Перша половина ХХ століття − час народження й падіння Української держави після століть колоніяльного статусу; час двох найбільших за всю історію воєн, у які була втягнена й наша Вотчина; час громадянської війни; час тоталітаризму-сталінізму...
Історичні події проходять капілярно: минуле України варто досліджувати на прикладі подій нашого краю. Даний нарис віддзеркалює історію міста Семенівки від початку ХХ століття до Другої світової війни.
Як відомо, із 1808 р. Семенівка входила до Новозибківського повіту, який із листопада 1917 року був у складі Гомельської губернії РСФРР. У березні 1926 ліквідовано Гомельську губернію. Семенівська волость увійшла до складу УСРР (до створення Чернігівської області входила до Глухівського й Конотопського округів).
Економічне становище земель на початку ХХ ст... гальмувалося колоніяльним статусом України й залежністю від метрополії — Росії: цукровий завод припинив своє існування; парусинова й суконна фабрики переведені до Новозибкова; 1902 у Семенівці діяли лише дрібні підприємства: 3 коноплепрядильні заводи, 2 олійні, 8 шкіряних (зайнято 102 робітники, що становило 0,5% від населення). Середньомісячна платня робітників коливалася від 8 до 15 карбованців, робочий день тривав 16 годин.
Зрештою, саме в цей період починається політизація національного руху. У місто проникають марксистські ідеї через зв’язки робітників Семенівки з робітниками Шостки, Новозибкова, Клинців, а 1901 року редакція ленінської «Іскри» встановила зв’язки з Новозибковом, тому тепер її читали й у Семенівці. 1903 року з ініціятиви Ф. Є. Мотори всі соціял-демократичні гуртки об’єдналися в організацію «Партія «Іскри», яка 1904 року ввійшла до складу Поліського комітету РСДРП. Уже в березні-травні 1905 року семенівські соціял-демократи розповсюдили в місті кількасот листівок Поліського комітету. Про цю подію газета «Пролєтарій» писала: «Листки тут читаються з якоюсь особливою жадібністю. Селяни благають свідомих хлопців, щоб ті їм дали листок почитати».
Усі ці події стали підґрунтям революції 1905—1907 рр. 5 червня 1905 відбулася маніфестація в Семенівці: 500 чоловік, що брали участь у цьому дійстві, закликали відбирати та/або грабувати поміщицькі землі, викрили грабіжницький характер російсько-японської війни. А 24 липня відбувся мітинг солідарности з повсталими Лодзі, Варшави, Одеси, Гомеля. 29 грудня більшовики скористалися сходом жителів Семенівки, щоб викрити контрреволюційний характер Жовтневого маніфесту (побутувала частівка: «Цар злякався – видав маніфест: мертвим свобода – живих під арешт»). 1906 року революційний рух поширювався: 7 (600 чол.) і 9 січня в місті відбулися антиурядові демонстрації трудящих. 12 березня 1906 р. революційні маси розгромили волосне управління, де перебували заарештовані робітники й селяни, звільнили їх; згодом до Семенівки відправлено каральну експедицію. 80 членів революційного руху заарештовано, а 15 із них — засуджено. 1908 року селяни й робітники вчинили напад на маєтки поміщиків.
У роки столипінщини революційні дії продовжувалися, зокрема один із жандармів у доносі писав: «Семенівка – неблагонадійне місто і небезпечне революційним населенням».
У цей період працювало 8 міністерських, земських, церковно-парафіяльних шкіл, навчалося 800 учнів, працювало 15 учителів (матеріяли станом на 1910 рік). За 33 роки (1867—1900) народне училище закінчило 12 учнів, а 1895 р. відкрито бібліотеку (354 читачі) .
1910 року Семенівщину з населенням 18 501 осіб обслуговувала місцева лікарня, розрахована на 10 ліжок (із 1925 року – на 15), де працювало 5 медпрацівників, що надавали допомогу ще й околишнім 19 населеним пунктам, окрім міста. Тобто ця лікарня обслуговувала біля 50 000 населення.
