6 грудня Україна відзначає День Збройних Сил України – свято тих, хто щодня стоїть на сторожі нашої державності, свободи й незалежності.
У всі історичні епохи власне військо було однією з основ існування будь-якої держави. Для України це значення завжди було особливим: військо не лише обороняло кордони країни, а й формувало світогляд, національну самосвідомість та уявлення про свободу. Уже одинадцять років сотні тисяч українських воїнів стримують російську агресію, демонструючи всьому світові: український народ непереможний у прагненні до волі.
Коріння сучасних Збройних Сил України сягає глибини століть – від княжих дружин до козацького війська, яке стало символом української військової традиції. Козак у народній пам’яті – це не просто воїн. Це лицар, захисник, вільна людина, готова до останнього подиху боронити свою землю. Цей образ став тим архетипом, який і сьогодні впізнає в собі багато наших оборонців: незалежно від військової спеціальності чи звання, кожен із них виходить на свій бій із тим самим внутрішнім кодом свободи.
За часів гетьманів Дем’яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепи козацьке військо зазнало послідовних реформ. Ігнатович започаткував перші фактично «професійні» підрозділи — сердюцьку піхоту та кінних компанійців, які стали дисциплінованим ядром постійної військової сили України-Гетьманщини.
Іван Самойлович продовжив цю лінію, забезпечивши активну участь полків у масштабних воєнних кампаніях, демонструючи не лише озброєння, а й високий рівень тактичної підготовки. Він розширив корпус найманих частин, які підпорядковувалися особисто гетьману та отримували регулярну платню.
За гетьманування Івана Мазепи обороноздатність держави сягнула нового рівня: модернізація артилерії, будівництво та укріплення фортець, підтримка високої військової моралі — усе це зробило козацьке військо здатним протистояти значно сильнішим арміям. Красномовним символом доби стало гасло: «Же през шаблю маєм право!» — формула політичної волі та честі українського війська.
Й однією з найяскравіших сторінок звитяги цієї армії стала оборона Батурина в листопаді 1708 року. Прилуцький, Миргородський і Лубенський полки, Батуринська сотня під проводом Дмитра Нестеренка, артилерія на чолі з Фрідріхом Кенігсеком та наказним гетьманом Дмитром Чечелем два дні стримували натиск московських військ, що переважали чисельно у багато разів. Оборона Батурина стала не просто боєм – вона стала символом вибору на користь гідності. Навіть коли вихід був один – загинути, оборонці залишалися вірними Україні. Саме з цієї трагедії постає явище «українця-мазепинця» – людини, чия свобода не продається і не здається.
Цей феномен – готовність до боротьби, гідність та вірність, усвідомлення себе частиною великої історії зберігся в українському народі й далі. Його продовжили вояки Армії УНР, бійці УПА. Кожне покоління мало власний фронт, але спільний сенс: право українця на власну державу. І саме тому сьогодні так промовисто звучать паралелі між батуринськими захисниками та героями Донецького аеропорту, оборонцями острова Зміїний, бійцями Азовсталі, захисниками Бахмута та Покровська. Сучасні воїни йдуть шляхами своїх предків, борючись із тим самим імперським агресором, що й століття тому.
Сьогодні, у День Збройних Сил України, ми вшановуємо тисячолітню традицію боротьби та дякуємо кожному й кожній, хто обрав захист Батьківщини. 6 грудня – це не просто дата в календарі. Це день гордості, пам’яті та вдячності всім, хто в різні часи ставав на захист української землі. Пам’ятаємо та шануємо кожного та кожну. Слава Україні! