Так влаштоване життя: кожна мати, в якій країні вона б не була, однаково вболіває й переживає за свою дитину. Але чи так? Крик української матері — люблячої, яка й своє дитя вчила любити і поважати: людину, родину, Батьківщину; не зазіхати на чуже і не дай Боже не йти на когось війною!
Але, на жаль, ми бачимо, як часто російська мати, реагуючи на слова свого сина, який знаходячись в Україні, засуджує війну, відповідає: «Ти що, синку, ти ж воюєш за свою країну, за свою Батьківщину...».
То чи защемить у неї серце від слів, які промовляє до неї українська мати? Так, життя, як кажуть, розставить все на свої місця. А сьогодні більшість російських матерів впевнені, що їхні сини воюють в Україні «за правое дєло». Та все ж таки є надія, що й російська мати почує поклик серця української матері. Бо інакше й не може бути: адже ж не дарма кажуть — надія зникає останньою.
Лист до російської матері
Я не знаю, з чого і почати,
Аркуш вже порвала не один.
Пише тобі українська мати
Із Чернігівщини, де твій зараз син.
Бачила давно свою дитину?
Чи хоч душу рве тобі печаль?
Чи велику маєш ти родину?
Чи дітей багато, то й не жаль?
Та невже ж не плаче твоє серце,
Куди сина завела зима?
Я сипну у твої очі перцю —
Він у нас, та вже його нема...
Суко, ти чого тоді мовчала,
Як отрутою поїв вас дикий кат,
Чом йому ти душу продавала,
Як меча підняв на брата брат?
Ви і зараз мовчите, засранці,
Мов мізки залито вам лайном.
Ти німа, а син твій в смертнім танці
Десь гниє у полі за селом.
Тож волай, паскудо, знімай пута
І лети дитину забирать,
Бо і Богом будеш ти забута,
Якщо не згадаєш, що ти «мать».
Та вези з собою всіх сусідів,
Я вам точний дам орієнтир:
Приїзди у древній наш Чернігів
І побачиш весь ваш руський мир...
Може, ти тоді протверезієш
Від питва, яким вас поїть щур,
Якщо маєш серце, то зомлієш,
Запече душа, мов від тортур.
Ось і все, що я сказать хотіла,
Приїзди, ми ждем тебе в селі.
Якщо втримать сина не зуміла,
То хоч поховай в своїй землі...
Віта Харламова. Березень, 2022 р.
