Чи треба криміналізовувати Ромео і Джульєтту?

18 листопада відзначається Європейський день захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, ініційований Радою Європи. Цій темі міжнародна спільнота надає особливого значення і докладає чималих зусиль, аби зменшити її гостроту. Так, у жовтні 2007 року була відкрита до підписання Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Лансаротська Конвенція). Сталося це на іспанському острові Ланcароте, звідки й походить її назва. Дотепер до Конвенції вже приєдналися 47 держав-членів Ради Європи, у 42 країнах вона ратифікована.

Україна ратифікувала Лансаротську Конвенцію у 2012 році. Проте за весь цей час так і не спромоглася привести національне законодавство у відповідність до неї. І це, на переконання президента ГО «Ла Страда-Україна», доктора юридичних наук, професора Катерини ЛЕВЧЕНКО, створює додаткові труднощі для подолання цього ганебного явища. Про це вона розповіла в своєму інтерв’ю.

— Які принципи містить Лансаротська Конвенція і чому цей документ такий важливий для міжнародної спільноти?

— Дуже важливий, бо містить принципи захисту дітей, в тому числі, й від сексуальної експлуатації, при цьому розглядаючи дитину як особу віком до 18 років. Я на цьому наголошую не випадково. В українському законодавстві, наприклад, дитина віком від 16 до 18 років, яка втягнена в заняття проституцією, не є об’єктом захисту, а несе адміністративну відповідальність відповідно до статті 181 Кодексу України про адміністративні правопорушення. А доросла особа, яка користується сексуальними послугами такої дитини, взагалі не несе жодної відповідальності.

Лансаротська Конвенція пропонує перевернути ставлення до цієї проблеми. Вона вимагає криміналізувати сексуальні стосунки «за гроші» з дітьми віком до 18 років. І країни підтримують такі підходи, незалежно від того, яке в них ставлення до питань сексуального бізнесу – криміналізована чи легалізована проституція. А дитина стає об’єктом захисту і реабілітації відповідно до програм, які для неї розробляють. У нас такого нема.

По-друге, дуже серйозні норми запроваджуються до дитячої порнографії. Криміналізується не лише її виготовлення та поширення, як це сказано в нашому Кримінальному кодексі. Також криміналізуються зберігання та користування нею. В нашій країні теж відсутні відповідні норми.

Між тим, виробництво дитячої порнографії доволі поширене явище в цій частині світу. І дітей втягують у цей бізнес. При цьому використовуються можливості Інтернету.

Ще один аспект: Конвенція встановлює таке поняття, як «вік сексуальної згоди». В нашому законодавстві воно не використовується. Є поняття «сексуальної зрілості особи», але це абсолютно фізіологічне поняття: дитина може бути сексуально зрілою в 10-11 років, але при цьому не враховуються її вікові та психологічні особливості. І 155 стаття Кримінального кодексу України «Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості» є дуже недосконалою, вона не дозволяє ні ефективно захищати дітей, ні боротися з дитячою проституцією.

Конвенція також вимагає від держав, аби ті створювали центри, спеціальні установи, розробляли програми, готували фахівців, щоб відповідати на виклики, пов’язані з цими злочинами, — сексуальним насильство щодо дітей, їх сексуальною експлуатацією.

— Якими є прояви сексуального насильства щодо дітей?

— Сюди входить виготовлення дитячої порнографії, дитяча проституція, торгівля людьми, сексуальні контакти з особою, яка не досягла віку сексуальної згоди, примушення дитини до вступу в сексуальний зв'язок, примусові шлюби.

— Україна ще 2012 року ратифікувала Лансаротську Конвенцію, але досі не привела своє законодавство у відповідність до неї. Чому?

— З 2009 року у Верховній Раді депутати реєстрували законопроекти, спрямовані на приведення національного законодавства у відповідність з нормами Конвенції. Є законопроект, підготовлений Міністерством юстиції України. Ще в 2015 році Іриною Луценко внесений законопроект

№2016, який пройшов перше читання, але досі не виноситься на друге. І це при тому, що всі зауваження, які народні депутати робили до нього, враховані.