Лікарню було відкрито завдяки старанням доктора А. С. Дахновича, котрий володів 4 мовами й мав найбільшу бібліотеку в місті. 1925 року в честь тридцятої річниці його діяльності лікарню названо іменем Дахновича.
У роки Першої світової війни фронт не зачепив Семенівщину, проте було мобілізовано значну кількість чоловіків-семенівців. Ціни на зерно й борошно 1915 року зросли на 40-57% у порівнянні з 1914 роком, а черги за хлібом стали постійним явищем.
Лютнева революція значною мірою знайшла своє відображення на теренах Семенівки. У Росії – тепер уже НЕ імперії (принаймні, юридично) – сформувалася система двовладдя, гору в якій брав Тимчасовий уряд. 12 березня в Семенівці обрано виконком, головою став учитель школи й член РСДРП Г. Г. Бабченко. На базарній площі було знесено пам’ятник Олександру ІІ. Уже в черні 1917 створено місцевий осередок РСДРП(б). Із заслання повернулися більшовики Ф. Є. Мотора, К. П. Лугинець, які були засуджені за революційну діяльність 1905—1907 рр., а разом із ними – К. Ф. Квятек. Сюди прибув ще й А. П. Риндич – член РСДРПб із 1911 р. Відбулися демонстрація та мітинг трудящих; було прийнято телеграму Першого Всеросійського з’їзду Рад із вимогою негайно взяти владу, припинити війну. У вересні 1917 року до волосного земства обрано 56 гласних, у т. ч. 22 більшовики, головою став Ф. Є. Мотора. Тоді ж із земської волосної управи примусово звільнили монархістів. У травні 1917 року на загальному зборі семенівських соціял-демократів обговорювалися Квітневі тези Лєніна, які не підтримали лише меншовики. Насправді, Квітневі тези були фарисейством і демагогією, на які купилося селянство: вотум довіри до УЦР падав, хоча там переважали есери, у програмі яких було першим пунктом означено передачу землі селянам. Проте інтеліґенція, із якої складалася УЦР, прагнула зробити цей процес (передачу землі селянам) цілком леґітимним. Охлос не хотів чекати, а одразу купився на гасла: «Фабрики – робочим, землі — селянам». Демагогія, на яку зробив ставку Лєнін, спрацювала...
Траплялися випадки селянських нападів на поміщицькі землі. “Чернігівська земська газета” 26.03.1917 р. писала (кореспонденція з с. Машеве): “Уже больше двух месяцев не стало старой власти, а порядки у нас не улучшились. Наши крестьяне по земельному вопросу высказываются так: земля должна быть ровно разделена между теми, кто ее обрабатывает, и все ждут этого времени”.
У листопаді 1917 р. відбулися перевибори волосної Ради робітничих і солдатських депутатів: більшість місць у ньому отримали більшовики. Згодом створено Семенівський червоногвардійський відділ, який брав участь у встановленні совітської влади в Україні. За спогадами очевидців, керівники Семенівської РРіСД (Ради робітничих і солдатських депутатів: тут і надалі — РРіСД ) проводили в цей час пробільшовицьку політику, нехтуючи вказівками УЦР. Семенівець Григорій Ладоха став секретарем виконкому Новозибківської РРіСД.
Із початком Жовтневої революції Волосний з’їзд рад у грудні 1917 проголосив совітську владу в Семенівці й прийняв резолюцію, у якій УЦР проголошували контрреволюційним органом. У березні 1918 р. сформовано бойовий загін під командуванням М. О. Щорса. Для боротьби з кайзерівцями, які захопили селище 17 квітня 1918 р., створено більшовицький підпільний комітет. У грудні 1917 до Московського червоногвардійського загону приєднався Семенівський відділ. 16-18.03.1918 відбулися численні маніфестації й мітинги в Семенівці на підтримку совітській владі. Протестуючі заявили про готовність виступити супроти німецьких окупантів. 19-20.03.1918 на з’їзді РРіСД Новозибківського повіту прийнято рішення про невизнання УНР і збройній боротьбі проти німців.
У січні-лютому почалася Україно-совітська війна. Центральна Рада була змушена звернутися до недавніх ворогів – Німеччини та Угорщини, було укладено Брестський мир із країнами Четверного союзу. До кінця квітня союзна україно-німецько-австріяцька армія звільнила всю Україну. Народ не дуже радо вітав визволителів, у битві з якими полягла не одна тисяча українців у 1914—1917 рр. Із 29 квітня 1919 р. фактично на «німецьких багнетах» було встановлено Гетьманат Скоропадського, який почався відкриттям українських шкіл, а закінчився грамотою про «федерацією з не більшовицькою Росією». Єдиний позитив Скоропадського – ментальна нетерпимість до більшовицької тактики. Під час німецької окупації в самій Семенівці (як і в Україні) було ліквідовано Ради й «реставроване» поміщицьке землеволодіння. 2 грудня 1918 р. відбувся збройний виступ робітників шевської майстерні проти окупантів. Створено підпільний ревком (голова – Ф. В. Кореняко). У с. Жадово повернено поміщицьке володіння, упродовж 24 годин селянам наказано повернути худобу (за невиконання наказу – розстрілювали). У Жадове за невиконання наказів німців спалено 70 селянських садиб. Активно боровся загін Тимофія Черняка (уродженця Грем’яча): німців було витіснено до станції Костобобр. У Семенівці в час окупації значну революційну роботу проводив підпільний комітет більшовиків (голова – Маєр І. С.): він підготував збройний виступ і 02.12.1918 на чолі з балтійським матросом Яковом Зволем відновлено совітську владу. 16 грудня Ніжинський батальйон Таращанського полку Першої Української Совітської дивізії звільнив Семенівщину від окупантів.
У цей час оголошено рішення Новозибківського повіту про продаж населенню 30 тис. відер експропрійованого спирту, яке викликало неабиякий супротив семенівців. 16. 02. 1918 р. члени профспілок Семенівки влаштували збори, де засудили рішення про продаж спирту, бо “каждая бутылка, выпитая крестьянином или рабочим, есть лишний плюс в руках буржуазии и контрреволюции”. Із 17.02.18 протестує Семенівський відділ РСДРПб проти продажу алкоголю населенню. І вже 18.02. рішення Новозибківського повіту про продаж спирту скасовано.
24.03.1919 року відбувся з’їзд Рад у Семенівці, де задекляровано:
- надання права комуністам “селитися вільно на вільних землях”;
- Ужити заходів щодо збільшенню кількості шкіл, необхідності уведення обов’язкової початкової освіти;
- рішення про створення бібліотеки (виділено 10 тис. рублів);
- збільшення заробітну плату вчителям (до 800 рублів);
- виділення коштів на будівництво лазні для лікарні.
Прийшовши до влади, більшовики проводили грабіжницьку політику: увели продрозкладку, націоналізували все, що можна було, розстрілювали всіх інакодумців, мілітаризували економіку, проводили етночистки. У роки «воєнного комунізму» у Семенівці було націоналізовано коноплепрядильний завод Пугачова й землі поміщиків, із 42 націоналізованих будинків 7 були зайняті державними та кооперативними установами, 18 здано під квартири робітникам, решту – в оренду. 24 березня 1919 р. Семенівський волосний з’їзд РРСД: обрано виконком і накреслено заходи щодо розгортання господарського та культурного будівництва. Улітку 1919 р. комбіди було створено в усіх селах району.
