Про вражаючий двотомник «Чернігів у вогні» знають уже в багатьох державах. Герої цих яскравих, непересічних і важливих книг стали відомими людьми. Хоча ці звитяжні, самовіддані захисники України не вважають себе героями – відповідають, що просто виконують те, що мають робити. Бо як інакше? Треба вести цей смертельний, кривавий двобій із лютим, віроломним ворогом, рятуючи Батьківщину та світ від пекельного російського фашизму.
Редактор популярної газети «Чернігівщина» й один зі співавторів книг про українського-російську війну, письменник і журналіст Сергій Дзюба ще в далеких 90-х «передбачив» ці події.
«В «Українському Домі» презентували мою книжку «Колись я напишу останнього вірша» (мені її видало видавництво «Смолоскип» за перемогу в їхньому конкурсі). На це свято завітало багато відомих і шанованих людей: Ліна Костенко, Володимир Дрозд та Ірина Жиленко, Микола Жулинський, Осип Зінкевич, Юрій Мушкетик… Я мав просто звично подякувати видавцям і гостям імпрези, натомість раптом, навіть зовсім несподівано для себе, почав говорити, що розквіт України відбудеться не скоро, бо на заваді стане росія, котра підступно нападе на нашу державу. Тому буде велика війна та страшна руїна… І тільки переживши це та захистивши свою країну від агресора, ми станемо по-справжньому незалежними й вільними, – пригадує Сергій Дзюба. – Таня мене за брюки смикає. Мовляв, що ти говориш? А я не змовкаю…»
У перший день повномасштабної війни творче подружжя – добродій Сергій і його дружина Тетяна – вирішило залишитися в уже напівоточеному Чернігові і навіть не ховатися в підвалі, щоб не марнувати час. При тому, що особливо околиці міста шалено обстрілювали загарбники – вдень і вночі, й Сергій міг поспати не більше двох годин на добу. А невдовзі в Чернігові не стало води, світла, тепла, каналізації, мобільного зв’язку, Інтернету…
Втім, уже наступної ночі Сергій Дзюба створив пісню «Закінчиться війна», котра тепер стала надзвичайно популярною у виконанні сестер Інни і Тетяни Чабан та Валентини Олійник.
А ще пан Сергій почав збирати спогади бійців та мешканців. І постійно наглядав за офісом газети «Чернігівщина», чимчикуючи через усі блокпости. Бо, якби у будинку, скажімо, вибило вікна, треба було одразу ж вирішувати проблему, щоб не постраждали комп’ютери. Але, хоча вода тоді була на вагу золота і ходив за нею під обстрілами журналіст по п’ять кілометрів, добродій Сергій все одно старанно поливав квіти, котрі ростуть у редакції. Тому всі вазони благополучно вижили разом із дбайливим господарем.
Ще один спогад, як Сергія Дзюбу не пропускали на блокпості додому, бо незабаром мали відбутися великі обстріли навколишніх будинків і зовсім поруч тривав стрілецький бій. Але ж його чекала вдома кохана дружина! Тож Сергій обійшов дворами охорону, перелазячи через паркани, і таки потрапив до своєї оселі, заспокоївши Таню.
Власне, спогади добродія Сергія про пережите увійшли до першої книжки «Чернігів у вогні. Зметем орду, відправимо до пекла!». Коли кацапи ганебно накивали п’ятами з Придесення, Сергій зустрівся зі своїми друзями – полковниками Валентином Буряченком і Вадимом Мисником, які захищали Чернігів. Так і з’явилася ідея унікальної книжки – спільного проекту газети «Чернігівщина» та ОК «Північ» ЗСУ. Співавтори – Сергій Дзюба (керівник проекту), Марія Пучинець, Віталій Назаренко, Григорій Войток створили справжню, правдиву енциклопедію цією страшної війни. Записані по гарячих слідах, спогади мужніх бійців, незламних волонтерів, самовідданих медиків, рятівників, мешканців дійсно вражають, хвилюють. Книжку не можна читати байдуже, спокійно, не переймаючись подробицями.
Адже створена вона на межі літератури та журналістики, надзвичайно об’єктивно і водночас напрочуд сильно, потужно, емоційно! Тут – і подвиги Героїв України Віктора Ніколюка, Леоніда Ходи, Олександра Слєсаренка. І непоказний, справжній героїзм легендарної групи «Кліщі» – підполковника Андрія Требуха («Кліща») та його бойових побратимів – Дмитра Балабухи («Танкіста»), Руслана Ніконова («Дока»), Миколи Гоголя («Де Голя», Євгена Деркача («Бармена») та Володимира Гльовкого («Мисливця»).
