22 лютого у Чернігові відбулося засідання дискусійного клубу на тему «Вища освіта в європейському Союзі: міф чи реальність. Основні тренди та виклики для українських студентів».
Чернігів став першим містом, де стартували такі дебати в рамках проекту «ЄС: вибір молоді», який реалізовує ГО «Молодіжна альтернатива». За словами керівника цієї організації Людмили Кудіної подібні дискусійні клуби протягом наступних місяців пройдуть у 34 містах України.
Чому український студент до вподоби європейським навчальним закладам?
Студентка ЧНТУ Марина Коваленко, яка рік вчилася у польському навчальному закладі, розповіла про свій досвід та відмінності європейської освіти від української. «У навчанні за кордоном немає нічого поганого. Ми маємо інтегрувати людей в систему європейської освіти, тому що такі фахівці будуть цінуватися в Україні», — зазначила вона. Досвід студентів, отриманий під час навчання за кордоном, має цінуватися нашими підприємствами. Такі випускники знають багато мов, знають особливості інших культур, мають практичний досвід.
Найголовніше питання, на думку Марини, де знайти мотивацію для українських студентів повертатися до рідної країни? «Зі мною разом вчилися студенти з Японії та Китаю. І вони по закінченню навчання повертаються до себе додому. У них навіть думок немає, щодо того щоб залишитися у Європі», — розповіла студентка.
За її словами існують фактори, що впливають на вибір молодих українців. Це і оплата праці, і пошук роботи і можливість реалізації себе як фахівця. «Наших студентів цінують за кордоном. Вони працьовиті, знають чого хочуть, володіють декількома мовами», — пояснила Марина. Тут вдома наші студенти відчувають себе «розслаблено», а за кордоном їм доводиться бути конкурентоздатними, боротися, бути більш розважливими та розумними.
На думку представниці Академії суспільних наук Польщі, Наталії Овідєнко ніхто не може обмежувати молоді право обирати свій шлях, своє майбутнє. Але вона вважає, що якщо протягом кількох років «вся наша краща молодь поїде вчитися до Європи і там залишиться», то постає питання «що ж буде з Україною»? За минулий рік більше 20 тисяч студентів України поїхали на навчання за кордон. «Дітям не можна обмежувати європейський простір. Їм потрібно створити такі умови, щоб вони разом із своїми українськими дипломами ще мали і європейські, — переконана експерт. – Навчання у європейських навчальних закладах – це не лише освіта та знання, це ще і налагоджені бізнесові зв’язки, спільні підприємства, інвестиції».
Представниця Чернігівського національного технологічного університету Анна Вербиць розповіла про діяльність міжнародного відділу Європейського співробітництва, який вона курує. «Розвиток напрямку Євроінтеграції – це стратегічна мета нашого університету. Саме тому наш заклад активно залучає студентів, аспірантів та викладачів до участі у міжнародних обмінах, грантових програм, написання проектів, тощо», — зазначила Анна. Також вона поінформувала учасників дискусії про програму «Еразмус+», один з трьох рівнів якої стосується академічної мобільності – партнерство між навчальними закладами з обміну студентами та аспірантами. Минулого року п'ятнадцять студентів та один аспірант ЧНТУ стали переможцями конкурсу і взяли участь у програмі обміну.
Освіта – українська чи європейська?
На думку Ірини Соломахи, помічниці народного депутата України Олександра Черненка, нашій освіті не вистачає глобалізації, конкурентоспроможності та комерціалізації. Експерт вважає, що навчальні заклади повинні мати фінансових менеджерів, які займатимуться залученням коштів, а інтелектуальний продукт науковців – ідеї, розробки, винаходи – сприяти цьому. «Немає нічого дорожчого, ніж ідея», — переконана І.Соломаха.
Також вона виступила проти утримування навчальних закладів за рахунок бюджетних коштів. На її думку краще один університет, ніж декілька, що не можуть себе утримувати, надають неякісну освіту студентам. «Хай живе той університет, який дозволяє собі утримувати і студентів, і велику науку», — наголосила Ірина Соломаха.
Заступник Чернігівського міського з питань діяльності виконавчих органів ради Ольга Хоніч має дві вищі освіти – одна отримана в Україні, друга – у Франції. Порівнюючи освіту в Україні та Франції, вона зазначила, що найбільша різниця – це система навчання. Французькі студенти вивчають предмет від конкретного до загального, українські – навпаки. У Франції абітурієнти не здають вступні іспити, але не всі отримують дипломи, не вивчають дуже багато загальних дисциплін, зосереджуючи увагу на профільних та спеціальності. І ще одна особливість – вищі навчальні заклади змагаються за студентів.
Віце-президент Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи Наталія Романова вважає, що не можна порівнювати освіту Європи та України. «Наша освіта дає якісні теоретичні знання, але завжди програвала в ініціативі», — пояснила вона свою думку. Говорячи про болонську систему, пані Наталія зазначила: «Болонська система – це на 70% самостійно отримані знання». Також вона порадила студентам ніколи не боятися дізнаватися щось нове, використовуючи для цього всі шанси та можливості.
В чому користь та ефект закордонних стажувань та інформаційно- навчальних візитів?
Людина вчиться все життя: навчальні заклади, освітні візити, програми обміну. Чи ефективними є такі заходи, ділилися досвідом саме їх організатори. На думку Наталії Романової візити депутатів місцевих рад різних рівнів є дуже корисними і інформативними. Вона розповіла, що під час таких поїздок вивчався досвід роботи гмін, яким чином здобуваються гранти та звідки беруться кошти для місцевого самоврядування.
Представник ЧММГО «Поліський фонд міжнародних та міжрегіональних досліджень» Максим Корявець розповів про найбільш вдалі програми та проекти. Він зазначив, що у багатьох з них результатом стали спільні ініціативи та проекти учасників. На його думку ознайомчі візити змінюють світогляд і додав: «Якщо взяти 90% українців і на п’ять днів вивезти у Європу, а потім повернути назад, то через місяць життя в Україні змінилося б». Але на думку експерта на ефективність та результативність ідей, запозичених у Європі, дуже сильно впливає неможливість практичного застосування через відмінності у законодавстві.
«Навчально-інформаційний візит – жодною мірою не може бути самоціллю. Якщо це так, то на цьому все завершується. Для того щоб задати питання і отримати якусь інформацію треба знати принаймні 60% відповіді. Якщо людина їде непідготована, нічого не знає про країну або місто, то це тільки красиві картинки і нічого більше», — вважає Володимир Бойко, директор ЦППК. Він переконаний, що таким поїздкам мають передувати навчальні семінари, тренінги або самоосвіта учасників, щоб вони мали можливість повноцінно використати таку можливість для отримання інформації.
Говорячи про ефективність, Володимир Бойко навів цікаву статистику: «У навчальному візиті до Баварії брали участь десять селищних, сільських голів – під час місцевих виборів всі були обрані на наступний термін».
За словами представника Центру «Доброчин» Наталії Дрозд найбільший зворотній зв'язок після таких стажувань отримується від молоді, представників громадських організацій та журналістів. Складніше працювати з представниками влади і найбільш складно з правоохоронцями. На її думку ознайомчі візити не повинні перетворюватися на екскурсії, це має бути усвідомлений досвід. Пані Наталія переконана, що необхідно озвучувати історії успіху учасників обмінів, говорити про їх досягнення та результати.
Оксана Стельмах