Ленінське танго – «НЕП» — став періодом часткового відновлення товарно-грошових відносин, заміною продрозкладки продподатком, денаціоналізацією дрібних і середніх підприємств, зростанням національної самосвідомости (вислід політики коренізації)… Усе це було викликано соціяльними протестами, голодом 1921—1923 рр., грабіжницькою політикою села, що були складовими – елементом або ви слідом – «воєнного комунізму». Це був період й економічної стабільности, ба й зростання, у Семенівці. 1923 року стала до ладу новозбудована електростанція. 16 березня 1924 р. у Семенівці створено першу шевську артіль (згодом було створено ще три). Відбувався активний розвиток споживчої кооперації (із лютого 1922 р.). Трудящі міста дістали можливість безоплатно користуватися медпослугами. У першій половині 1925 року меддопомогу отримали 10 тис. осіб. Улітку 1924 р. відкрито 2 пункти з лікнепу серед дорослих (по 40 чол.). У липні 1923 р. створено партійно-робітничий клюб. Діяла бібліотека та 13 хат-читалень.1924 р. створено комнезем, що об’єднав 335 господарств. Незаможні отримали безоплатну допомогу лісом, право на кредити й кооперування. Активно розвивався промисли.
Таблиця № 1. Кількість кустарів у відсотках 1925 р. (Гомельський архів, Ф. 24, оп. І, справа 526, л.18.)
| Волость | Обробка дерева | Обробка волокна | Обробка тваринних продуктів | Інші заняття | Примітки |
| Семенівська | 11,8 | 4,5 | 55,0 | 20,7 |
Таблиця № 2. Кількість відхожих (тих, хто займається на сезонних роботах) (у відсотках)
| Волость | Фабрики, заводи | Лісовий промисел | Візницт-во | Плотни-цтво | Кам’янець-кий промисел | ||
| Семенівка | 2,0 | 31,5 | 13,5 | 10,0 | — | ||
| Дрібні торговці | Пічники | Збирали сировину для фабрик | Трачі | Гутники | |||
| 16,9 | 0,6 | — | 6,0 | 11,2 | |||
| Штукатури | Покрівельники | Інші промисли | |||||
| 0,2 | 1,6 | 6,5 | |||||
(Гомельський архів, Ф. 24, оп. І, справа 526, л.19.)
Таблиця № 4. Склад неземлеробних промислів сільського населення 1924 р.
| Волость | Кількість господарств | Населення | Промисловців |
| Семенівська | 6809 | Усього: 35363;
Працездатних – 16775; |
Кустарів – 2192;
Відхожих – 829; Усього — 3021 |
Таблиця складена за Ф. 24, оп. І, справа 526, лист 38, Гомельський архів.
Реакція на смерть Лєніна 1924 року знайшла своє відображення у резолюції місцевого осередку РСДРП від 23 січня 1924 року: «Ми глибоко сумуємо з приводу втрати найвидатнішого генія, вождя світового пролетаріяту, захисника пригнічених, творця першої соціялістичної республіки…». Смерть Лєніна була трагічним фактом: міжпартійна боротьба РКПб завершилася перемогою сталінської лінії.
У роки індустріялізації держава виділила асигнування на будівництво механізованої взуттєвої фабрики, члени артілі внесли на її спорудження по 25 карбованців, із 1929 року фабрика ( ім. Ф. Дзержинського) почала випускати взуття. У 1929 рр. було випущено 95,9 тис. пар взуття вартістю 1,3 млн рублів, зреалізовано товар на 1, 4 млн. Набув поширення стахановський рух: в артілі ім. Щорса 169 робітників виконували завдання на 125-170%; передові робітники, зокрема І. К. Байдала, М. Є. Здота, П. М, Маринич, М. М. Сухобок, неодноразово обиралися до селищної ради Совітів депутатів трудящих.
