Педагог чи тренер? А можливо, ще й історик? Анатолій Андрійович Федорченко – звичайний житель селища Любеч. Він має сина, порається по господарству та отримує пенсію. В Інтернеті знайти фотографію, де Анатолій Андрійович усміхається, майже неможливо. На фотознімках він завжди серйозний та стриманий. Але пересічні мешканці маленького селища знають, що в житті він зовсім інший – усміхнений, відкритий, а ще – добропорядний.
Народився Анатолій Андрійович Федорченко 13 жовтня 1939 року в древньому Любечі – селищі, яке розташоване серед отав та очеретів, що над сивим Дніпром та його притокою річечкою Гончарівка, яка протікає під Замковою та Лисою горами, де б’ється живчик роду і мови, і горлиця співає колискову. Батьки його також були родом з Любеча. Батько – Андрій Антонович – за фахом інженер-будівельник, у повоєнні роки працював головним інженером Любецького райвиконкому. Мати – Єфросинія Степанівна – закінчила Любецьке земське жіноче училище, у 20-х роках брала участь у ліквідації неписьменності серед дорослих. Дідусі та бабусі теж були з Любеча.
Із родового дерева Анатолія Андрійовича можна зрозуміти, що всім своїм корінням він пов’язаний із цим краєм нашої України. Тому і не дивно, що присвятив життя відродженню древнього Любеча, який за історичними мірками є ровесником Чернігова та Києва, має славне минуле.
Навчався Анатолій Андрійович у Любецькій десятирічній школі. Після її закінчення мусив полишити свій рідний край. Доля його занесла до міста Кадіївка (на той час Ворошиловградська область, зараз Луганська), де він працював на новобудовах країни. Повернувшись до Любеча, Анатолій Андрійович став учителем фізичного виховання Любецької загальноосвітньої школи. Попри педагогічну діяльність, одночасно очолював на громадських засадах туристично-краєзнавчу роботу – спочатку в школі, а потім і в районі. Завдяки цьому Анатолій Андрійович завершив розпочату його попередниками роботу зі створення шкільного музею, якому згодом було присвоєно звання «Зразковий музей Міністерства освіти України».
Анатолій Андрійович Федорченко – активна та спортивна людина. Ще працюючи в школі, разом з учнями він пройшов туристичними шляхами Кавказ та Урал, здійснив понад 20 походів у Крим, мандрівки визначними місцями Чернігівщини та іншими областями України. Його вихованці брали участь у районних і обласних туристичних зльотах, де ставали призерами і переможцями різних змагань.
І сьогодні Анатолій Андрійович не покинув роботу з дітьми. Кожен день він зустрічає їх у спортзалі рідної школи, де проводить тренування з волейболу. Тут вже він не вчитель (у звичайному розумінні цього слова), а тренер та наставник. Анатолій Андрійович до кожного знайде свій унікальний підхід. За весь час своєї тренерської кар’єри він із маленьких діточок, які взагалі не вміють тримати м’яча, виховав десятки волейболістів, які грають у професійних волейбольних командах Чернігова та Києва, завойовують медалі на всеукраїнському рівні. Кожен із них може назвати Анатолія Андрійовича не лише своїм першим тренером, але і першим учителем. До нього можна звернутися за порадою, він завжди вислухає і допоможе. Коли його вихованці приїжджають до Любеча, то знають, що Анатолій Андрійович завжди буде їх чекати у спортзалі рідної школи, де радісно зустріне та послухає про перипетії їхнього життя. Багато поколінь любечан, які живуть у різних куточках країни та світу, можуть із гордістю сказати: «Ми пройшли школу Федорченка!» – школу спортивного та життєвого досвіду, школу становлення справжньої людини.
Попри свій поважний вік, Анатолій Андрійович бере активну участь у громадському житті селища. Він неодноразово обирався депутатом та членом виконкому Любецької селищної ради, активно працював в ініціативній групі зі створення Любецької об’єднаної територіальної громади. Завдяки його наполегливості та любові до рідного краю у 2008 році було створено історико-археологічний музейний комплекс «Древній Любеч». За сприяння Анатолія Андрійовича було багато зроблено для поповнення експозиції музею, зокрема, артефактами часів Київської Русі та середньовіччя, низкою копій портретів історичних постатей, життя і діяльність яких пов’язана з Любечем, рідкісними світлинами з альбому родини Милорадовичів ХІХ століття. Крім того, разом із учнями школи Анатолій Андрійович проводить театралізовані екскурсії, послухати та побачити які приїжджають туристи із різних регіонів України.
Життєвий шлях вчителя, тренера, наставника є неповторним і неординарним. Йому не байдуже, на якій землі він живе, як розвивається його мала батьківщина та країна загалом. З-поміж усіх чеснот для нього найголовнішим є розуміння того, хто він, чий син і які справи робить. Таке життєве кредо Анатолія Андрійовича, якому він вірний вже багато років.
Владислав Пилипенко
