Ще й сьогодні спадкоємці чиновників і наглядачів Союзу-ГУЛАГу не визнають вояків УПА істинними борцями за незалежну Україну… Не залишається іншого виходу, як взяти в руки батоги, вила, ломи та всім миром, громадою очистити Вітчизну від сатанисько-путінського духу. ***
У березні 1957 року я, студент 3-го курсу Київського інституту, проходив виробничу практику в геолого-геодезичній експедиції у Волинській області. Робили зйомку болотистої місцевості для визначення покладів торфу. Поселили мене в селянській хаті, розмір якої десь 6 на 12 метрів, стіни з дерев’яних колод, покрівля з житньої соломи, без веранди, одна половина під житло, друга — під господарчі потреби, по-чернігівські — клуня. Господиню звали Марія, понад 30 років, двоє діток, батька їхнього не бачив.
На четверту добу мої речі виставили з хати - Марія відмовила в проживанні, не пояснивши причини. До кінця практики я мешкав у приміщенні селищної ради з керівником експедиції і його помічником. Сніданок, вечерю і «тормозок» на обід приносила жінка з сусіднього будинку. Голова сільради пояснив, що умовив Марію прийняти постояльця, щоб матеріально підтримати, та приїздив її батько (мешкає в іншому селі, інвалід, а чоловік на засланні за співпрацю з УПА), наказав виселити мене, щоб чужим духом і не пахло... Отоді я вперше почув про УПА, і вже не як про бандитів-бандерівців, а борців за право бути господарем на своїй землі, в чому я не один раз пізніше переконався.
Щодня колгоспними возами виїздили до місця роботи. Мій загін обслуговував їздовий Богдан — чорнявий місцевий житель — балакучий, дотепний, допомагав шурфити замерзле болото. Від нього я почув про чоловіка Марії та про інших борців за свою землю й людські права. Щовечора Богдан бажав мені доброї ночі і натякав: «Не забудь завтра взяти на обід шкиндель сала та гелиш хліба, бо пристанеш!»
Одного разу колеса воза вгрузли у ложбині в крихкий лід і конячка, ковзаючи некованими копитами, не могла витягти воза. Богдан бив її пугою – марно. Він узяв з воза лома і почав лупити конячку по спині, вигукуючи: «Ах, ти — совіцька курва!»... Неймовірно! Провалюючись копитами, майже на колінах, конячка витягла воза.
Скільки ж ненависті було у волинян до останніх окупантів, щоб злість свою переносити на тварину і «людину зі сходу»! А скільки наших батьків, дідів, прадідів — голодних, напіводягнених, в нелюдських умовах, під батогами і прикладами — витягували, як та конячка, ненаситного «совєтського спрута», що закабалив пів Європи і посягав на континенти?..
Мабуть – перетягли. Бо ще й сьогодні спадкоємці чиновників і наглядачів Союзу – ГУЛАГу не визнають вояків УПА істинними борцями за незалежну Україну. Та й «совіцький спрут» відродився під личиною путінізму. Не залишається іншого виходу, як взяти в руки батоги, вила, ломи та всім миром, громадою очистити Вітчизну від сатанисько-путінського духу.
Олександр РАЧЕК, м.Чернігів
