Олег Лелякін, учасник бойових дій, на власному досвіді переконався, що турнікет – життєво необхідний інструмент в умовах війни. Ветеран наполегливо передає знання та навички швидкого застосування турнікета, розуміючи, що в критичній ситуації час вимірюється секундами.
Від безпорадності – до інструктора: як тактична медицина стала справою життя
Війна змінює життя. Хтось бере до рук зброю, хтось – волонтерить, а хтось – передає свій досвід іншим. У часи, коли безпека та життя стають надзвичайно крихкими, знання з тактичної медицини набувають особливої ваги. Це – не просто набір медичних навичок, а життєво необхідний інструмент, що дозволяє врятувати життя в екстремальних умовах.
Про це під час тренінгу із зупинки масивних кровотеч, організованого найбільшим українським виробником турнікетів «СІЧ Україна», розповів інструктор з тактичної медицини, ветеран війни Олег Лелякін.
Він із власного досвіду знає, наскільки важливо не розгубитися у критичний момент.
«Колись, а це був десь 2011 рік, я стояв поруч із людиною, яка стікала кров’ю, і не знав, що робити. Це було болюче усвідомлення власної безпорадності. Після того я вирішив навчитися рятувати і передавати ці знання іншим», – розповідає Олег.
Його шлях військовослужбовця розпочався у 2014 році, коли добровольцем чоловік став на захист України.
«Перший раз я потрапив на війну 9 травня 2014 року. Тоді це було добровольче формування, але потім ми стали називатися славетним добробатом «Айдар». Півтора року на передовій у Донецькій області дали мені чітке розуміння практичної цінності тактичної медицини. Повернувшись до Києва, я продовжив вивчати цю дисципліну, оскільки вона надає інструменти для швидкої оцінки та реагування на ситуації, що вимагають негайної медичної допомоги.
Я постійно розвивався у цьому напрямку. В результаті влаштувався працювати інструктором у великий тренінговий центр, після – у Національній академії внутрішніх справ працював викладачем з тактичної медицини. Тобто вона вже стала частиною мого життя. І як виявилося, дуже добре, бо попереду нас чекала широка війна», – ділиться Олег.
Кохання, що народилося на барикадах
До повномасштабної війни чоловік встиг одружитися і стати батьком чарівної донечки, яку любить понад усе. До речі, зі своєю дружиною він познайомився під час Революції Гідності. Обидва були її активними учасниками, мали дуже схожі погляди, цінності і переконання.
«25 лютого 2022 року я прийшов до своїх побратимів і почалась історія захисту Києва, звільнення Київської області. Далі були Миколаїв, Херсонська та Донецька області. Спочатку я був бойовим медиком взводу, тоді став старшим бойовим медиком роти», – розповідає ветеран.
Саме в місті Бахмут бойовий медик отримав поранення, після якого довго лікувався і був звільнений у запас. В Олега було декілька важких акубаротравм, котрі призвели до втрати слуху.
«Я не одразу втратив слух. Це почалося у мене з другою контузією. Різко втратив слух на одне вухо, потім сідати почало і друге, але працювати було потрібно – на жаль, мене ніхто не міг замінити на моїй посаді. Постійно уважно прислуховувався та приглядався, потрібна була комунікація, і ось я відпрацював таку навичку – читати співбесідника по губах. Згодом я вже остаточно втратив слух – це сталося в Києві, у лікарні».
Втрата слуху і нова місія: як ветеран став голосом тактичної медицини
Олег зізнається, що непросто йому давалося спілкування і навчання колег, бо він не чув себе і розумів, що його голос може бути надто гучним чи тихим. Він не розумів, яка в нього інтонація.
«Це – насправді дуже важка робота. Я багато займався, щоб навчитися відчувати свій голос. Та й зараз кілька разів на тиждень обов’язково беру книжку, саджу перед собою доньку чи дружину і читаю вголос. Вони мені допомагають з інтонацією, поставою. Я хочу бути активним і корисним. Мені це подобається. Я не можу зачинитися і сидіти вдома», – зізнається ветеран.
Отож, після повернення з фронту та реабілітації, Олег вирішив передавати свої знання та досвід іншим. Він став інструктором з тактичної медицини найбільшої української компанії з виробництва турнікетів «Січ». Спочатку навчав військових, а потім переключився на цивільних.
«Дуже багато у нас є фахівців, які працюють саме з військовими. А я вирішив трішки відпочити від них, – посміхається чоловік. – Бо цивільним теж потрібно опанувати тактичну медицину».
Тактична медицина для цивільних: знання, що рятують життя поза фронтом
Запитую в Олега, наскільки важливо кожній людині, яка проживає на відносно безпечних територіях, опанувати основні ази тактичної медицини?
«Наскільки важливо жити, – відповідає Олег. – Якщо людина хоче жити і не боятися, то треба знати, і як кровотечу зупинити, і як турнікет накласти. Бо це – не тільки про війну. Дуже багато побутових травм, які можуть призвести до смерті. Багато дорожньо-транспортних пригод. На жаль, я сам водій і бачу, що у нас відбувається на дорогах. Тобто ця навичка накладання турнікетів може врятувати життя не тільки під час військових дій, але й у буденному житті».
На рахунку Олега – кілька сотень проведених тренінгів із тактичної медицини для цивільних. Працівників медіа він теж не вперше навчає.
«Журналісти часто працюють у небезпечних умовах: на фронті, в зонах обстрілів, на місцях трагедій. Саме тому такі знання стають критично важливими. Головна помилка людей – думати, що вони «якось зорієнтуються» у критичний момент. Але без практики стрес паралізує. Потрібно тренуватися, і бажано не один, і не два рази».
На тренінгу учасники також дізналися, коли застосовувати тампонаду та бандаж, чому важливо викликати одразу екстрені служби та як діяти в умовах обстрілу чи аварії. Також на практиці відпрацювали правильне накладання турнікета.
Окрему увагу приділили фактору безпеки рятувальника. Перед наданням допомоги важливо оцінити ризики: фізичні, біологічні та юридичні. Наприклад, працювати в рукавичках, уникати контакту з кров’ю, не застосовувати ліки без призначення лікаря.
Ці знання можуть знадобитися будь-де: під час обстрілу, ДТП чи нещасного випадку.
«Те, наскільки важливий турнікет, видно зі статистики: 80% поранених гинуть від масивної крововтрати за 2-3 хвилини. Та якщо вчасно і правильно накласти джгут, життя можна врятувати», – підсумував Олег Лелякін.
Сніжана Божок