Знову на поверхню спливає те, що ніколи не тоне, – нова політична передвиборча брехня, передусім із «синіми» сильними новими обличчями. Навіть «зелена» правляча молодь не так пнеться наперед, як «синя». І на гарні, «державницькі» обіцянки «сині» щедріші. Але чи такі вже вони й нові, ті обіцянки?
Замість вступу
Не я придумав слоган, виокремлений в назві цієї статті — його саме життя написало й народною приказкою увіковічило. За часів незалежності брехня набула статусу національно-державного, на ній тримається вся українська політика і незалежне державотворення.
Для підтвердження цього згадаймо, які передвиборчі обіцянки виконані президентами і народними депутатами – зараз це легко перевірити завдяки електронним технологіям, але воно мало кого цікавить. Звикли споживати свіжу брехню, як ото свіжі овочі й фрукти, – раніше з власних городів і полів, а тепер здебільшого імпортовані. Брехню теж імпортуємо, особливо напередодні виборів усіх рівнів. Скажімо, на брехні про шлях до єврораю вже скільки політичних професійних брехунів дорвалися до владного корита? І далі рвуться…
Сама по собі брехня ніколи не зупиниться й не відімре, оскільки зупинити її може лише «дозріле» суспільство – досвід інших країн це підтверджує. Правда, і український народ неодноразово пробував її зупиняти, але так безвідповідально стосовно своєї долі, що зупинивши одну зухвалу брехню, відразу сприяв появі нової – як правило, більш вишуканої й цинічної, з незмінними старими-новими гаслами. І на це знову «клював» електорат, безліч разів обманутий.
Радикальне реагування на брехню в роботі, буває, відбувається у стосунках між столичною владою та її галузевими й низовими представництвами – «верховники» дочасно «урозумляють» неугодних і брехливих своїх ставлеників. Багатьох їх уже «урозумив» і молодий президент. От тільки чи кращих призначає?.. Це риторичне питання стає зараз, можна сказати, доленосним для нашої області. Бо черга на «радикальне реагування» дійшла і до голови Чернігівської обласної держадміністрації Андрія Прокопенка – написав заяву про відставку. Хоча зовсім недавно ще сипав успіхами в роботі направо й наліво, «купався» у славі, підігрітій вірнопідданими журналістами. Майже рік це тривало, і раптом заява про відставку… Хоча, чи так уже й раптом?..
Замість «Великого будівництва» – дешеві ремонти й пустоцвіт в економіці
Прочитавши понад тиждень тому у ЗМІ інформацію про те, що Чернігівська область до останнього літнього місяця освоїла лише 20 відсотків коштів з державного Дорожнього фонду, я підготував тривожний відкритий лист до Президента Володимира Зеленського. Бо, скажімо, наше господарство витрачає десятки мільйонів гривень власних коштів на будівництво і ремонт доріг загального користування, а в області «зависли» невикористані три сотні мільйонів, виділених державою.
Більше того, обласна держадміністрація не виконує свого зобов’язання – меморандуму, підписаного три роки тому з нашим господарством (головою ОДА був Валерій Куліч) про спільне фінансування будівництва дороги державного значення на ділянці Бобровиця – Козелець. Хоча я сподівався, що ця ініціатива набуде поширення в області, може, й Україні. Де там… Виконане зобов’язання обома сторонами наполовину.
Ми готові завершити його: є необхідні матеріали, запустили в роботу новий асфальтний завод, сформували бригаду. Чекаємо, коли почне роботу обласний автодор. Бо якщо ми першими завершимо виконання свого зобов’язання, тоді дуже важко буде добитися цього від облдержадміністрації. Торік у них нібито не було грошей, а зараз он скільки неосвоєних мільйонів!
Сприятливі ж дні для дорожнього будівництва добігають кінця. Якщо ж не освоять ці мільйони до кінця року, їх доведеться повертати в державну скарбницю. Як це розуміти? Журналісти назвали диверсією проти області і президентської програми «Велике будівництво». А дехто підозрює, що причиною зволікання освоєння державних коштів на дорожньому будівництві стала недомовленість на тендерних торгах про відсоток «відкату». Тим часом наше господарство без жодних зобов’язань перед областю і районом, без президентської програми вже відремонтувало біля сотні кілометрів доріг загального користування, ще й узбіччя капітально упорядковуємо. Це майже третина обсягу, виконаного за державне фінансування, про що вихваляється Прокопенко.
Відкритий лист президенту держави про «диверсію» проти області не встиг відправити і в друкованих та електронних ЗМІ не розмістив – з’явилася інформація, що губернатор Прокопенко подав заяву про відставку. Не з’явилася б і ця публікація, але її спонукало вихваляння Андрія Леонідовича про свої великі досягнення, передусім у виконанні президентської програми.
Насправді ж, відремонтовані сільський ФАП і приймальне відділення в Козелецькому районі, дитячий садок у Бобровиці, кілька інших подібних об’єктів, відремонтована дорога місцевого значення неподалік Чернігова – ніяк не вписується у «Велике будівництво», в якому кошторис переважної більшості об’єктів не сягав і десяти мільйонів гривень. За такі кошти можна хіба що щось відремонтувати, і то невелике.
Наше господарство щороку вкладає в капітальне будівництво сотні мільйонів гривень і без передвиборчої президентської програми. А тут дрібна реалізація «грандіозної» програми підпорядкована піару голови ОДА. Відремонтували приміщення для сільського ФАПу за шість мільйонів народних грошей – і вже слава главі області, він їде на урочисте відкриття, перерізає червону стрічку, роздає інтерв’ю… Велике досягнення!.. Втім, такі ремонти медичних, освітніх, дошкільних та інших закладів завжди були обов’язковими, та й нові, справді великі споруди з’являлися й без піарного «Великого будівництва». Долучався до цього й місцевий бізнес. А тут не здатні освоїти вчасно кошти з державного фонду на спорудження якісних доріг, зате стільки брехливого лементу про величезні успіхи!
У Бобровицю ж «губернатор» не приїжджав на відкриття інфекційного відділення, яке облаштовувалося за лічені дні, бо Козелецька опорна лікарня не вміщала інфікованих коронавірусом. Та й не було ніякого урочистого відкриття. Оперативно підключилися до ремонту приміщення і його облаштування наше господарство, Бобровицька ОТГ і районна влада. У нове відділення потоком хлинули хворі з нашого району і сусідніх, передусім Носівського. Але область не кинулася оперативно допомогти лікарні одержати сертифікат на ІФА-тести, хоча є обладнання, і це була б допомога обласному центру, де не справляються з цим завданням. Навпаки, районна лікарня зіштовхнулася із позицією «осторонь» обласної влади в умовах карантину. До того ж, медперсонал нового інфекційного відділення не одержує обіцяних надбавок до зарплати, не забезпечений специфічними медикаментами і матеріалами. І подібна ситуація, чув, не лише в Бобровиці, від чого розбігаються останні сімейні лікарі й інші фахівці.
Недавно в Чернігів приїздив міністр охорони здоров’я Максим Степанов. Журналісти написали, що він був вражений недотриманням санітарних норм на центральному ринку Чернігова.
«Губернатор» Прокопенко показав столичному гостю три благополучні обласні лікувальні центри, споруджені й обладнані задовго до його губернаторства, але не повіз міністра в Бобровицю чи на іншу периферію, де медики на власний страх і ризик борються з небезпечною інфекцією і паршивими умовами роботи, ще й за копійчані зарплати.
Здивувало мене й вихваляння Прокопенка про створення понад двох тисяч нових робочих місць. Де саме – не пише. І я не зустрічав у місцевих ЗМІ репортажів про урочисте відкриття нових робочих місць, створених за сприяння голови ОДА Прокопенка.
Думаю, до «нових робочих місць» записали й наших сезонних працівників, яких набираємо для охорони врожаю кукурудзи та інших літніх робіт. А от створення в ТОВ «Земля і воля» нових постійних робочих місць для трьох десятків працівників «губернатор» навпаки відверто затягує відведення земельної ділянки для спорудження резервного терміналу безводного аміаку – поживи, яка заодно захищає ґрунти від підкислення. Моєму першому заступнику Василю Нестеруку при зустрічі натякнув однозначно, що то все через мою критику його «грандіозного» керування областю. Хоча я виявився правий: на брехні далеко не заїдеш. Навіть на гарно запряженій брехні, але без справжньої тяглової сили, що зветься економікою.