У роки форсованої колєктивізації створено більше 30 колгоспів на території району. Сталін зобачив, що соціялістична держава може бути тільки індустріяльною, курс на індустріялізацію був проголошений 1925 року, проте, щоб здійснити її, треба було нагромадити капітал (соціялізм і нагромадження капіталу - се contradictio in adjecto — суперечність у визначенні – лат.). Перед диктатором постало питання: як? Вихід було знайдено: шляхом грабунку села. Колгоспи створювалися ще за часів Лєніна (проте то була радше КООПЕРАЦІЯ, але не КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ), у них ішли всі ті, хто не мав реманенту й землі. Проте в 30 роках колективізація набрала форсовано-примусового характеру. У жовтні 1929 р. у місті проведено “День колективізації” У лютому-березні 1930 почали діяти перші сільськогосподарські артілі “Селянка”, ім. Комінтерну та “Червона Кривуша”. Створено першу ХТЗ, а в січні 1933 р. – Семенівську МТС. На початку травня 1935 колективізовано 89,6% селянських господарств, усуспільнено 95,8% земельних угідь. Допомогу колгоспам надавала Семенівська МТС. 1941 року у місті існувало 13 колгоспів. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, гречку, картоплю, коноплі. Тваринні ферми на кінець 1939 року мали понад 2 тис. голів худоби. На 1940 р. у Семенівській та Костобобрівській МТС було 107 тракторів, 32 комбайни, 47 молотарок, 9 автомашин. Жіноча тракторна бригада МТС (очолювала М. П . Костюченко) виробила 1936 року на кожний трактор по 1575 га умовної оранки, зекономивши 17 тонн пального. М. П. Костюченко перемогла у всесоюзному змаганні трактористок, отримала орден Лєніна. 1937 року вона була обрана депутатам ВР СРСР. 1926 р. 4 артілі шевців об’єдналися в одну під назвою “Червоний кустар” (із 1939 р. – ім. Щорса). За роки довоєнних п’ятирічок створено 8 артілей, що спеціялізувалися на видобутку торфу та виробництві товарів широкого вжитку. Перший колгосп у місті мав назву «Селянка». Тепер – коротко про історію його створення. На початку 1930 р. було створено агітаційну групу по створенню колгоспу (до неї увійшли А, Веремеєнко, П. Солодовнік, П. Колодяжний, П. Татарчук, сестри Корнієві Ніна й Анна). 06.03.1930 на квартирі у П. Татарчука прийнято Устав сільгоспартілі “Селянка”. У районних відділах КПбУ “Селянці” виділили частину конфіскованих коней. 27.03.1930 відбувся перший виїзд на поле. Весною 1931 р. колгосп налічував 200 сімей.
Таблиця №4. Розрахункова книжка (к-сп ім... Шевченка, Кудин А. Б., № 11; Прийнято в склад Колгоспу постановою Зборів від 1923 р. Прот. №1).
| Рік, місяць число | Що саме видано чи внесено | Сума оцінку | Рік, місяць, число | Що саме видано чи внесено | Сума оцінку |
| 28/I/01 | Реманент
Відрахував Грошима |
24 крб
28,9 крб 53,96 крб |
29/20/1 | Відрахував
Землі Разом: |
33,15 крб
1400сажнів* 139,20крб |
* — сажень – міра землі, 2,1336 м.
Голод 1932—1933 рр. зачепив наші землі менше, ніж центральну чи східну Україну, проте й тут були голодуючі. Усі конкретні факти цього етноциду вміло приховувалися й знищувалися совітською владою: який же голод у країні процвітаючого соціялізму? Тому тепер відновлюємо цю мозаїку зі свідчень-спогадів очевидців. Д. Єрьома, очевидець: “Їсти не було чого. Бригади активістів забирали все. Навіть картоплю на посів, у домі не залишалося нічого. Помирали найчастіше діти. Помирали прямо під парканом, не маючи сил іти додому” .
Таблиця №5. Історія колгоспного будівництва:
| Дата | Село | Назва колгоспу | Додаткові дані |
| 1924 | Леонівка | “Вільна праця” | Створений з ініціятиви Висоцького П. П., Висоцького В. М., Перекути М. 1930 перейменовано в колгосп ім. Шевченка |
| — | Миколаївка | Комуна ім. Ілліча | Створений з ініціятиви Федора й Свирида Пономарьових. |
| —
— |
Погорільці | —
Колгосп ім. Шевченка |
Артіль 8 дворів. Ініціятори – Радченко Ф., Коробко І., Помаз Г., Кудин П., Фесюра С. — |
| —
1929 — — |
Костобобрів | 1. “Червоний хлібороб”
2. “Більшовик” 3. – 4. “Зоря соціялізму” |
Артіль, 30 сімей, ініціятори – Литвяк Єфим та Денис.
