Ще 2 травня Президент України Петро Порошенко підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років».
Український інститут національної пам’яті роз’яснює новели закону.
Реабілітація осіб, які незаконно постраждали від дій комуністичної тоталітарної системи, вперше почалася ще в Радянському Союзі, відразу по смерті Сталіна.
Згодом, 17 квітня 1991 року, тоді ще в Радянській Україні, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», але цей закон не врахував прав усіх людей, які постраждали через несправедливе засудження за політичними, класовими, соціальними та релігійними мотивами.
У новому законі прописано до деталей, хто може претендувати на реабілітацію. Йдеться про такі категорії:
1. Особи, які зі зброєю в руках боролися проти режиму:
Учасники державотворчого процесу та визвольного руху 1917 – 1921 років.
Учасники селянських повстань 20-х років.
Учасники селянських повстань напередодні Голодомору 1932 – 1933 років.
Члени Організації Українських Націоналістів.
Вояки Української Повстанської Армії.
2. Особи, які були обвинувачені рішенням позасудового органу (так звані досудові органи — «двійки», «трійки» та особливі наради). Багатьох українців із цієї категорії вже реабілітували, проте залишається значна кількість осіб, які мають відновити своє чесне ім’я. У більшості випадків це українці, що постраждали під час «Великого террору» 1937 – 1938 років.
3. Окремо законом визнаються потерпілі від репресій комуністичного тоталітарного режиму — родичі та близькі репресованих:
Чоловік/дружина репресованої особи.
Діти (також усиновлені) репресованої особи.
Інші особи, які перебували на утриманні репресованої особи.
До цієї категорії входять родичі «ворогів народу», які жили у спецпоселеннях. Зокрема це діти та дружини «ворогів народу» СРСР.
Відповідальний секретар науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», один з авторів закону Роман Подкур пояснює, що точну кількість тих, кого буде реабілітовано, нині підрахувати важко, адже частина справ перебуває поза межами України — в Російській Федерації, Казахстані, куди доведеться робити запити.
Як відбуватиметься реабілітація
Закон запроваджує створення двох типів комісій — регіональної комісії при обласних адміністраціях та національної при Українському інституті національної пам’яті. Саме вони ухвалюватимуть рішення про надання статусу.
Для того, щоб почати процес реабілітації, потрібно буде написати заяву в довільній формі до регіональної комісії.
При ухваленні рішення Національна комісія досліджуватиме матеріали кримінальної справи, свідчення очевидців, пояснення репресованої особи, інші докази.
Закон не визначає яких-небудь державних пільг для майбутніх реабілітованих жертв радянського режиму.
Над проектом закону працювали: Український інститут національної пам’яті, представники громадськості, дослідники, експерти.
До теми
«За цим законом виходить, що навіть Лаврентій Берия може бути реабілітований, я не виключаю, що такі звернення будуть. Але зібрані матеріали необхідно передавати до суду, в нас не було свого «Нюрнберзького трибуналу над комунізмом», такі справи не повинні мати терміну давності», — зазначив Роман Подкур.
Директор галузевого архіву Служби безпеки України Андрій Когут розповів, що справи політичних репресованих зберігаються в СБУ й частково в МВС. За його словами, тільки в Києві більше 40 тисяч справ, які підпадають під дію закону. У регіонах — ще близько 20 тисяч.
«Хочу зазаначити, що це не стільки репресованих, а саме справ. Багато з них групові, по 5 – 10 або більше жертв. Це справи осіб, які ще не були реабілітовані. Кримінальні й політичні — реабілітація буде тільки по політичному», — пояснив Когут.
Директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров вважає, що закон дає можливість відновити справедливість і права людини для багатьох жертв репресій. Але в ньому є ряд негативних положень. Наприклад, документ дозволяє добитися реабілітації тим особам, яким раніше було відмовлено. Багато учасників «червоного террору» буде реабілітовано за цим законом. «Про Берію вже говорили не один раз. А ось Всеволод Балицький, який командував ОГПУ і НКВС в Україні в 1930-х роках, теж під дію закону підпадає. Більше того, його онук через суд намагався реабілітовувати діда, йому відмовили, а тепер є підстави для нового звернененя. Автори вирішили, що реабілітації підлягають усі репресовані позасудовими органами, оскільки вони були позбавлені права на справедливий суд.
