4 липня 1935 року народився Петро Содоль – один із найперших дослідників історії Української повстанської армії.
Він народився 1935 року в с. Миколаївка (нині село Бучацького району на Тернопільщині) в родині сотника Армії УНР Петра Содоль-Зілинського. У 1944 році разом із батьком потрапив у Західну Німеччину. Звідси у 1949 році емігрував до США. Упродовж 1958—78 років Петро Содоль служив в американській армії. Був учасником війни у В’єтнамі. Навесні 1965 року сотня 9-ої Піхотної Дивізії військ Південного В'єтнаму, де служив поручник Содоль, потрапила в засідку комуністичних переважаючих сил в районі Кієн-Ван у дельті ріки Меконґ. Петро Содоль вмілим проводом і відвагою вивів свою частину з вогню ворога, ведучи сам відплатний обстріл. За відвагу і порятунок побратимів вже наступного дня в’єтнамський генерал Вінг Лог відзначив Петра Содоля «Хрестом хоробрості з Золотою Зорею». У бойових діях П.Содоль був двічі поранений, за військові заслуги нагороджений 2-ма медалями «Пурпурове серце», В'єтнамським хрестом хоробрости, медаллю Бронзової зірки із знаком V. У відставку вийшов у чині майора.
Петро Содоль, 18 березня 1965 року у В’єтнамі. Джерело
Петро Содоль закінчив Національний університет штату Небраска (США), де отримав ступінь бакалавра політичних наук та магістра бібліотекознавства. Сфера його наукових зацікавлень: структура та старшинські кадри Української повстанської армії. Із 1983 року працює співробітником Видавничого комітету «Літопис УПА», є упорядником 18-го і 19-го томів. Екс-президент видавничої корпорації «Пролог» (Нью-Йорк; США). Автор англомовної книги «UPA: they fought Hitler and Stalin: A brief overview of military aspects from the history of the Ukrainian Insurgent Army, 1942–1949» (1987), перших енциклопедично-довідкових видань з історії УПА «Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник I—ІІ» (1994, 1995) та низки наукових публікацій.
Петро Содоль – активний член Пласту (курінь УПС «Лісові Чорти»), один із засновників Міжкрайового вишкільного табору «Лісова школа». У 1973—2000 роках був членом Головного проводу «Пласту». Досьогодні є активним учасником українського громадського життя в США та в Україні.
Із лекції Петра Содоля на пластовому Міжкрайовому Вишкільному Таборі Лісова Школа в 2015 році: «Привітання «Слава Україні!» почали мабуть приватно уживати десь на початку 20-го століття, але часткового публічного поширення набрало як привітання серед військових армії УНР під час перших визвольних змагань(1917—1921 роках). Це була ініціатива окремих командирів бо офіційної директиви від уряду не було. На збірках військових відповідь хором могла бути «Слава, Слава, Слава!» або щось інше. До прикладу могло бути «Козакам Слава!». Відомо, що вже після війни у 1925 році в Чехії збори українських студентів-націоналістів та ветеранів війни вирішили між собою вживати привіт «Слава Україні!» і відповідь «Героям Слава!».
Згодом між націоналістами були ще інші варіанти привітів, але остаточно під час ІІ великого збору Організації Українських Націоналістів(ОУН) (бандерівці) у Кракові окремою постановою від 4 квітня 1941 року формально затверджено: «Обов’язуючі слова повного привіту: «Слава Україні» — відповідь «Героям Слава». Цілком закономірно що цей привіт та відповідь були вживані підпіллям ОУН від 1941 року а від 1943 року це поширено на Українську Повстанчу Армію(УПА). Отже таким чином ці слова і увійшли в народну пам’ять.
Ці чотири слова кожному(хто знає правдиву історію України) нагадують про довголітню та героїчну боротьбу ОУН та УПА. В цій боротьбі(в якій не було перемир’я і ніхто не підносив білий прапорець) тисячі загинули на полі бою, були розстріляні, повішені, закатовані чи вислані в концтабори(спершу військами Гітлера, а згодом репресивною машиною Сталіна). Гинули не тільки бійці із зброєю в руках на полі бою а також цивільні люди, інтелігенція, літні люди, діти які були знищені в селах чи лісах. Це були не тільки свідомі патріоти-українці, але також російськомовне населення, єврейські общини та інші дочки і сини волелюбних народів. Не було б цих жертв починаючи з 1941 року а тепер і героїв сучасності (Небесна сотня та військовики АТО), ймовірно не було б і України.
Обкладинка енциклопедичної праці Петра Содоля. Джерело
Списки полеглих на теренах східної України на жаль доповнюються. Ми як пластуни окремо собі згадуємо і сумуєм за відомими нашими побратимами: колишнім майором та кадровим військовим американського спецназу-ренджером Маркіяном Паславським, старшим лейтинантом українського спецназу Євгеном Подолянчуком, та інструктором Лісової Школи ст. пл. скобом Віктором Гурняком. Сучасні пластуни пішли слідами своїх попередників — Головного командира УПА Романа Шухевича та його заступників Дмитра Грицая, Олекси Гасина і Василя Сидора. Вічна Героям Слава України!
Всі вони хто склав голову за Україну є Героями з великої букви. Саме про всіх цих героїв (минулих і сучасних) згадуємо коли відповідаємо «Героям Слава!». В народній пам’яті Герої не вмирають».
Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті, спеціально для видання Біла хата