На запитання «Чи Ви плакали на війні?» , «Док» пригадав, як побачив у ліску розтерзані тіла двох жінок. Він брав участь у запеклих боях, виконував завдання у ворожому тилу, пережив втрату однополчан, бачив зруйновані будинки та інші жахи. Але цього разу він просто не зміг байдуже проїхати повз тіла двох молодих, мирних жінок, котрих підло розстріляв рашистський міномет. Тож зупинився, скорботно присів біля них та півгодини гірко ридав, оплакуючи загиблих.
А підполковник «Кліщ» пережив неймовірні та хвилюючі емоції, коли сусіди-пенсіонери, які ховалися в підвалі від обстрілів, зібрали досить велику суму грошей для ЗСУ, – фактично, ці змучені та виснажені жахливою війною люди віддали останнє, що мали… Андрій Требух щиро подякував їм, однак гроші не взяв, розуміючи, настільки ці кошти потрібні самим мешканцям. А потім він зайшов до своєї квартири і заплакав – від невигойного душевного болю.
Взагалі, в книжці немає якихось «прохідних», сухих матеріалів, – всі ці проникливі розповіді викликають сильні емоції. Запам’ятовуються відважні Олексій Макаренко («Макар») і Олександр Єрмоленко («Морпех»), Валентин Буряченко («Редактор») та Вадим Мисник («Рятівник»), Сергій Давиденко («Клєвєр»), Віталій Куравський («Історик»), Сергій Мартин («Зозо»), Антон Набільський («Тоха»)…
У цих надзвичайно важких умовах, під шаленими обстрілами рятували життя важкопоранених бійців та мешканців генеральний директор обласної лікарні Андрій Жиденко, завідувачі відділень Станіслав Коваленко, Олег Лузан, Тетяна Лукаш, їхні самовіддані колеги – лікарі, медсестри, санітарки.
Не менш вражаючий розділ – спогади про окупацію. Ось село Ягідне – саме тут близько 350 людей сиділи в темному, сирому підвалі місцевої школи цілий місяць. Нелюди не шкодували ані дітей, ані старих, ані хворих. Мертві лежали поряд із живими, кисню катастрофічно не вистачало… Мешканці витримали пекло війни і ще довго оговтуватимуться від пережитого!
Книжку аж п’ять разів передруковували на численні прохання людей. Вона отримала величезний резонанс в Україні та за кордоном, сотні відгуків від фронтовиків, науковців і небайдужих читачів.
Тож, не встигла нова книга побачити світ, як розпочалася робота над її продовженням – «Чернігів у вогні. Книга друга». І згодом ця енциклопедія українсько-російської війни вже стала двотомником. Співавтори – незмінні, консультанти також – Валентин Буряченко та Вадим Мисник.
Друга книжка також має великий обсяг – близько 600 сторінок і багато унікальних фотографій під час бойових дій. Однак головне – це люди, котрі, попри всі жорстокі випробування, героїчно боронять свою Батьківщину.
Це – доброволець Євген Смага, котрий втратив ногу на війні, але став відомим спортсменом і волонтером, символом нашої незламності. З такими ж чотирма побратимами на протезах він піднявся на Говерлу в Карпатах (при тому, що кожен, крім спорядження, ніс із собою по десять кілограмів піску). Мужні чоловіки зібрали понад десять мільйонів гривень для Збройних Сил України!
Вражають талановиті та цікаві матеріали про військового капелана ОК «Північ» Антонія Панасенка і хороброго, мудрого та невтомного священика Євгена Орду, який пережив окупацію і зараз трудиться на благо України.
Під час героїчної оборони Чернігова старший лейтенант Ольга Зощук («Гаєчка») керувала ротою наших відважних та досвідчених водіїв, котрі під шаленими ворожими обстрілами доставляли боєприпаси, медикаменти та все необхідне в оточений Чернігів; перевозили поранених, мешканців, зокрема багатьох дітей та вагітних жінок. Раніше пані Ольга, мама двох малих діток, три роки виконувала бойові завдання в АТО. Вона обожнює свою родину, мріє про мир і тишу, однак воюватиме до нашої Перемоги над загарбниками.
Майстер-сержант Юрій Бобир – учасник героїчної оборони Чернігова, захищав Бахмут і Соледар, виконував бойові завдання на кордоні. А ще це – справжній український богатир, який легко згинає підкови та в’яже вузлами великі, міцні гвіздки. Ось таким козарлюгою і сам славетний Іван Піддубний би пишався!
