Гетьманська столиця Батурин посідає чільне місце поміж історичних міст нашої держави. Менше ніж за півстоліття з невеликого польського форпосту Батурин перетворився на столицю українських гетьманів Дем’яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепи.
Будівництво фортеці в Батурині було розпочато в той період, коли землі Чернігово-Сіверщини входили до складу Речі Посполитої. Згадка про будівництво фортеці в Батурині є у статті Олександра Яблоновського «Польська економія в Придністров’ї» за 1915 р., де зазначається що, у квітні 1625 р. польський шляхтич Матей Стахурський отримав привілей на «городище Батурин», а для поселенців 14-річний термін слободи, звільнення від податків і зборів.
Батуринська фортеця кін XVII ст. Реконструкція Олександра Бондаря
Батуринську фортецю було зведено на високому мисі лівобережної тераси Сейму, що робило її неприступною з боку річки. На кутах мису стояли дерев’яні башти. З боку рівнини було викопано рів, а із видобутої землі насипано вал, на гребені якого стояв дубовий частокіл. Цей замок був укріпленим осердям міста, головною оборонною дільницею, цитаделлю.
Під час Смоленської війни у листопаді 1632 р. Батурин здобуло московське військо. Після закінчення війни місто було відбудовано за розпорядженням Новгород-Сіверського старости Олександра Пясочинського, споруджено другу лінію укріплень, загальний вигляд яких мав форму овалу. Фортеця з укріпленнями мала площу 24,5 га і була однією з найбільших на Лівобережжі.
Малюнок «Батурин: 400 років величі», учасника конкурсу РОЗУМфест 2025 Захара Кладія, якій посів 2-ге місце.
Батуринська фортеця стала частиною так званого «Путивльського рубежу» – східної фортифікаційної лінії Речі Посполитої. Присутність Речі Посполитої у краї продовжувалася до початку літа 1648 р. Тоді Батурин перейшов під контроль Війська Запорозького та став центром однойменної сотні.
У «Присяжних книгах 1654 р. Білоцерківського та Ніжинського полку» є опис Батурина за 1654 р., де зазначається, що місто мало земляний вал, дерев’яні оборонні укріплення, башти «глухі» та з ворітьми, а деякі – з покриттями на них. Також була дерев’яна церква Миколи Чудотворця та «панський двір» — Цитадель (дитинець), яка також мала дерев’яні оборонні укріплення, башти та рів .
Архітектурно меморіальний комплекс «Цитадель Батуринської фортеці». 2020р. Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». м. Батурин
Перебування у Батурині гетьманського двору змушувало дбати про стан його укріплення. Зокрема, ремонт укріплень Цитаделі та Фортеці проводився влітку 1675 р.; ремонтували фортецю і у роки гетьманування Івана Мазепи. На його прохання в 1692 р. з путивльських лісів було виділено 4000 дубових колод ( близько 1500 м3) на зведення веж та захисних конструкцій.
Упродовж 1625–1708 рр. Батуринська фортеця виконувала військово-оборонні функції. Вона була адміністративним центром (1625—1648 – волосним;
1648–1708 – сотенним), резиденцію польських (до 1648), українських (1655) володарів і українських гетьманів (1669–1708).
Восени 1708 р. Батуринська фортеця стала епіцентром антимосковського виступу гетьмана Івана Мазепи. В результаті штурму 13 (2) листопада 1708 р. російським військом було зруйновано частину укріплень і майже всю забудову Батуринської фортеці, знищено її захисників і мешканців. Після цього Батуринська фортеця більше не відбудовувалася.
У 2007 р., згідно з Указом Президента Віктора Ющенка, була розроблена концепція архітектурного відтворення та музеєфікації Батуринського замку початку XVIII ст. У 2007–2008 рр. на історичному місці постала Цитадель Батуринської фортеці – сучасне втілення того, яким був замок у XVII–XVIII ст. На території площею 1,3 гектара відновили фрагмент укріплень: сухий рів із мостом, земляний вал, дерев’яні стіни з баштами та палісадом; відтворені об’єкти: дерев’яна Воскресенська церква, гетьманський будинок, скарбниця, криниця, а також у 2004 р. відкрито Пам’ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 року – пам’ятка історії національного значення.
Батурин, заснований на початку XVII ст., менш ніж за 50 років став гетьманською столицею – місцем, де втілювалася ідея української державності. І сьогодні він залишається важливим символом національної гордості, пам’яттю про героїчне минуле та частиною культурної спадщини, яку ми передаємо наступним поколінням. Його архітектура і пам’ятки – неначе жива книга нашої історії.
Наталія Пільтяй,
наукова співробітниця Національного заповідника «Гетьманська столиця»
