Родом я із села Зимовище. Чорнобильську землю вважаю своїм домом. Під час аварії я була неподалік Чорнобиля (у місті Прип’ять на проспекті Будівельників), перебувала в декретній відпустці, сину було 10 місяців.
Під час відвідання музею Чорнобильської зони відчуження я побачила діючу експозицію «Пам’ять про отчий край», на якій були фото моїх батьків Івана Макаровича та Параски Свиридівни Коваленків. Ці світлини та експонати є частинкою спогадів про сім’ю, улюблені речі. Це не просто музей, а затишок оселі, які завжди будуть жити в Чорнобилі.
Під час фотозйомки я стояла на цій площі й міркувала про те, як би чудово було просто повернутися в те життя. Гуляти тут зі своїми дітьми, а потім з онуками. Все життя після аварії я відчуваю страх і біль за дітей, за майбутні покоління. Біль — не згадка, він не повертається. Я в ньому постійно живу… Наслідки Чорнобильської трагедії забрали у мене сина, хворіють онучки; тож мої думки – це постійні хвилювання за майбутні покоління.
Марія Іванівна Артюшенко
