Останнім часом усе частіше бачу на дорозі, під ногами наші українські монети. особливо в громадських місцях — біля магазинів, вокзалів.
Найдрібніші білі монети номіналом 1 і 2 копійки вже майже не побачиш, бо вони практично випали з обігу. Інколи валяються п’ятаки. А частіше — жовті монети номіналом 10, 25, 50 копійок. Дехто з людей не піднімає монет, вважаючи, що це принесе невдачу, — один із численних забобонів, якими переповнене суспільство. Дехто забирає монети, навіть з поваги до національної валюти. А частіше — просто з практичних міркувань. Кажуть, що за день можна назбирати по півгривні чи й більше, а це десь 200 гривень на рік. З нічого, із землі! Своєрідні дивіденди.
Але чому валяються гроші? Бо знецінюються. Держава, в особі Національного банку України, вже перестала карбувати 1 і 2 копійки. Недавно оголошено про припинення карбування більшості інших монет. Натомість планується замінити менші купюри великими монетами.
Щодо металевих гривень, то питання інше. У Польщі давно вже паперові купюри починаються з 10 злотих, а 1, 2 і 5 злотих — металеві, монетами.
А от стосовно дрібніших монет — усе зрозуміло: вони мало чого варті. Найдешевший штучний товар — коробка сірників, яка свого часу коштувала рівно 1 копійку і слугувала навіть для розміну, давання здачі при покупках, нині коштує 40 чи й більше копійок. Важко назвати штучний товар, який купиш уже й за гривню.
Гроші стрімко дешевшають. А дешевшають, коли за ті самі кошти можеш купити все менше. Іншими словами, коли все дорожчає, і не лише товари, а й послуги, найперше — житлово-комунальні.
Ми пішли простим і примітивним шляхом інфляції та девальвації, тобто знецінення національної валюти. Гривня від часу її з’яви 1996 року знецінилася проти долара більш як у 13 разів. За один лише 2014 рік, перший післямайданний, знецінилася втричі! Причому нам за ці 4 роки влада навіть не пояснила (хоча б щось придумала, прибрехала), як і чому таке сталося.
Але навіть за такого знецінення грошей чи варто сипати ними по дорозі? Приклад з тієї самої Польщі. Їхній злотий приблизно дорівнює нашим семи гривням. Значить, польський грош — як наші 7 копійок. Начебто невеликі кошти. Але я ніколи, за багато років поїздок до Польщі, не бачив, щоб там гроші, навіть найменші монети, валялися під ногами. І в магазині здачу дадуть з точністю до одного гроша, до речі, монет у касі у продавця завжди вдосталь. Це щодо поваги до національної валюти.
Але повернімося до нашої інфляції та девальвації. А що як замість того, аби плисти по цій течії, зробити деномінацію? Тобто не вилучати монети, не готувати в обіг уже 1000-гривневу банкноту, а зміцнити національну валюту. Простіше кажучи, укрупнити валюту разів у 10, що не раз бувало в нашій історії. Випустити нові гроші, де б 1 гривня дорівнювала 10-ти теперішнім, 10 нових — відповідно 100 нинішніх. Адекватно так само знижуються й ціни: буханець хліба коштує 1 гривню чи трохи більше й так далі.
Це не так давно зробила сусідня Білорусь. Звичайно, там національна валюта — білоруський рубль — давно вже була девальвована. Тому деномінацію зробили одразу на 10 тисяч, цебто новий рубль став дорівнювати 10000 старих. Якщо ще недавно українська гривня коштувала мало не тисячу білоруських рублів, то нині їхній новий рубль уже коштує більш як 10 наших гривень.
Звичайно, грошова реформа — справа великої складності. Але тоді давайте нарешті зупиняти вже непристойне знецінення нашої української валюти, тобто зупиняти нескінченне й часто безконтрольне зростання цін і тарифів. Чи, схоже, це теж не менш складна справа? Чому?
Петро Антоненко,
редактор газети «Світ-інфо», спеціально для видання «Біла хата»
