Жінки з Городнянської територіальної громади Чернігівської області шиють білизну для воїнів, адаптивний одяг, виготовляють окопні свічки, каремати, спальники, шиють медичні аптечки та наповнюють їх медикаментами тощо. А ще організовують збір усіляких потрібних речей для тих, хто сьогодні нас захищає. І коли треба, вони працюють і вдень, і вночі… А ще оживають у пам’яті епізоди дворічної давнини, коли вони разом із чоловіками у Городні перешкоджали російським окупантам подальший рух броньованої військової техніки у напрямку Чернігова…
Результативна ініціатива
Жіноча організація «Волонтерський центр “Воля”» виникла на третій день після деокупації Городнянської громади – 7 квітня 2022 року. Але це – якщо вести мову про офіційне юридичне оформлення. А практично – членкині цієї організації активно діяли ще з самого початку окупації. І хоча мобільного зв’язку в місті не було, доводилося обмежуватися можливостями соціальних мереж, через які люди обмінювалися потрібною інформацією.
– Ініціатива створення такої організації виникла у дівчат, які дещо згодом вийшли заміж за військових, – розповідає волонтерка центру «Воля» Наталія Єроніна-Коливан. – Як під час окупації, так і після неї вони прямо сказали: «Ми не можемо бути байдужими до всього, що коїться. Ми будемо допомагати нашим військовим, чим зможемо». От та ситуація, та біда, яка хлинула на нашу землю, об’єднала нас усіх. І таким чином була створена наша «Воля».
Жіночий колектив збирався щоранку о 8-й годині, а закінчували потрібну роботу теж о 8-й, але вже вечора. Волонтерки трудилися, немов ті бджілки, для яких вуликом стало приміщення центру. Діяльну й продуктивну роботу проявляли не тільки дівчата з організації, а й сюди активно доставляли небайдужі мешканці Городнянської громади все, що потрібно було для наших воїнів.
– Звичайно, за певних життєвих обставин зараз багато хто виїхав звідси, тож залишився кістяк, – розказує пані Наталія. – Але наша постійна команда й тепер продовжує працювати. До нас звертаються багато хто по допомогу, і ми намагаємося їх підтримати. Щоправда, інколи не просто вдається виконати те чи інше прохання, адже на закупівлю, наприклад, певного приладу потрібні кошти, й немалі. Відтак деколи доводиться звертатися до небайдужих людей через соціальні мережі та окремих меценатів.
Волонтеркам частенько доводилося звертатися й до іноземних організацій та самим виїжджати до Польщі й везти звідти відповідні вантажі.
Деякі речі для воїнів, як-от, для прикладу, каремати, дорогуваті, а тому дівчата закуповують матеріал і виробляють їх самі. Це стосується не тільки карематів, а й інших речей. А виготовлення окопних свічок, розпалювачів та маскувальних сіток вже стало майже традиційним у діяльності волонтерок. Особливо зараз, у зимову пору. А ще для наших захисників нині потрібні «зимові» килимки, теплі шкарпетки, білизна... Тому тут дуже раді приймати посильну допомогу від людей.
Виробити, зібрати, підготувати речі – це одне, а ще ж треба все упакувати як слід і відправити посилки поштою. До цього додаються переживання, аби отримали відправлені речі наші воїни. Буває й так, що хлопці з фронту не можуть вчасно отримати вже оплачені волонтерами посилки, а «Нова пошта» вводить додаткову платню (пеню) за неотриманий вчасно товар. Тут треба «поштовому» керівництву якось вирішити це питання, аби для військових були скасовані загальні правила щодо «санкцій» у разі невчасного отримання посилки.
Донати – окремий напрямок у роботі «Волі»
Як тільки настає субота та неділя, волонтерка Анжеліка Буйна сідає за комп’ютер і займається збором донатів – розміщує інформацію про реалізацію виготовлених виробів, таких, наприклад, як гердани.
Вона своїми руками витворює їх – виплітає кожну бісерну смужку і таким чином створює чарівний продукт.
Потім через Інтернет пропонує зацікавленим користувачам мережі придбати їх. За виручені кошти купують потрібні речі на фронт для наших воїнів. Ось і цієї суботи на сторінці «Волі» у Фейсбук оголошено розіграш лотереї з таким текстом: «У кожну бісеринку виробу вплітаємо нашу Перемогу! Вже не одна краса була розіграна, за ці кошти були куплені необхідні речі на фронт. Тож оголошуємо лотерею, яка буде складатися з чотирьох етапів, з чотирьох прикрас… І з кожною лотерейкою ви не тільки отримаєте чарівний гердан, а й погубите ворога, бо не дарма ж кажуть – краса врятує світ, а виплетене своїми руками і передане на потреби нашим Захисникам – зупинить клятого ворога...»
