Життя в прикордонні поруч із державою-терористом схоже на «російську рулетку» – тут як пощастить. Раз у раз гадає український селянин: прилетить чи не прилетить.
А прилітає у Костобобрів Семенівської громади часто. Востаннє російські міни спалили тут дві хати, а fpv— дронами терористи вивели з ладу телефонну вишку. Село розташоване всього за кілометр від кордону, тож кацапів можна легко побачити в оптичний приціл. Щоправда, оптики у селян немає, а от смертельні подарунки від дурнуватих сусідів отримують регулярно. Від цього часто виникають пожежі, гасити які доводиться героїчним чоловікам з місцевої пожежної охорони. Нещодавно завдяки своєчасному реагуванню вони врятували односельчанку, в хату до якої прилетіли російські міни.
До широкомасштабної війни Костобобрів був великим селом з пів тисячею мешканців, зараз тут залишилась заледве половина населення, більшість – пенсіонери. Всі родини з дітьми виїхали. Перебувати тут, не кажучи вже про те, щоб жити, небезпечно. Костобобрів у 18 столітті заснували козаки Стародубського полку, та на Новгород-Сіверщині село більш відоме тим, що тут закінчував середню загальноосвітню школу колишній глава держави Леонід Кучма.
Пам’ятний знак будівництва Кучмою місцевого храму
В пам'ять про це Леонід Данилович звів тут величезний православний храм, найменувавши його Свято-Данилівським, вочевидь, віддаючи останню шану й рідному батьку. Служив тут увесь час священик української православної церкви московського патріархату. Втім, храм вже два роки як без настоятеля, заростає бур’янами та травою, а батюшка виїхав, вивізши з собою сім’ю і залишивши паству сам на сам з війною. Кажуть, з’явився був на третій день після Водохреща, пробував по хатах ходити, та люди його відправили туди, звідки приїхав.
Справжніми героями в селі є, без перебільшення, пожежники, без яких тут було б дуже складно. Крайні два роки роботи для них додалося.
Наслідки прильоту — згоріло два господарства
Пожежник Василь Шестак розповідає, що останнім часом село почали масово обстрілювати.
«Затишшя, затишшя, а тоді можуть «накрити», – каже чоловік. – Обстріли бували і до того, але 4-5 разів, а востаннє аж 32 «приходи», і всі в районі центру: на городи, на вулиці, на хати… А чого стріляли? За розповідями людей, «Starlink» начебто стояв біля приміщення колишньої сільради, його виносили на вулицю, а вони (росіяни, – Авт.) побачили. Їхні розвідники в повітрі висять майже постійно».
Пожежник пригадує, що того дня зранку по селу було кілька приходів, а після обіду прилетів ворожий розвідник. Василь Шестак розповідає, що того дня село залишилось без мобільного зв’язку: «Покружляв і пішов. А тоді хвилин через 40, напевно, прилетів дрон-камікадзе – і прямо в будку біля вишки мобільного зв’язку, де вся апаратура стояла. Будку розвернуло. Потім ще раз прилетів. Я почув нехарактерне клацання, вибуху не було. Бачу, біля вишки трава загорілась. Ну, ми пішли гілками загасили, щоб машину не виганяти».
Костобобрів розташований над річкою Костою, за нею йде ліс. Це вже територія рф з позиціями росіян. Від центру села до кордону – близько одного кілометра, а крайні хати взагалі стоять заледве не впритул до державної межі. Одним словом, тутешні люди живуть на відстані пострілу з автомата, не говорячи вже про артилерію, яка останнім часом неабияк докучає мирному населенню. Востаннє «гостинці» прилетіли у дві хати.
«Одну хату з сараєм ми встигли загасити, і зупинити пожежу, аби вогонь не пішов в бік центру, а інше господарство сенсу не було гасити, бо перша міна прилетіла на подвір’я, а друга – прямо в хату, – пригадує Василь Шестак. – Більше години вони утюжили наше село. Я нарахував 32 «приходи». Зрозуміло, що під обстріл виїжджати ми не будемо. Сидимо в ямці, рахуємо. Не встиг голову підняти – «прихід»! А тоді як затихло, бачимо – вулиця вся в диму, ну я й кажу: «Поїхали!». Повідомили, як годиться, диспетчеру на Семенівку, хоча і не пускали нас на виїзд, але поїхали на свій страх і ризик».
Пожежників у селі всього троє. Василь Шестак – наймолодший, йому 46 років. Ще один його колега – пенсіонер, інший – передпенсійного віку.
«Особливо не весело. А куди діватись? Ми вже два роки не були у відпустці. Людей у селі на заміну немає. Тим більше з цими повістками. Броні для нас немає. Напарника мого, якому 42, минулого року забрали. Зараз на Донбасі, вже дві контузії. Ми тут три в одному – і водій, і боєць, і черговий», – ділиться реаліями пожежник.
З техніки – старий тримостовий ЗІЛ-131 та трикубова бочка, яку тягають трактором. Для потреб пожежної охорони громада купила мотопомпу.
«Кидаємо у трикубову бочку і накачуємо. Часто доводиться з болота воду заливати, – продовжує чоловік. – Доки машина поїхала заправитись, гасимо з бочки, щоб стримати вогонь».
Востаннє завдяки вчасним і ризикованим діям костобобрівської пожежної охорони вдалося врятувати односельчанку.
«Мабуть, коли перший приліт був, то вона спустилась у підвал, а вилізти самостійно звідти вже не змогла. Привалило. Ми загасили хату, а тоді однокласник її сина сказав, що в хаті є підвал. Відкрили ляду, а там вона вся в крові. Поліцейські з Семенівки відкачали і повезли в лікарню», – каже Василь Шестак.
Таким людям, як цей чоловік, не треба додатково пояснювати необхідність залишатись у селі. Василь і сам прекрасно розуміє, що коли не стане пожежної охорони, не стане і сіл. А їх на обслуговуванні трьох героїчних пожежників зі старою машиною аж сім. Крайні два роки 90% виїздів пов’язані безпосередньо з війною та російськими обстрілами. Терористи по той бік кордону не рахуються ні з цивільними, ні з худобою, яка мирно пасеться на луках. Жити і працювати в таких умовах є справжнім подвигом, а рятувати життя людей та їх майно – героїзмом!
Віталій Назаренко, фото автора
На першому фото: Василь Шестак та його робочий «кінь»
