В кінці двадцятого століття в розвитку європейських міст змінилися пріоритети з «міста для автомобілів» на «місто для людей».
Зараз це важко уявити, але Європа 70 років багато в чому нагадувала сучасні українські міста – широкі дороги в центрі міста і вузькі тротуари, затори на дорогах, знищення мережі громадського транспорту, повсюди припарковані автомобілі, в тому числі і на тротуарах. Автомобільний бум раптово застав європейські міста. Муніципалітети почали розширяти дороги, будувати естакади, забирати простір у пішоходів, але це допомагало тільки у короткостроковій перспективі, зрештою автомобілі займали весь міський простір і це призвело до транспортного колапсу. Цивілізований світ зрозумів, що пріоритет в місті має бути за наступним порядком: пішохід, велосипедист, громадський транспорт, автомобіль.
Все, що було далі – розбудова велосипедної інфраструктури, повернення на вулиці трамваїв та тролейбусів, розширення тротуарів за рахунок звуження доріг, виділення окремих смуг для громадського транспорту, ліквідація підземних переходів, встановлення плати за паркування та багато інших заходів для створення комфортних умов для людей в містах. Деякі міста пішли ще далі. Наприклад, в Лондоні була встановлена оплата за в’їзд в центр міста, в Токіо взагалі не можна придбати авто без попереднього придбання парковочного місця, в Європі в багатьох містах центр є виключно велосипедно-пішохідний. Навіть історично автомобілецентрична Америка зараз розбудовує пішохідну і велосипедну інфраструктуру. Таким чином містам вдалося вибудувати ефективну транспортну систему в місті, де пропускна здатність вулиць вимірюється не кількістю автомобілів, а кількістю людей, та створити комфортний міський простір для всіх.
А що в Чернігові? На сьогодні транспорт та інфраструктура в місті знаходяться в критичному стані. В середньому, для звичайного жителя міста поїздка з точки А в точку Б перетворюється на атракціон з приниження людської гідності. Людям доводиться ходити по зруйнованих тротуарах, лізти в брудні, смердючі переповнені маршрутки. А якщо на вулиці дощ, то взагалі краще брати відпустку і сидіти вдома, адже через відсутність зливової каналізації (навіть на нових дорогах) прийти на роботу без багнюки на одязі та з сухими ногами майже нездійсненна місія. Для людей з інвалідністю ситуація в рази гірша. Що чернігівці роблять для того, щоб не відчувати на собі всі радощі життя в країні третього світу? Купляють авто! Але і для водіїв ситуація не найкраща. Стан покриття неналежний. За останні декілька років кількість авто в місті значно зросла, разом з нею і аварійність, адже старі радянські дороги не відповідають сучасним вимогам безаварійності. Крім того, вже починають з’являтися затори на деяких вулицях, які можуть перерости в повноцінні пробки. Всі ремонти доріг в місті полягають тільки в тому, щоб просто замінити старе покриття на нове, іноді додати зайву смугу для руху або паркування. Невже ми повторюємо помилки європейських міст 70 років? Що буде далі, якщо не змінити пріоритети в місті з машин на людей? В світі вже є приклади. Дуже красномовний приклад російського міста Владивосток. Місцева влада активно розбудовувала дороги, естакади, мости, а весь вільний простір було віддано під паркування і гаражі. Фактично було знищено трамвайну та тролейбусну мережу. До цього додався фактор дешевих авто з Японії і місто захлинулося в заторах та вихлопних газах, а через паркування на тротуарі пішоходи позбавлені можливості нормально пересуватися по місту. Схожа ситуація в багатьох містах третього світу. Варто зазначити, що деякі позитивні зміни є. За словами Олександр Ломако місцева влада зобов’язалася закупити 40 нових тролейбусів. Але для вирішення проблеми це крапля в морі. Також було прийнято концепцію розвитку велоруху в місті та збудовано декілька велодоріжок.
Але через недолугість їх проектування та виконання, користуватися ними не можливо. Потрібна Комплексна програма розвитку громадського транспорту, яка передбачає ліквідацію маршруток та введення єдиного квитка на всі види транспорту, потрібна стратегія розвитку протиаварійної дорожньої інфраструктури та створення безбар’єрного простору для всіх груп населення. Необхідно залучати професіоналів у сфері транспорту та урбаністики. Але перш за все – правильно розставити пріоритети.
Що буде, якщо Чернігів стане таким, як Копенгаген? В сучасному світі люди не прив’язуються до конкретного місця проживання, а намагаються жити там, де комфортно. Якщо Чернігів стане комфортним, і країна буде знати про те, що Чернігів став комфортним, сюди будуть переїжджати люди з усієї країни, а з некомфортного Києва в першу чергу. Спочатку фрілансери, та вільні професіонали, а зрештою і бізнес, стартапи. Під них підтягнеться сфера послуг. Сучасна європейська інфраструктура і транспорт дадуть сильний поштовх для економіки міста та стануть значним кроком на шляху до сталого розвитку. Але поки що ми намагаємося за допомогою рожевих фонтанів та паркану за 3,5 мільйонів привернути увагу туриста вихідного дня, який залишить десь в барі 300 грн і поїде, забувши про Чернігів.
Дмитро КАРАУЛОВ