– Коли приїжджають з фронту військові і кажуть, що ми без вашої допомоги не вижили б там, в окопах, то сльози навертаються на очі, і ти розумієш, наскільки наша допомога їм там потрібна, – пояснює Анжеліка Буйна.
До збору донатів долучаються і школярі.
Учень Бутівського ліцею Городнянської територіальної громади Кирило Коливан малює картини та робить поробки і продає їх, щоб зібрати кошти для військових. Йому активно допомагає Вікторія Позняк. А учениця Городнянського ліцею №1 Вікторія Буйна малює картини для збору коштів і допомагає плести маскувальні сітки.
речі виготовлені учнями для донатів
речі виготовлені учнями для донатів
Кирило Коливан учень Бутівського ліцею, малює картини та робить поробки і продає їх,щоб зібрати кошти для військових
Вікторія Буйна малює картини, допомагає плести сітки, учениця Городнянського ліцею
Сила гурту – сила народу
Серед волонтерок є й ті, хто в лютому-березні 2022 року став на заваді окупантам, показуючи особистий приклад мужності й героїзму, чим продемонстрували росіянам, що їх тут, на землі Чернігівщини, зовсім не чекають.
Однією з таких є Анжеліка Буйна, яка разом із чоловіками-городнянцями перегороджувала шлях ворожій бронетехніці.
– Коли почули, що зупиняють танкову колону, люди бігли з усіх вулиць, аби підтримати інших учасників, – розповідає Анжеліка. – А один російський офіцер кричав танкісту, щоб той глушив мотор, бо солярки не вистачить назад доїхати.
– У мого дядька хворе серце, хворі очі, але він пішов туди і теж стояв серед тих, хто не пускав ворожі танки, – пригадує Тетяна Громадська.
– Спочатку не було жодного страху, – додає Анжеліка Буйна, – а вже за декілька хвилин, коли росіяни поїхали, почало трусити.
А за день до цієї загальної акції вийшов один мешканець Городні з плакатом: «Русскій корабль, іді…». Його одразу росіяни забрали, і подальша доля невідома.
– Це тому, що він вийшов один, а коли масова акція, то вони нічого не вдіяли, – припускає Анжеліка.
От що значить сила гурту, сила народу.
«Люди згуртувалися, і це є шанс для відродження нашої нації»
… На столі у приміщенні центру «Воля» – засушений букет квітів.
– Це перший букет, який нам подарували військові Першої танкової бригади, – згадує Наталія Єроніна-Коливан. – Тому ми його зберігаємо, хоча квіти вже й висохли. А взагалі військові нам регулярно приносять квіти. А одного разу, коли ми по справах поїхали і нас тут не було, то вони на дерево біля входу повісили для нас подяку: «Дякуємо Вам дуже за допомогу!».
Не можна сказати, що волонтеркам із організації «Воля» працюється легко. Навпаки, це досить-таки виснажлива й тяжка робота.
З оголошення з сторінки організації ВОЛЯ у Фейсбук
Жіночки з «Волі» напівжартома кажуть, що волонтери – це такі люди, які беруть кредити і все виносять зі свого дому. А тому тут були б дуже раді, якби долучилися до такої потрібної справи ще й спонсори.
– Бо багато чого ще хлопці з фронту просять, але ми не в змозі все для них, як не прикро, виконати, – додає Анжеліка Буйна. – Нашим військовим сьогодні потрібні на фронті колеса для авто, електростанції, генератори, спальні мішки, термобілизна тощо.
Волонтерки дуже вдячні тим людям, які постійно або періодично вносять свій посильний вклад у таку потрібну й спільну справу, наближаючи нашу Перемогу над лютим ворогом.
Коли я попросив жіночок назвати прізвища хоча б кількох меценатів, які допомагають організації «Воля», мені відповіли так: «Напишіть, що майже кожен житель нашої громади брав участь у допомозі центру: люди несли, тягли, везли, передавали, робили…»
– А взагалі я раніше думала, що в Городні люди живуть за принципом: сам за себе, – розмірковує волонтерка Наталія Єроніна-Коливан. – А коли нас усіх спіткала біда, то зрозуміла, що я дуже помилялась – городнянці згуртувалися, і це є шанс для відродження нашої нації.
Сергій Кордик, фото Миколи Тищенка