Ініц. – Попко М. Ініц. – Поліско Г., Іскра А. |
| —
— |
Галаганівка | “Весела праця”
“Зелений гай” (із 1937) – ім. Чкалова |
Артіль, організатори – Веремеєнко А., Місяць М., Голик А. — |
| — | Пос. Карасі | “Червоний Жовтень” | Колгосп, 30 господарств. Ініціятор – Саханський Тит. |
| — | Пос. Сергієвське | — | Об’єднано 18 дворів. |
| — | Кути | Колгосп ім. Кагановича | Із 1933 р. – колгосп “Шлях до Леніна” |
| 1929 | Тополівка | Колгосп “Комуніст ” | Об’єднано 24 господарства. Активні організатори – Воробей І., Пархоменко П., Головащенко Д. |
| 1929 (1930) | Семенівка | Колгосп “Селянка” (усього — 13) | Колодявский П., Шульга С., Веремеєнко А. |
| — | Медведівка | Колгосп “Комуніст” | — |
| — — | Хотіївка | Колгосп ім. Фрунзе Колгосп — | — — |
| 1930 | Тимоновичі | Колгосп “Червоний Снов” | Ініціятори – Іваненко О. Я., Іскра П.П. Усього – 40 госп. |
| 1931 1932 | Лосівка | “Червоний партизан”
“Червоний гай” (1949 р. об’єдналися в один – “Батьківщина”) |
Ініц. – Тур К. М. |
| 1930 | Ферубки | “Новий світ” | Ініц. – Шкурат Ф. 1932 к-сп “Новий світ” об’єднався із к-сп “Зоря”. |
| 1929
— — — |
Жовтневе | «Червоний мак»
«Вільний шлях» Паризька комуна — |
Голова — Клюєв Д. А.
Голова – Хаблов П. А. Голова – Глум К. С. Об'єднані у 1950 р. у один колгосп «Красний Октябрь» |
Щодо стану освіти й соціяльної складової в передвоєнну добу… Усі діти шкільного віку навчалися у середній і трьох семирічних школах. 1941 року тільки середню школу закінчив 71 учень. Діяв кінотеатр, бібліотека, РБК. Селище було радивофіковане. 1932 виходила районна газета “Жизнь колхозника” – орган Семенівської КПбУ.
Відбувалася антирелігійна кампанія. Комуністи з самих початків твердили, що «рєліґія – опіюм для народа». Знищували церкви, в ім’я (НАЧЕБТО) благої мети. Проте тепер патріярх Кіріл говорить про те, що «камуністічєская ідіялогія самая блізкая к праваслав’ю. Антирелігійну кампанію відслідкуємо на прикладі с. Погорільці, позаяк лише на ці факти ми натрапили в архіві. Одразу ж із приходом більшовиків створено гурток “Безбожник”, де зібрано антирелігійну літературу. У дні церковних свят у клюбі проводилися антирелігійні доповіді, бесіди, пісні, танці. Комсомольців звільняли з релігійних общин, священик же піддав анатемі “безбожників”.
Що ж до культури, то в цей час жили й творили художники І. К. Пархоменко (1870—1940), М. Я. Козик (1879—1947). І. Пархоменко створив понад 90 портретів російських та українських письменників, одним із перших виконав із натури портрет Лєніна. М. Я. Козик викладав у вищих навчальних закладах Києва, Харкова, із 1939 р. – професор.
Такою напруженою і багатою на події видалася перша половина ХХ століття для нашого міста. Наближалася Друга світова війна…
Ілля ЛЕВЧЕНКО.
Петро БУЗУНКО (корекція)
***Стаття написана з урахуванням Правопису 1929 року
