали на об’єкт іще в червні. Надійшла і техніка. На заощаджені кошти придбали й дещо з меблів для старшої ланки. А ще, зізнається директор, вони зважають на стан шкіл і в сусідів. Вони в курсі, що Максим Микитась допоміг Михайло-Коцюбинському та Олишівці з фінансуванням на оновлення вікон. Таке ж тут хочуть зробити й собі. Готові вкладатися в проект і матеріально — на умовах співфінансування з державними коштами. Уже ініціюють ухвалення відповідної програми на місцевому рівні та виділення ресурсів.
«Деякі вікна в нас уже замінені за рахунок місцевого бюджету, — розповідає директор школи Іван Назаренко. — Наприклад, у початкових класах. Проте цього недостатньо для збереження сталого та комфортного температурного режиму в класах. Потрібно оновити всі вікна, бо ті, що є зараз — дерев’яні, встановлені при будівництві, уже розсохлися. Із них постійно дме. Узимку в кабінетах прохолодно, +15°С. Хочемо це виправити».
Іван Назаренко
Народний депутат каже: вікна та енергозбереження — то добре, це потрібно робити, тут усе зрозуміло, а от як бути з децентралізацією? Бо час спливає, а обсяг коштів, які щороку втрачає Киселівка, тільки збільшується. А могла б їх уже й на вікна витратити. Зустріч з активом села вийшла досить непростою, але конструктивною: нині депутати сільської ради відкрито говорять про необхідність створення ОТГ. Уже визначилися, із ким хочуть об’єднуватися — це Боромики та Локнисте Менського району.
«Від себе скажу: тут я вам готовий допомогти всім, чим зможу. Консультації, поради — тільки скажіть. Потрібно буде звернутися до моєї приймальні», — емоційно зреагував нардеп.
Шерстянка: проблеми поколінь
Новозаводський територіальний центр соціального обслуговування розташований на Шерстянці, в одному з найспецифічніших районів Чернігова. Але то тільки на перший погляд. На другий — тут живуть хороші люди, які прагнуть комфорту, розвитку та розбудови. Новозаводський район трохи менший за кількістю людей, ніж Деснянський, одначе й тут потреба у власному якісному транспорті така ж, як і скрізь. Директорка центру Маргарита Алєксєєва розповідає, що машина, яка нині приписана до установи, — старенькі «Жигулі» 4-ї моделі.
«Це справжня робоча конячка, — говорить вона. — Навіть зараз, коли ми з вами спілкуємося, авто не стоїть у гаражі, воно постійно в роз’їздах. То продукти привезти, то візки, то ще щось. Нам дуже потрібен новий транспорт, який би був підлаштований саме під потреби наших підопічних, нова машина, яка тривалий час не потребуватиме ремонту».
Маргарита Алєксєєва
За ініціативи Максима Микитася спеціально для Новозаводського терцентру виділене фінансування обсягом понад 1 млн грн саме на закупівлю такого авто. Тендерні процедури вже розпочаті, тому невдовзі ми знатимемо переможця і марку майбутнього транспорту. Народний обранець висловив готовність згодом приїхати й особисто вручити ключі.
Окрім цього, також Максим Микитась поспілкувався із жителями району про перспективи облаштування тут міні-стадіону з дитячим майданчиком поруч. Перші кроки вже зроблені — у дворику на вулиці Самоквасова з’явилося новеньке асфальтове покриття, біля під’їздів вхід викладений плиткою, є нові бордюри, крізь двір прокладена пішохідна облаштована доріжка. Народний депутат спеціально приїхав сюди оцінити зміни й поцікавитися думкою місцевих жителів. Максиму Микитасю під час зустрічі вдалося переконати людей: майданчик дійсно стане окрасою району, він потрібен для всіх — і для молодих, і для літніх.
Реалісти
Другий день робочого візиту видався надскладним. А все через непросту ситуацію, яка склалася в Любечі. Саме тут створена єдина в Ріпкинському районі ОТГ. Наче й справи непогано йдуть: роблять освітлення, готують проектно-кошторисні документації, а от готових перспективних проектів для розвитку немає. Ба навіть більше — тут давно виділені кошти на закупівлю меблів і техніки для місцевої малечі. Але дорослі чиновники зволікають — через паперову неузгодженість і передання школи з балансу району на баланс громади був утрачений дорогоцінний час. Тому тендер на пошук постачальника меблів і техніки оголосили тільки зараз. Коли те все ще прибуде — невідомо. А нині ж надворі жовтень. Нардеп зізнається: довелося і по столу кулаком грюкати, щоб привести місцеву владу до тями.
«Ситуація склалася водночас і абсурдна, і важка: тут необхідний ремонт даху місцевої школи, який у вкрай занедбаному стані. Звісно, ані проектно-кошторисної документації, ані експертизи ще немає, зате якимось дивним чином виникла сума реконструкції в 3,5 мільйона гривень. Це абсолютно нереальні гроші. Такі кошти, наприклад, отримав другий за розміром населений пункт Ріпкинського району Добрянка. А ще ж просять зробити клуб, де позаторік на мене мало не впав здоровенний шмат штукатурки. Люди добрі, клуб, звісно, потрібен, та школа, вважаю, — куди нагальніше питання, тож будьмо реалістами. Над цим і буду працювати», — акцентує увагу народний депутат.
Також є проблеми і з медичним обслуговуванням. Любечани хочуть лікуватися в Чернігові, в обласній лікарні, але знову ж таки через чиновницькі колізії та ультиматуми поки що здійснити цього не можуть. Народний депутат готовий долучитися до вирішення цієї проблеми.
У Добрянці навпаки — зі школою все гаразд. Тут і вікна нові, і обладнання закупили, і меблі є. За що й дякують народному депутату. Поруч у центрі з’явилося якісне дорожнє покриття — із цим теж допоміг Микитась. Єдине, із чим не склалося, — медичне оснащення для шкільної медсестри. Про що і склали відповідне звернення до нардепа. Той сказав, що бере питання під свій контроль.
Проблеми міст і містечок
Окрім цього, чи не вперше в 206-му окрузі команда одного народного депутата одночасно працюватиме над проектами одразу 5 паркових зон — на Шерстянці, на Масанах, у Ріпках, Добрянці та Любечі. В останньому є ідея впорядкувати головну алею, зробити з неї повноцінний парк із лавочками та освітленням.
Якщо в сільських школах нарікають на зменшення кількості дітей, то в молодому й густозаселеному чернігівському житловому масиві Масани все якраз навпаки. Школа — під 1700 учнів, два садки забиті під зав’язку. Кажуть, батьки потихеньку вже вишикуються в третій, ще недобудований. Тому проблема дитячого дозвілля тут критична. Ідеї з облаштуванням скверу на вул. Незалежності й утеплення будинку біля кінцевої зупинки громадського транспорту тут вітають.
Загалом поїздка вийшла насиченою, цікавою, багатогранною. Чимало людей прийшло на зустрічі, щоб обговорити з народним депутатом проблеми своїх громад, спільно шукати шляхи їх вирішення. І це дуже добре, вважає Максим Микитась, адже доводить, що на Чернігівщині живуть активні люди, котрі прагнуть розвивати й осучаснювати свій рідний край.
«Знаєте, чимало європейських країн мають меншу площу, аніж мій округ, — пожартував він. — Одначе свою Чернігівщину ні на що не проміняю. Тут працюють справжні, щирі люди, інколи на голому ентузіазмі примудряються творити такі речі, що я дивуюся. Приміром, соціальна робітниця добиралася до своєї бабусі-підопічної крізь перекрите через ремонти місто «на перекладних». Адже старенька прикута до ліжка, їй терміново потрібні були ліки, і розраховувати, окрім як на соцпрацівницю, вона більше ні на кого не могла. Тут люди й самі готові вкладатися у вирішення проблем. Саме на Чернігівщині я заряджаюся енергією, отримую нову порцію натхнення, щоб працювати далі. Ось чому я тут».
Загалом за підтримки народного депутата додатково в 2017-му вдалося залучити на Чернігівщину понад 35 млн грн коштів — це закупівля меблів, техніки, ремонти шкіл, придбання опалювального обладнання, паливних матеріалів, оснащення неврологічного відділення 4-ї міської лікарні Чернігова, ремонт приймально-діагностичного відділення та хірургічного корпусу обласної лікарні, закупівля обладнання для Іванівської амбулаторії та Чернігівської районної лікарні, реалізація освітніх та енергоефективних ініціатив, придбання ліків, оздоровлення дітей, індивідуальна підтримка чернігівців. Детальніше про візит народного депутата в окремі населені пункти читайте в наступних наших публікаціях.
Віктор Михайленко,
спеціально для видання Біла хата