Підготовлений законопроект №2242 із відповідними змінами до Кримінального та Процесуального кодексів. Ініціативи є, але питання не вирішується.

— Якою має бути норма щодо «віку сексуальної згоди»?

— Вік сексуальної згоди – це консенсусна категорія. Тобто, така, про яку домовляються. Вона в кожній країні закріплюється законодавчо. При цьому враховуються традиції, особливості країни, інші мотиви. І здебільшого вік сексуальної згоди встановлюється на рівні 16 років.

Ми проаналізували досвід багатьох країн. І в таких країнах, як Фінляндія, Норвегія, Нідерланди, Молдова, Люксембург, Латвія, Литва, Великобританія, Бельгія, Білорусь, Андорра, Вірменія, Азербайджан, вік сексуальної згоди визначений у 16 років. 17 років – в Ірландії та на Кіпрі, 18 років – на Мальті та в Туреччині. Але є країни, які мають і менший вік. Наприклад, Греція, Данія, Ісландія, Македонія, Польща, Словаччина, Словенія, Франція, Чехія, Швеція встановили його на рівні 15 років. В Австрії, Болгарії, Боснії, Угорщині, Німеччині, Італії, Португалії, Естонії він становить 14 років.

Вік сексуальної згоди – це вік, коли людина вважається юридично компетентною для згоди на сексуальні дії. А до цього віку особа, яка вступає в сексуальні відносини, розглядається як постраждала, а сексуальний партнер – як насильник.

Лансаротська Конвенція розглядає партнера винятково як дорослу особу, яка досягла повноліття. Тому, коли мені кажуть, що Конвенція пропонує криміналізувати Ромео і Джульєтту, то я відповідаю, що це не так.

Оскільки в більшості країн вік сексуальної згоди починається з 16 років, то в законопроектах, які подавалися на розгляд Верховної Ради, також пропонувався цей вік. І саме з 16 років наступає адміністративна відповідальність дітей. Багато міжнародних організацій, в тому числі, й Комітет з прав дитини, вже неодноразово закликають Україну встановити вік сексуальної згоди.

— Наскільки поширеним в Україні залишається явище сексуального насильства проти дітей, і куди потерпілі від нього можуть звернутися по допомогу?

— Це явище дуже латентне. Діти бояться говорити про це навіть своїм мамам. За деякими дослідженнями, у 70-80% випадків сексуальних зловживань щодо дітей злочинець є знайомою для них людиною. В сім’ях насильником може бути вітчим або громадянський чоловік матері, дядько чи інший родич. Є випадки, коли дитина, особливо маленька, на щось скаржиться, а мама у відповідь – не кажи дурниць. І в абсолютній більшості випадків про них не повідомляють поліцію.

Є проблема в інтернатних закладах. Але настільки закрита, що фактично жодним чином не вербалізується і не переходить в площину реагування. І дітям нема куди звертатися.

Окрема проблема – це сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Це окреме явище, окрема правова категорія, оскільки такі випадки розглядаються в міжнародному праві як такі, що можна кваліфікувати як військові злочини, геноцид або злочини проти людства. Випадки такого насильства, в тому числі, проти дітей відомі з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, але оскільки вони не підконтрольні українській владі, наше завдання — надавати можливу психологічну підтримку та правові консультації. Наразі розробляється національна стратегія протидії насильству, пов’язаному з конфліктом, яка має бути інкорпорована в чинне законодавство.

З усіма цими питаннями часто звертаються на дитячу «гарячу лінію» ГО «Ла Страда-Україна» – 0800-500-225 і 116-111. Так, 2016 року нами було отримано 45 392 дзвінки, з яких 6,2% стосувалися насильства, жорстокого поводження щодо дітей та їх комерційної експлуатації. За 9 місяців поточного року загальна кількість дзвінків становила 24 968, з яких «дитячого питання» стосувалися 8,7%.

Ми намагаємося надавати правову допомогу по таких справах. Маємо базу даних фахівців, до яких спрямовуємо.

Звісно, протидія усім видам сексуального насильства – це, перш за все, справа правоохоронних органів. За даними Генеральної прокуратури України, 2015 року за статтею 155

«Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості» було зареєстровано 37 кримінальних правопорушень, а в 2016 році – 51. За статтею 156 «Розбещення неповнолітніх» в 2015 році зареєстровано 230 кримінальних правопорушень, а в 2016 році – 276.

Сьогодні маємо поліцію ювенальної превенції. Але дуже важливо, щоб для справ, пов’язаних зі злочинами, скоєними проти дітей, або злочинами, які скоїли саме діти, були спеціально навчені поліцейські слідчі. Раніше працював Департамент кримінальної міліції у справах дітей, але він був ліквідований, це дуже негативний крок. Керівництво поліції, Міністерства внутрішніх справ уже усвідомило всі негативні наслідки руйнування міліції у справах дітей і планує найближчим часом відродити Управління поліції у справах дітей і його підрозділи в областях. Тож повноцінні підрозділи працюватимуть не лише в частині превенції, але й протидії злочинності.

Поліції треба ще багато навчатися, опановувати спеціальні методи опитування дітей і документування злочинів, створювати «зелені кімнати».

«Зелена кімната» – це спеціальна методика опитування дитини, яка дозволяє спілкувати з нею і не записувати розмову на відеокамеру. Дуже важливо, щоб такі свідчення використовувалися в судах. Тобто, система правосуддя також має готуватися реагувати на такі злочини.

У нас весь час намагаються створювати бази даних потерпілих. Потерпілих від домашнього, від ґендерно зумовленого насильства. Думаю, що сюди потраплять і діти, які потерпіли від сексуального насильства.

Але Конвенція говорить, що цього не можна робити. Потрібно створювати бази даних злочинців, а не тих, хто потерпів від них.

— Як на проблемі сексуального насильства проти дітей позначилися воєнні дії на Донбасі? Чи фіксують правоохоронці факти сексуального насильства проти дітей, здійснювані в зоні конфлікту, і які вони мають правові наслідки?

— Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктами, розглядається як військовий злочин. Нам на «гарячу лінію» надходить інформація про випадки насильства щодо дітей. Вона надходить і до громадських організацій, які замаються документуванням фактів порушення прав людини, до міжнародних моніторингових місій.

На щастя, сексуальне насильство щодо дітей не є зброєю війни в Україні, як це було в Боснії або в Руанді. Інша справа, що коли на сьогоднішній день такі злочини скоються на непідконтрольній українській владі території ОРДЛО, вона фактично не має важелів для реагування та допомоги.

— Як проблема захисту дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації вирішується в країнах, що приєдналися до Лансаротської Конвенції?

— Скажімо, в Болгарії кримінізована купівля сексу від дитини. З 2009 року кожен, хто обіцяє винагороду дитині, залучає її чи має секс із нею, притягується до відповідальності у вигляді позбавлення волі строком до 3 років.

Естонія ще 2014 року криміналізувала купівлю сексуальних послуг від дитини. Вона була останньою країною Європейського Союзу, яка внесла такі зміни до свого законодавства.

У Нідерландах криміналізовано навіть надання доступу до дитячої порнографії. Будь-яка особа, яка надає Інтернет-доступ до таких онлайн-матеріалів, підлягає кримінальному покаранню.

Ці приклади, з моєї точки зору, є позитивними. Хоча будь-які дії, пов’язані з посиленням кримінальної відповідальності, мають супроводжуватися як інформаційними кампаніями, так і навчанням фахівців, включенням таких тем до програм підготовки правоохоронців, педагогів, психологів, адвокатів. А також – посиленням інституційних спроможностей, понад усе — національної поліції для того, щоб активно протидіяти цьому злочину.

