Міжнародний театральний фестиваль моновистав «Чернігівське відлуння». 4-й день фестивалю (25 квітня 2017 року).
«Я жити хочу» . (Вірменія, Єреван – Франція, Париж; актриса – Сусанна Багдасарян-Фліс)
Взагалі, моновистава – жанр особливий. Щоб привернути увагу слухачів, по-справжньому зацікавити їх, потрібно бути суперпрофесіоналом. І Сусанна Багдасарян-Фліс – відома акторка з Франції, вірменка за національністю, дуже гарно впоралася зі складним завданням. Вона напрочуд майстерно володіє своїм голосом, дивовижно змінює його буквально щохвилини. У неї – просто бездоганна пластика. А головне – ця чарівна пані настільки перевтілюється в свою героїню, що буквально проживає її життя. Вона – неймовірно різна: юна, тендітно беззахисна, і раптом – рішуча та запальна, делікатна й зворушлива та гранично відверта у своїй сповіді, дотепна, життєрадісна й трагічно скорботна, палко закохана та зневірена… Вона то увесь час перебуває в русі, виробляючи віртуозні кульбіти на такій, здавалося б, камерній сцені, то несподівано тамує подих, завмирає, і ця тиша – насправді, неосяжна й глибока, наче церковний дзвін.
Втім, перейдемо до самого дійства. Дзвінок телефону. Чоловічий голос – давно забутий, однак до болю знайомий – сколихнув у душі хвилю спогадів багаторічної давності… Героїня моновистави «Я жити хочу» трепетно розповідає нам історію славетної вірменської актриси, перші кроки сценічної кар’єри якої припадають на початок 90-х років ХХ століття, коли театри та актори долали складні часи виживання в нових умовах. Проте молоді актори були сповнені ентузіазму та амбіційних надій. Вони знаходилися в творчих пошуках, набували професійної майстерності, жили театром і, звичайно ж, закохувалися. Ось у репетиційному класі зустрілися Він і Вона… Ось розквітає всеохоплююче почуття кохання… Ось бажання викликати ревнощі, щоб переконатися у силі почуттів, штовхає на відчайдушні кроки… Ось періодичні зближення та віддалення закоханих людей закінчуються остаточним розривом стосунків…
А далі у своїх бентежних, щирих спогадах героїня вистави переноситься до Франції, де на нещодавно успішну артистку театру чекає немало життєвих випробувань. Це і важкі пошуки роботи, коли немає ні спеціальності, ні знання тамтешньої мови. Це й пошуки себе, справжньої: хто я тут, навіщо я тут?! Це й іспит на здатність вижити в складних умовах – далеко від своєї Батьківщини, без спілкування рідної мовою, без можливості працювати в театрі, який тільки і є справжнім сенсом її життя. Однак маленька, тендітна жінка мужньо долає всі незгоди, залишаючись такою ж чарівною та чуйною. Вона хоче жити!
Ця захоплююча, динамічна вистава особливо потрібна тим, хто потерпає від самотності та смутку. Це – ковток такого свіжого, цілющого повітря, який допомагає усвідомити: авжеж, кожне наше життя – трагічне, але водночас воно – прекрасне! І, щоб не трапилося, потрібно цінувати те, що маєш, робити добро людям і не коїти зла. Дбати не лише про своє земне тіло, а й про вічну душу.
Додам, що дуже талановита акторка Сусанна Багдасарян-Фліс закінчила Єреванський інститут театру і кіно, працювала в Державному театрі музичної комедії імені А. Пароняна, Єреванському театрі юного глядача, незалежному театрі «Оріон», знімалася в кіно. Останніми роками живе у Франції, виступає на французький сцені. Єреванський театр юного глядача, якому належить вистава, засновано у 1929 році. Починаючи з 1997-го, художній керівник театру – Акоп Казанчян, автор понад ста постановок, відомих далеко за межами Вірменії, засновник популярних міжнародних театральних фестивалів – «ARMMONO» та Єреванського Шекспірівського. З 2003 року він очолює вірменський центр Міжнародного Інституту Театру.
Виставу переглянули представники вірменської діаспори, які вже багато років мешкають у Чернігові. Їм хвилюючий, яскравий спектакль сподобався. Саме вони допомогли мені краще зрозуміти неповторну атмосферу тих років у Вірменії та магічну фабулу самого дійства. Адже ця вистава йшла вірменською мовою. Втім, у даному разі це не мало значення, навпаки додавало спектаклю особливого колориту.
Щиро вітаю чудову вірменську акторку з успіхом! Добре, що вона зуміла приїхати до нас і залишити тут часточку своєї прекрасної душі! І дякую нашому Чернігівському обласному академічному музично-драматичному театру імені Тараса Шевченка, який запросив дивовижну актрису з Франції на Придесення. Побільше б нам таких імпрез!
Сергій Дзюба
