Проблематика учасників бойових дій невеличкого містечка атомників Славутич особливо не відрізняється від загальних. Населення міста складає близько 20 тисяч мешканців. З 2014 року вже більше 200 юнаків та дівчат виконували і наразі виконують бойові завдання в районі проведення бойових дій на Сході України.
Серед найбільш розповсюджених проблем бійців, що повертаються додому – це адаптація до мирного життя. І хоча самі вони не так це відчувають, їх рідні та близькі знають, що ця проблема існує і вона найбільш поширена.
— Коли чоловік вперше потрапив в 2014 році в АТО я не в повній мірі могла це зрозуміти. Мене тоді підтримували спеціалісти соціально-психологічного центру, вони розповідали мені, як мені спілкуватися з ним, на які теми розмовляти. В цей час мені допомагали знайти душевний спокій і усвідомити, що не одна я така. Чоловік за весь час перебування там, мені взагалі нічого не розказував, для нас ця тема і зараз – табу. У багатьох бійців, хто повертається з фронту, залишається певний емоційний відбиток від тих подій і я це дуже добре знаю. Пригадую навіть таку історію, коли чоловік повернувся з війни, нам родичі передали вишню і я деякий час витягала кісточки з неї, а він в цей час відпочивав, адже був дуже втомлений після довгих переїздів. Під кожний удар кісточки об металеву тарілку чоловік здригався, у мене і в голові навіть це не могло вкластися. Кожен шерех або стук в квартирі він миттєво відчував. Дуже допомогли нам в цій ситуації психологи, — розповіла дружина учасника бойових дій Ольга.
— У мене чоловік призвався по мобілізації в 2014 році і півтора роки воював на Донбасі. Там він отримав мінно-вибухове поранення. На Новий рік під час вибухів петард та феєрверків він постійно здригається, коли відпочиває. За час його відсутності я намагалася будь-яким чином відволіктися аби не бути на самоті. Під час зустрічі з батьками та дружинами бійців, які вже повернулися додому я усвідомлювала для себе, що якщо їхні рідні повернулися — мій незабаром теж приїде. Син в цей період став дуже замкнений, з ним того часу працювали психологи, хоча він їм і повідомив, що не хоче турбувати матір, адже їй зараз і так важко. Я вважаю, що цей стан легко пережити, якщо поряд з тобою є люди, які тебе повністю розуміють, адже вони вже стикалися з цим, — зазначила дружина учасника бойових дій Тетяна.
З початком бойових дій багато матерів та дружин військових згуртувалися аби бути разом в такій важкій ситуації.
— Ми для них постійно організовуємо різноманітні майстер-класи, зустрічі з цікавими людьми, проводимо арт-терапію та тренінги, екскурсії тощо. Ці заходи дуже допомагають зняти стрес, подолати конфлікти в родинах та налаштуватися на позитив. Дуже гостро зараз постає у нас проблема працевлаштування як бійців так і їх дружин. Ми намагаємося у будь-який спосіб вирішити її, — розповіла соціальна працівниця Тетяна Сергієнко.
Багато воїнів, що повертаються додому вже мають посттравматичні стресові розлади, які тим чи іншим чином в подальшому впливають на їхню психіку.
— Якщо людина вже пережила стрес щодо загрози втрати життя або здоров’я, а майже всі, хто був на війні це відчули, адже по-іншому не може бути, психіка воїна на підсвідомому рівні про це постійно нагадує. Найкраще вирішення цієї проблеми – реабілітація після повернення додому з психологами, психоневрологами та іншими спеціалістами хоча б 1-2 місяці, щоб ввести їх в інший емоційний стан, — підкреслила психолог Ірина Фадєєва.
В Славутичі працює досить потужний Соціально-психологічний центр, який переймається проблематикою учасників АТО/ООС, зокрема психологічною, соціальною та правовою її складовими. Багато воїнів потребують допомоги в першу чергу психолога, коли виникають певні емоційні труднощі, але звернутися з таких питань їм дуже важко.
— Ми постійно пояснюємо бійцям як повинен працювати психолог, що це не ліки, тут є повна анонімність та всебічна допомога і це їм необхідно. Для них в першу чергу існують проблеми матеріального характеру, зокрема отримання землі, пільги щодо сплати комунальних послуг, соціальні виплати, санаторно-курортне лікування тощо. Під час виникнення будь-яких проблемних питань ми запрошуємо представників влади, бійців, а самі виступаємо координаторами. Наша мета обговорити разом всі проблеми і намагатися їх вирішити. У нас в Центрі існує «телефон довіри» для воїнів та членів їх сімей. Звертаються до нас з усієї України і проблеми досить різні, зокрема це складність адаптації в мирному житті, зміна життєвих цінностей після повернення з війни, погіршення сімейних відносин, сварки, розлучення, складність проходження медичного обстеження, алкогольна та наркотична залежність, суїцидальність, конфлікти на роботі, проблеми у вихованні дітей, необхідність інформаційної та психологічної підтримки, насильство в сім'ї, втрата сенсу життя тощо, — розповів директор соціально-психологічного центру міста Славутич Віктор Одиниця.
Великою проблемою для деяких захисників, що повертаються до рідної домівки є непорозуміння та зрада близьких людей, особливо дружин. Внаслідок цього сімейні стосунки після багатьох років життя втрачаються.
— Близько 9 місяців я був в зоні бойових дій, з них 7 місяців «на нулі». Дружина мене не зрозуміла і після повернення додому ми розлучилися. Спочатку я був дуже пригнічений, але згодом повернувся до повноцінного життя, врятував випадок. Я зустрів іншу дівчину, яка військова і завдяки стосункам з нею я про минуле і не згадую, зараз ми поруч і це головне, — зазначив учасник бойових дій Михайло.
— На Донбасі я служив в морській піхоті, біля Широкиного. В зоні бойових дій у мене був друг, який вночі в серпні 2015 року загинув під час масованого обстрілу бойовиків. Незадовго до смерті він хотів одружитися з дівчиною, подарував їй обручку, але не судилося. Він був родом з Івано-Франківська і ми з побратимами поїхали аби особисто донести цю сумну звістку до його батьків та нареченої. Ми з побратимами взяли за правило кожного року збиратися в день загибелі друга на кладовищі аби віддати шану його пам’яті. Вже після повернення додому перша дружина мене покинула, а наречена друга навпаки підтримала і наразі, після декілька років, ми чоловік і дружина. Нещодавно у нас відбулося поповнення в сім'ї — народилася дитина, якій вже рік, — розповів учасник бойових дій Тимур.
У певної кількості бійців, які повертаються з війни вже закладена певна апатія, розчарування та зневіра в українське законодавство, яке, на їх думку, не здатно їх захистити.
— Запам’ятався випадок, коли до мене звертався через «телефон довіри» учасник бойових дій, який також є постраждалим Революції Гідності, у якого з’явилися серйозні проблеми зі здоров’ям, пов’язані з перебуванням в зоні АТО/ООС. Під час проходження медичної комісії його звільняють з роботи за прогули, він звертається до суду, його поновлюють та вже в подальшому звільняють за станом здоров’я. І поки він наразі шукає правду, все що він отримує – це грошова допомога в 500 гривень. Водночас він є сином матері-героїні, його батько — ліквідатор аварії на ЧАЕС, брат загинув на Сході України і вся сім’я, до речі – переселенці з Донецької області. На жаль, все що я можу для нього зробити – це надавати юридичні консультації та поради. Нещодавно звертався інвалід війни, який довгий час не отримував грошову компенсацію за неотримане житло і довелося мені телефонувати в різні інстанції аби вирішити це питання. Буквально вчора був дзвінок з Дніпропетровської області, я консультувала учасника бойових дій, у якого вкрали документи на земельну ділянку і пропонують повернути за грошову винагороду, при цьому правоохоронні органи, до яких він звертався з цього питання провели лише профілактичну бесіду, — пригадала юрисконсульт Оксана Кужелевська.
Тож проблеми учасників бойових дій дуже різні. Головне – це вчасно звернутися за допомогою до певного фахівця аби розв’язати їх, адже будь-яка складна ситуація потребує саме їх втручання, щоб життя після повернення додому стало набагато краще.
Ігор Березинський, спеціальний кореспондент (м.Чернігів) Інформагентства МО України АрміяInform
Комментирование закрыто