Сержанти Ніна Рой, Анастасія Шелпакова, Наталія Борець та Людмила Циганій – військові медики. Ці відважні жінки служать в ОК «Північ». Під час лютої ворожої навали вони, поруч із бійцями-чоловіками, захищали рідне місто: щодня, під несамовитими кацапськими обстрілами, надавали першу медичну допомогу пораненим, евакуювали їх до Чернігівського військового госпіталю, обласної лікарні й інших наших медичних закладів. Плакали, коли бачили загиблих бойових побратимів – таких ще молодих хлопців, з якими спілкувалися буквально напередодні. Однак, попри все, не впадали у відчай, а щодня самовіддано рятували живих і щиро молилися за близьких та друзів, за нашу Перемогу над ненависними окупантами.
26-річний Ярослав Ігнатьєв – старший лейтенант, командир зенітно-ракетного взводу ОК «Північ», захищаючи рідний Чернігів, збив російський літак, який знавісніло бомбив українське місто. Саме такі молоді, відважні, впевнені та висококваліфіковані військові – надія України!
Друга книжка про українсько-російську війну стала не менш успішною. Тисячі примірників її розійшлися по всьому світу. Книга повністю викладена на популярних порталах і в соціальних мережах.
Двотомник «Чернігів у вогні» високо оцінили Герої України Валерій Залужний, Сергій Наєв, Дмитро Красильников, Леонід Хода та Олександр Слєсаренко, тисячі наших бійців, волонтерів, мешканців, видатні українські та зарубіжні письменники, журналісти, науковці, літературознавці.
Тодішній Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний та Сергій Наєв розписалися на знаменитому прапорі, котрий редакції газети «Чернігівщина» подарували оборонці Придесення та України. Нині на цьому прапорі є всі автографи героїв двотомника. Також славетні генерали розписалися на обох унікальних книжках «Чернігів у вогні» і на примірниках (перших сторінках) газети «Чернігівщина». А генерал-лейтенант Сергій Наєв, тоді – командувач Об’єднаними Силами ЗСУ, особисто приїхав до Чернігова на презентацію вже другої книжки, яка успішно відбулася в обласній раді за участю багатьох фронтовиків, героїв двотомника.
Ці книжки з автографами Валерія Залужного, співавторів та захисників України виставили на благодійні аукціони, а також – розіграли серед людей, які надіслали найбільші донати для військових. Таким чином, за сприяння газети «Чернігівщина», придбано для підрозділів ЗСУ вже чотири автомобілі, спорядження та тепловізор.
Після оборони Чернігова, більшість наших бійців звитяжно воюють на Сході та Півдні – на найгарячіших напрямках, але всі вони, дякувати Богові, на сьогодні живі. Таке враження, що саме цей прапор газети «Чернігівщина» захищає їх, як символічний оберіг.
Отже, творчий колектив двотомника «Чернігів у вогні» відзначений дуже престижними міжнародними нагородами імені Джека Лондона (США), Антуана де Сент-Екзюпері (Франція, м. Париж), Міжнародною премією миру (Німеччина – США), міжнародними преміями імені Тараса Шевченка та Лесі Українки. Двотомник тричі став «Книгою року» – у Чернігові, а також – на всеукраїнському та міжнародному конкурсах.
П’ятеро працівників газети «Чернігівщина» нагороджені військовими медалями «За службу і звитягу» (їх вручив генерал-лейтенант, Герой України Сергій Наєв). Самовідданий колектив газети отримав також почесну відзнаку «Волонтерська доблесть» та Подяку від командувача ОК «Північ», генерал-майора, Героя України Дмитра Красильникова. А Сергія Дзюбу нагородив медаллю «За сприяння ЗСУ» міністр оборони.
Двотомник «Чернігів у вогні» урочисто вручений Президенту України Володимиру Зеленському.
Нині готується третя книжка «Чернігів у вогні». Матеріали щотижня друкуються в газеті «Чернігівщина» та з’являються на провідних порталах.
Вікторії Гуріненко – 29 років. Розумна, вродлива та доброзичлива. Але вона вже стільки всього пережила! Мужньо захищала Батьківщину в АТО. А коли проклята кацапська орда враз віроломно поперла на Чернігів, командир взводу артилерійської розвідки Першої окремої танкової Сіверської бригади Вікторія Гуріненко звитяжно боронила рідне місто, Придесення та Україну.
