У Ніжинській центральній міській бібліотеці пройшов творчий вечір-зустріч “Я балакучий пустун” із відомим українським письменником, журналістом і кіносценаристом Андрієм Кокотюхою.
У автора надруковано вже 55 книжок. Читачі нашої бібліотеки знайомі з його творами “Київські бомби”, “Аномальна зона”,“Шукачі скарбів” “Темна вода”,“Червоний”,“Тайны и загадки Украины”, “Залишенець”, “Чорний ліс”, “Повний місяць”, ін. Є у нього і літературні портрети українських політиків: “Юля”, “Леонід Кравчук”, “Юрій Луценко”, “Леонід Черновецький”. Для Андрія Кокотюхи література- це засіб розмови з читачем.
— Просто є багато історій, які я хочу розказати. І якщо комусь цікаво мене слуха ти, я тільки радий цьому-каже наш земляк. Він вважає, що вміння розповісти свою історію просто й захоплююче є основним завданням прозаїка. “Читання не повинно бути покутою, — каже Андрій. Його книги-то казки для дорослих, які відволікають від буденності.
— Українці читали й будуть читати, — стверджує автор. — Ті, кому не цікаво нічого, йдуть у політику і там осідають. Читання літератури — то щоденна фізкультура для розуму. На сьогодні попитом користуються книги художньо-документальні, історико-детективні,з кримінальнім сюжетом. Андрій Кокотюха пише за рік чотири книги.
Колись у Франції почали друкувати сенсаційні романи з продовженням. Тепер це детективи “в томах”, як то кажуть, чтиво для невибагливих. Але ж люди купують його, читають і отримують задоволення. Отже, це невмирущий жанр. Зараз в Україні видається не більше 40-50 книг за рік. В сусідній Росії це квартальна норма. Складно у нас знайти нових авторів, яких хотілось би читати. Найбільший вибір книжок — для дітей. Прозаїк згадав, як сам почав писати у 7 років, бо дуже любив читати казки. Цікаво, що основою 1-го виданого ним детектива для дітей “Таємниця козацького скарбу” стала історія, яку Андрій придумав ще у 13 років. Він так любив книжки, що мріяв стати бібліотекарем. Та довелося працювати і збиральником меблів, і різноробочим та муляром на будівництві. Журналістську освіту отримав у Київському державному університеті ім.Т.Шевченка. Слава прийшла до нього після публікації /1991/ кримінальної повісті “Шлюбні ігрища жаб”.
Деякий час А.Кокотюха працював пакувальником книжок у видавництві “Факел” і встиг організувати більше ста поїздок по регіонах для молодих українських письменників. Згодом він став працювати журналістом. І писати книжки, які подобались читачам. Його улюблені жанри-повість,роман, сценарій. Детективи автора “Тупик”, “Темна вода”, “Легенда про Безголового”, “Повзе змія” були екранізовані. Андрій вважає себе більше сценаристом, ніж прозаїком.
— Мрія творця, — каже він, — щоб його творіння ожило. Мені хочеться оживити якомого більше персонажів.
Сьогодні він працює над сценаріями до кінофільмів та документальних проектів. Каже, що складно знайти акторів на головні ролі. На жаль, театральні актори не зовсім підходять для кіно. Жалкує Андрій за майстрами старої школи, які проживали, а не грали, екранне життя. Він співпрацює з найпопулярнішими українськими газетами, журналами, телеканалами. Написав сценарії документальних фільмів для проектів “Сніданок з 1+1”, “Паралельний світ”, “Судові справи”. Творча діяльність журналіста, письменника і кіносценариста Андрія Кокотюхи неодноразово відзначалася нагородами. У 2012 році він став “Золотим письменником України”. Зараз кінодраматург і журналіст з Ніжина входить в топ-5 лідерів продаж книг в Україні. В наступному році його роман “Аномальна зона” вийде у Франції, як 1-й комерційний проект українськомовного автора. А.Кокотюха активно працює в жанрі історичного роману. Професійно цікавиться історією власної країни. Його називають “хрещеним батьком” українського готичного детективу. Андрій вважає, що це не зовсім вірно. Його улюблений автор Микола Гоголь теж мав відношення до цього жанру. Герої Гоголя постійно стикалися з незвіданним.
— Містика-то моє, — каже наш земляк. — А от фантастику і вірші я ніколи не писав.
Шанувальники Андрія Кокотюхи нарешті мали змогу з ним поспілкуватися, а також ознайомитися з його книгами, представленими на виставці-портреті “Я не граюся в слова, я розповідаю історії”. Візьміть до рук його ретророман “Привид із Валової” і прочитайте в ньому знаменну фразу: “За один лише цей роман депертамент зв”яків з громадськістю львівської мерії мав би виплатити гонорар письменнику з Чернігівської області.” Твір вийшов у серії “Ретророман”, заснованої автором у цьому році.
Наталія СТАРІНКО
