Порівняння сучасного українського власника паю з кріпаком, як правило, сприймається як емоційне перебільшення. Натомість, порівнявши три основні критерії – «соціально-правовий статус», розпорядження майном та результатами праці», «економічні можливості» — можна отримати несподівані результати…
Соціально-правовий статус:
Кріпак був людиною без громадянських прав, без права власності, залежним від пана. Колгоспники — до 1970 року були обмежені у правах, зокрема у праві переміщення, до 1974 – позбавлені паспортів.
Селянин-пайовик сьогодні –володіє такими ж конституційними правами, як і інші громадяни. Він має право власності на земельну частку (пай), проте, внаслідок дії мораторію на купівлю-продаж с/г земель, не може повноцінно нею розпоряджатися.
Кріпак був залежним від пана, колгоспник – від колгоспу, селянин-пайовик наразі лишається економічно залежним – від агропідприємства, яке орендує його землю та від держави, яка дає йому пенсію і субсидію.
Розпорядження майном та результатами праці:
Якщо кріпак та колгоспник не мали права власності на землю взагалі, а результатами праці розпоряджались у першому випадку – поміщик, у другому – держава, селянин-пайовик, на відміну від попередників, має у власності землю і можливість розпорядитися результатами своєї праці.
Проте земля не є повноцінною власністю, він може самостійно її обробляти або здати в оренду, однак не має права ні продати, ні використати як заставу (наприклад, щоб отримати кредит для закупівлі с/г техніки чи пального).
Основні ресурси для виробництва на землі зосереджені у агропідприємства (як раніше у пана чи в колгоспі), і воно ж отримує основний прибуток від землі, взятої в оренду у пайовика.
Економічні можливості:
Кріпак не міг піти від пана і самостійно працевлаштуватись та заробляти, колгоспник – мав гарантовану, але безальтернативну та низькооплачувану (чи оплачувану трудоднями) роботу в колгоспі, селянин-власник паю також має обмежені можливості знайти роботу в селі: по-перше, її там — небагато, по-друге, агрохолдинги скорочують
кількість робочих місць, тваринництво (з високою зайнятістю) не розвивається, організувати власний бізнес пересічний пайовик, який володіє 4 га, не може – йому не вистачає стартового капіталу, а земля, як вже зазначалося, не є повноцінним активом.
На жаль, сьогодні селянин-пайовик майже має дуже мало спільного із знайомими нам прикладами успішного господарювання на землі: українськими куркулями (які володіли 10-15 га землі та використовували її на власний розсуд) чи європейськими фермерами-землевласниками (які мають у власності або орендують в середньому
40-60 га землі, об’єднуючись у кооперативи та асоціації для захисту прав і інтересів).
До 1 березня Кабінет міністрів України мав подати до Верховної Ради проект закону Про обіг земель с/г призначення, проте чинний уряд вже втретє порушив цю вимогу закону, як в 2016, і в 2017 роках.
А відкладення голосування за ринок землі на період після парламентських виборів (що цілком може статись, зважаючи на популістичну налаштованість багатьох кандидатів й політичних сил) є ризиковим і вкрай небажаним.
Адже на практиці означатиме і консервацію існуючого статусу власників паїв, і втрату наступних двох років для масштабних інвестицій у сільське господарство та подальшого прискорення економічного зростання в країні.