Переглянув інформацію про події в Чернігівській області, розміщеної в Укрнеті за 11-14 вересня – економіка взагалі відсутня. Головні події: Прокопенко подав у відставку і його пояснення, міністр Степанов на ринку в Чернігові, у Семенівці встановили на постамент трактор, за ухиляння від громадських робіт чоловік отримав строк, Ніжин у «червоній» зоні, як святкували день танкіста, біля монастиря встановили дві альтанки… Нічого вже немає навіть про «Велике будівництво». Чим живе область? І яка команда нею керує? Очевидним є те, що область живе виборами. І не тільки під диктовку Прокопенка. З’явилися й багатші сили…
Естафета нової передвиборчої брехні на Чернігівщині – у «надійних руках»
Знову на поверхню спливає те, що ніколи не тоне, – нова політична передвиборча брехня, передусім із «синіми» сильними новими обличчями. Навіть «зелена» правляча молодь не так пнеться наперед, як «синя». І на гарні, «державницькі» обіцянки «сині» щедріші. Але чи такі вже вони й нові, ті обіцянки?
Як відомо з недавньої історії, епоха тотальної скупки голосів за благодійність і тупі подачки розпочалася на парламентські вибори 1998 року. Тоді ж у нашому окрузі вперше засвітився грошовитий землячок Микола Рудьковський. І він переміг на виборах, але суд скасував результати, звісно, було за що. Та мову веду не про це, а про гарні передвиборчі обіцянки, з якими Микола Миколайович й далі перемагав. Наведу лише кілька, якими була заповнена його газета «Наш вибір»: підтримка вітчизняного виробника на території Чернігівщини, забезпечення державної підтримки розвитку села та сільгоспвиробництва, влада повинна бути справедливою до людей, працююча людина не повинна бути бідною, прирівняти статус вчителя і лікаря до статусу державного службовця, реконструкція та будівництво якісних доріг… Цей перелік не вмістився на одній шпальті його газети. Засідав Рудьковський у парламенті не одне скликання, виконання яких обіцянок добився – аніяких.
Такі ж обіцянки роздавали Олександр Волков, Іван Куровський, Олег Дмитренко.
Та мене більше зацікавило, до чиїх рук перейшла головна естафетна паличка політичної брехні на наших теренах. Судячи з передвиборчої тріскотні – до «синіх сильних рук» партійців «Нашого краю». Ще недавно, в 2017 році, вони непокоїлися тим, що влада Порошенка не збирається підвищувати пенсії, критикували іншу владну недолугість. Тепер у них інше завдання: «Саме «Наш край» забезпечить успішний розвиток краю та кожної громади Чернігівщини. Вам ми пропонуємо не красиві гасла й обіцянки, а конкретні кроки відбудови сіл, селищ і міст».
Скільки разів чули подібне, дещо перефразоване, передусім про конкретні кроки розбудови сіл. Хто тільки не розбудовував їх у нашому краї, тепер обіцяє це сам «Наш край». Покажіть мені хоч один такий конкретний крок у Бобровицькому районі. А їхня команда-то серйозно претендує на владу в Бобровицькій об’єднаній громаді!
Ні – забув: «будинок урочистих подій» спорудили за багато мільйонів, який потім загадково згорів чи то від сорому, чи й для піару. Та не про це мова, просто наважився нагадати землякам, як протягом всіх років незалежності ми зачаровуємося гарною передвиборчою брехнею, творці якої ліняться навіть нову придумувати, а здирають у попередників. Бо до цього часу спрацьовувала стара брехня, варто лише піднести її електорату на новій тарілочці, підфарбованій іншими кольорами. Хоча й синій – то колір Партії регіонів, а Порошенків червонуватий – комуністів і соціалістів. І зелений використовувала партія зелених.
В Україні розвинута політика, якій не вистачає ні нової брехні, ні нових партійних кольорів. Як і клепок у голові не вистачає – у змінних керманичів і в тих, хто їх допускає до владного корита, хто насолоджується їхньою брехнею, забуваючи народну мудрість, що на брехні далеко не заїдеш.
Леонід Яковишин,
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист
