Рівно 50 років тому, 15 жовтня 1970 року, півгодинний авіарейс Батумі — Сухумі. На передніх кріслах пасажирського літака Ан-24 біля кабіни пілотів розташувалися 46-річний Пранас Бразінскас і його 15-річний син Альгірдас.
У роки другої світової війни Пранас працював на німців, збираючи понтонні мости, а після — постачав «лісовим братам», які вели боротьбу з радянськими окупантами, зброю.
Радянське «правосуддя» двічі брало Пранаса за груди. Але якщо в перший раз за зловживання службовим становищем він відбувся роком виправних робіт, то з другої спроби — коли став завідувачем і розікрав магазин — отримав заслужену п'ятірку, але вийшов за амністією.
Пранас мріяв про втечу на Захід. З судимостями про легальний перетин кордону можна було не мріяти, але у Бразінскаса-старшого був геніальний план.
На 10-й хвилині польоту Бразінскаси покликали стюардесу, 19-річну Надю Курченко, щоб вона передала пілотам записку з вимогою летіти до Туреччини.
Надя прочитала послання без паніки, що розлютило старшого Бразінскаса. Не дочекавшись реакції, він схопився з крісла і рвонув в кабіну пілотів, демонструючи гранату. Курченко перегородила шлях Пранасу, крикнувши пілотам: «Напад! Вони озброєні!».
Ніяких інструкцій про те, що робити в таких ситуаціях тоді ще не було. На борт можна було спокійно піднятися зі зброєю — адже до цього в СРСР ніхто подібного не виконував.
Старший Бразінскас вбив Надю двома пострілами. Перестрибнувши через мертву стюардесу, литовці увірвалися в кабіну. Пілоти, намагаючись звалити бандитів з ніг, закладали круті віражі. Прозвучали ще 24 пострілів, перш ніж Бразінскаси взяли ситуацію під контроль. Поранивши командира, бортмеханіка і штурмана, Пранас залишився в кабіні контролювати маршрут, а Альгірдас — втік у салон лякати 46 пасажирів.
Надія Курченко
Пального вистачило до турецького Трабзона. Якимось дивом покалічений екіпаж успішно приземлився. Туреччина повернула СРСР літак з пасажирами і командою, включаючи вбиту Курченко. А ось Бразінскасів не видали.
Пранас наговорив турецькому суду, що він борець за звільнення Литви від радянських окупантів, а в літаку сталася перестрілка з агентами КДБ. Турецька феміда виписала старшому Бразінскасу вісім років в'язниці, а молодшому як неповнолітньому — два. На цьому дива не закінчилися: через пару років обох перевели під домашній арешт.
Бразінскаси намагалися отримати статус політичних біженців в посольстві США в Анкарі, але там їм назустрі чне пішли. У 1976-му батько та син відлетіли до Венесуели, звідки рушили до Канади. Під час пересадки в Нью-Йорку обидва Бразінскаси нелегально змилися з аеропорту і потрапили в руки міграційної служби США.
Тепер Радянський Союз вимагав від американців видачу злочинців. Але і тут не зрослося. За «жертв соціалістичного режиму» заступилася литовська громада, а потім Альгірдас одружився з американкою. Так литовці отримали право на проживання в США. Пранас став Френком Уайтом, а Альгірдас — Альбертом Віктором Уайтом. Трохи покрутившись в Нью-Йорку, Бразінскаси махнули в каліфорнійську Санта-Моніку, де вихідців з Литви було найбільше.
Перший час батько з сином працювали малярами, а місцева громада з захопленням слухала їхні розповіді.
«Я вбив цю суку, тому що встала у мене на шляху», — хвалився Пранас вбивством стюардеси в одному з інтерв'ю.
У Каліфорнії сімейка встала на ноги. Бразінскас-старший згадав, як в молодості займався спекуляцією і торгував зброєю. У Санта-Моніці він став видним збройовим дилером. З цього моменту рідко хто вирішуваі зайти в гості до Бразінскасів — адже в будинку зберігався цілий арсенал.
У старості Пранас, схоже, трохи схибнувся. Одного разу він ганявся з рушницею за сусідськими дітьми і погрожував перестріляти всіх до чортової матері. Кругом йому ввижалися російські агенти, які прийшли мстити за Надю Курченко. Роками папаша виносив мозок Альгірдасу, а син мріяв звалити в більш спокійне містечко. Це в підсумку вдалося, але зовсім не так, як планував Альгірдас.
У 78 років Бразінскас-старший не міг самостійно ходити і повністю залежав від сина. У лютому 2002-го Альгірдаса остаточно дістав батько-параноїк. Син пішов до дверей, а батя навів на нього рушницю. Сутичка з 46-річним синочком закінчилася для Пранаса вісьмома ударами гантеллю по голові і довгоочікуваним відрядженням у пекло.
Синові теж випала «подорож» — до американської в'язниці аж на 16 років. Зараз він повинен бути на свободі, але достовірної інформації немає.
Указом Президії Верховної Ради СРСР за мужність і відвагу Надія Володимирівна Курченко нагороджена бойовим орденом Червоного Прапора (посмертно).
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел
