«Слов’янські театральні зустрічі»–2017. День шостий
Якщо лейтмотивом, спільним для двох вистав п’ятого дня фестивалю, було пошук чи втрата сенсу життя, позбавленого надії, то вистави шостого дня фестивальної програми поєднує ідея однієї із сакральних заповідей Ветхого Завіту: «Не убий», бо, навіть подумки бажаючи чиєїсь смерті, нищиш, насамперед, свій рід, а значить і самого себе.
Таку от «Дуже просту історію» – про очікування та появу дитини в простій сільській родині – натхненно і самовіддано оповідали глядачам актори Дніпровського драматичного молодіжного театру «Віримо!». Проте, все не так просто, бо як же ж ці люди вміють все ускладнювати! Суворий батько не сприймає доччиного обранця і забороняє їй народжувати. Страшний вирок порушує ритм життя не лише людей, а й тварин, що мешкають у господарстві, які, спостерігаючи за перебігом подій, намагаються розібратися в складностях людських стосунків і, головне, врятувати майбутнє маля. Вони, на відміну від людей, краще розуміють, що таке істинні людські цінності, і для них знищення ненародженої дитини – це справжнє вбивство.
Чудовому, злагодженому акторському ансамблю вдалося через виразні образи домашніх тварин передати глядачеві атмосферу гармонійності світу природи і неприродність образу життя людини, яким вона себе губить. Та найважливіше – подарувати усім присутнім у театральній залі життєрадісну впевненість, що живі мають радіти життю, закохані – кохатись, а діти повинні народжуватись, і аж ніяк не навпаки!
Розчулені й радісні глядачі з вдячністю аплодували дніпровським акторам та ділилися між собою приємними враженнями від спектаклю.
Вітаючи гостей хлібом-сіллю перед початком вистави та вручаючи після її завершення Диплом учасника фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі» режисеру-постановнику, заслуженому діячу мистецтв України Володимиру Петренку, голова оргкомітету фестивалю Сергій Мойсієнко відзначив високий професійний рівень виконавців і запросив до участі у майбутніх фестивальних проектах.
Для глядачів, що прийшли на моновиставу «Лицар храму», показ якої був призначений на 21 годину в експериментальному просторі «Білої сцени», вона розпочалась ще до того, як вони зайняли місця в залі. По дорозі до малого залу, вони несподівано натрапляли на постать у чорному костюмі й балаклаві, що закривала обличчя, з націленою снайперською гвинтівкою. Як потім з’ясувалося, оптичний приціл був насправді відеокамерою, зображення з якої транслювалося прямо на екран у театральній залі.
А потім розпочалась сповідь снайпера, що сидячи у засідці на горищі якогось будинку, чекав на нову жертву замовного убивства. Вистава, присвячена пам’яті героїв Небесної сотні, супроводжувалась документальними кадрами подій на Майдані, трагічність яких контрастувала із самовпевненими висловами снайпера, що брав участь у їх розстрілі…
Через перетин кількох часових реальностей, що існують то у свідомості снайпера, то у його снах, артист Валерій Гайфуллін, який виконує роль Степана, окреслює головну ідею вистави – усі люди на землі брати, стріляючи у когось – ти вбиваєш брата, а вбивши брата – убиваєш себе…
Зворушені глядачі щирими оплесками дякували молодому талановитому акторові за виразне створення такого складного сценічного образу та патріотичне спрямування цієї творчої роботи.
Вручаючи традиційний коровай та Диплом учасника фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі», голова оргкомітету фестивалю Сергій Мойсієнко побажав колективу Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М.Куліша нових творчих здобутків та успішного проведення традиційних Міжнародних фестивалів «Мельпомена Таврії».
Тож дякуємо творчому десанту херсонців за участь у нашому ювілейному фестивалі й щиро зичимо нових мистецьких здобутків, цікавих сценічних робіт, уваги і прихильності широкого глядацького загалу.
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