— Які кроки має зробити Україна для реалізації Лансаротської Конвенції?

— Верховна Рада повинна привести наше законодавство у відповідність до Конвенції. Розглянути законопроекти та ухвалити їх. Треба внести зміни до 14 статті Закону України «Про безкоштовну правову допомогу», вона визначає перелік категорій осіб, які можуть отримувати правову допомогу на безкоштовній основі. Включити туди дітей. Маючи політичну волю, для таких рішень не потрібно багато часу.

Нещодавно соціальними мережами ширився флеш-моб «Я не боюся сказати» про факти сексуального насильства, в тому числі, і в дитячому віці. Він показав, що багато дорослих людей в минулому стикалися з цим злочином. На жаль, кардинально в цьому плані досі нічого не змінилося. Тож наші діти тепер стикаються з такими самими проблемами.

Думка експерта

Маріана ЄВСЮКОВА, адвокат, член Ради ГО «Ла Страда-Україна», у 2008—2014 роках – член правління та член молодіжного комітету ECPAT International – Всесвітньої організації проти торгівлі дітьми, дитячої проституції та порнографії:

— У Сполучених Штатах Америки існує багато законів, федеральних та в кожному штаті, які присвячені захисту дітей від сексуальної експлуатації та насильства.

На федеральному рівні існує чіткий принцип — дитина (особа до 18 років), залучена до сексуальної експлуатації, вважається жертвою злочину, навіть якщо до неї не було застосовано примусу, сили та/або залякування.

На рівні штатів тривалий час існував інший підхід — будь-яка проституція вважалася правопорушенням. Тож закони штатів дозволяли заарештовувати та призначати покарання для підлітків, залучених до проституції.

Однак ця ситуація змінилась із запровадженням так званих законів «безпечної гавані». Вони покликані запобігти притягненню до юридичної відповідальності дітей і підлітків, залучених до проституції, натомість забезпечити їм доступ до спеціалізованих послуг з реабілітації та корекції поведінки.

Традиційне ставлення до підлітків, залучених до проституції, як до правопорушників є неефективним, оскільки увага спрямовується на провину підлітка замість виявлення причин, які до цього призвели.

За даними американської організації «Поларіс», станом на кінець 2015 року 34 американські штати запровадили закони «безпечної гавані». Взірцем вважаються законодавчі положення штатів Міннесота та Іллінойс.

На мою думку, створення та запровадження Реєстру осіб, які скоїли злочини сексуального характеру проти дітей, є ще одним гарним прикладом з законодавства та правозастосування США. Сполучені Штати були піонерами в створенні реєстрів кривдників понад 20 років тому.

Федеральні закони «Про осіб, які скоїли злочини сексуального характеру» (відомий як Закон Меган) та «Про захист та безпеку дітей ім. Адама Волша» запровадили комплексну національну систему реєстрації та повідомлення громадськості та правоохоронних органів про осіб, засуджених за скоєння злочинів сексуального характеру щодо дітей. Правоохоронні органи публічно поширюють інформацію про кривдників дітей через газети, громадські оголошення або веб- сторінки.

Особи, дані про яких знаходяться в реєстрі, зобов’язані повідомляти про місце свого знаходження кожні три, шість та дванадцять місяців.

А у 2016 році Конгрес США прийняв так званий Міжнародний закон Меган, мета якого — запобігти сексуальній експлуатації дітей у подорожах та туризмі з боку зареєстрованих американських кривдників. Відтепер кожен зареєстрований кривдник, який збирається подорожувати за кордон, має спеціальний паспорт, в якому існує позначка, що дана особа вчинила злочини сексуального характеру проти дитини. Звичайно, ще рано судити, наскільки такі новації будуть ефективними і чи дійсно допоможуть захистити дітей за межами США. Але, мені здається, що за умови ефективної кооперації між країнами це реально.

Володимир ДОБРОТА,

Національний прес-клуб «Українська перспектива», спеціально для видання Біла хата