Скасували норму старого закону, який чітко вказував, що не підлягають реабілітації особи, стосовно яких у матеріалах кримінальних справ є сукупність доказів за зраду батьківщині, шпигунство, диверсії, шкідництво, саботаж, терористичні акти, злочини проти людства й людяності, каральні акції проти мирного населення, вбивства, катування громадян і пособництво в цьому окупантам і так далі», — перерахував Захаров.
Коментар редактора газети «Світ-інфо» (Чернігів)
Питання дійсно непросте. Візьмемо щойно цитоване твердження Захарова. Дійсно, згідно з попереднім законом ті названі діяння не підпадали під реабілітацію. Але гляньмо конкретніше. Що означає «зрада батьківщині»? Якій саме батьківщині? Зрозуміло, що в радянські часи, за існування єдиної держави СРСР саме вона вважалася батьківщиною. І всі, котрі боролися проти СРСР, автоматично ставали зрадниками цієї батьківщини. Але ж борці за незалежність України якраз і боролися проти СРСР, тобто за його ліквідацію як тоталітарної імперії і створення незалежної Української держави. Тому така «зрада» і форми, в яких вона проявлялася, — «шпигунство, диверсії, шкідництво, саботаж, терористичні акти», якщо вони були направлені проти СРСР і за утворення незалежної України, логічно вважаються боротьбою за нашу незалежність, а ті, хто так діяв, будуть реабілітовані.
Складніше — з іншими згаданими діяннями, як-то «злочини проти людства і людяності, каральні акції проти мирного населення, вбивства». Під останнім, звичайно, йдеться не про банальні злочини з убивством людей, а про воєнні дії, адже, коли триває війна, на жаль, одним людям доводиться вбивати інших. Однак важко погодитися з тим, що буде знято покарання, тобто відбудеться реабілітація саме за «злочини проти людства і людяності», хто б їх не чинив і з якою б мотивацією. Причому всі розуміють, що визвольну війну важко вести «в білих рукавичках».
Так само непросто з питанням — кого реабілітувати. Ну, Берія тут згадується хіба як усталений символ тоталітарного терору. А так — навряд чи його навіть формально стануть реабілітувати в Україні хоча б тому, що він діяв не на її теренах конкретно і був розстріляний в Росії.
Інша річ — Балицький, головний український чекіст. До речі, мабуть, не всі знають, що в Чернігові є вулиця імені Балицького. Очевидно, не на честь чекіста Всеволода Балицького, одного з організаторів Голодомору. Того розстріляли в Москві кривавого 1937 року. А вулиця, мабуть, на честь Григорія Балицького — партизанського командира й компартійного функціонера ще з довоєнних років.
Так от як бути з розстріляним В. Балицьким? А як бути з іншими, спершу катами, а потім жертвами? Адже та жахлива тоталітарна комуністична система методично знищувала, оголосивши «ворогами народу» й тих, хто перед цим сам знищував «ворогів народу».
За прикладами ходити недалеко. У Чернігові на так званій Алеї Героїв 4 роки тому патріоти знесли пам’ятники таким одночасно героям-катам-жертвам. Це Юрій Коцюбинський, Віталій Примаков, Володимир Антонов-Овсієнко, Микола Щорс, Микола Крапив’янський, Микола Подвойський. Так от, крім одного Подвойського, голови Петроградського військово-революційного комітету, що здійснював Жовтневий переворот, і потім цей Подвойський просто був відсунутий владою на задвірки, всі інші п’ятеро були репресовані. Вважаймо таким і Миколу Щорса, бо чим не репресія — вбивство його чекістами ще влітку 1919 року. З чотирьох інших лише Крапив’янський відбувся тюремним ув’язненням, а Коцюбинського, Примакова, Антонова-Овсієнка розстріляли під час «Великого терору». То невже й таких «жертв» режиму реабілітовувати? Адже перед тим, як стали жертвами, вони пролили ріки людської крові, вірно служачи тому ж режиму.
Сподіваймося, новий і загалом потрібний закон буде застосований в Україні так, як зобов’язують наша згорьована історія, пам’ять про безневинно знищених мільйони людей.
Петро АНТОНЕНКО. Фото: ТСН