На цій жахливій війні загинув її дорогий тато – майстер-сержант Ігор Поліщук. Взагалі, донька і батько воювали разом – в одній танковій бригаді. Тепер Вікторія та її молодша сестра Владислава, яка вступила до військової академії, пишаються своїм татом і продовжують справу незламного Героя.
Станіслав Шевельов – людина, яка вивчила вже відомого на весь світ пса Патрона. За кілька місяців до війни професійний кінолог придбав землю та хату у віддаленому селі на Куликівщині, щоб побудувати там кінологічний центр. Втім, вторгнення російської орди внесло життєві корективи, і Станіслав із кінолога спочатку став добровольцем-спецпризначенцем, а потім – професійним сапером, який нині командує групою розмінування.
На Куп’янському напрямку героїчно воює Ярослав Маджуга – актор театру ляльок, який став танкістом (раніше він уже захищав Україну в АТО). Нещодавно Ярослав одружився і також допомагає своїй коханій дружині, яка перенесла онкологічну операцію.
Молодший брат Ярослава – Роман Маджуга (у обласному театрі ляльок трудиться ціла династія – батько Ігор Маджуга, двоє його синів – Ярослав і Роман, та невістка Ольга, дружина Романа) – завзято воює на Авдіївському напрямку. Він – молодший лейтенант, офіцер групи розвідки та начальник протиповітряної оборони 45-го окремого стрілецького батальйону. Обидва брати мріють після війни знову працювати в театрі ляльок.
Бойова медикиня, доброволець батальйону «Айдар», а згодом – військовий медик 128 батальйону Тетяна Борисенко, відома для більшості як «Мама Таня», пройшла Майдан, війну та жахливий місяць полону у 2014 році. Пережила тортури та катування, але залишилася незламною. А коли почалося широкомасштабне вторгнення, «Мама Таня» знову стала на захист своєї країни. Ця жінка – не просто бойовий медик, вона – уособлення всієї України, її сили, міці, мужності та витримки.
Єгеря «Ніжинського лісового господарства» Володимира Яковенка знають і бояться всі «чорні лісоруби» та браконьєри Ніжинщини, і не тільки. Не раз йому потрапляли до рук «жирна» риба – намагались домовитись, пропонували гроші, погрожували, але лісовий охоронець завжди був непохитний і непідкупний. За це йому навіть улюблену садибу на мальовничому хуторі Запоріжжя спалили. Володимир міг по кілька днів не виходити з лісу, чекати у засідках на лісових порушників, його агентурній мережі можуть позаздрити бувалі розвідники. Дивно, але саме ці навички стали в нагоді на війні: спочатку при захисті Ніжина, потім – на буремному Донбасі. Пройшовши запеклі бої під Авдіївкою, Володимир отримав два важкі поранення.
У перші дні війни 19-літній доброволець Ігор Бистревський рішуче пішов до військкомату. Тоді там стояли великі черги, і красивого юнака, ще зовсім хлопчину, не бажали відправляти на фронт. Але він наполіг і самовіддано захищав Чернігів. Отримав важке поранення, втратив ногу, переніс майже тридцять складних операцій, однак аніскільки не шкодує про свій патріотичний вчинок. Навпаки він і зараз сповнений оптимізму та життєдайної віри в нашу Перемогу. І має заповітну мрію – закінчити військову академію, служити у танкових військах, захищати Україну, стати генералом і жити довго та щасливо!
Неймовірні люди, справжні українці, які, не вагаючись, стали на захист Батьківщини. Добре, що їх подвиги увічнено в третій книзі тритомника, яка нині готується до друку і цього року має побачити світ. А поки Сергій Дзюба розповідає всі ці історії своїх друзям за кордоном, адже, до всього, добродій Сергій – президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, котра об’єднує відомих письменників, журналістів, перекладачів, науковців, митців, державних і громадських діячів із 70 країн.
Свого часу Сергій «передбачив» цю страшну війну. А нині він вірить у Перемогу України. І робить зі своїми талановитими колегами все можливе, щоб наблизити її.
Щиро дякую Вам, дорогі друзі, співавтори книжок «Чернігів у вогні» та всі співробітники популярної газети «Чернігівщина»! Ви робите надзвичайно важливу справу. Тож від усієї душі бажаю Вам здоров’я, Перемоги та миру у вільній і, попри все, такій прекрасній Україні!
Ольга Бежанова,
докторка філологічних наук, професорка іспанської літератури Університету Південного Іллінойсу (США)
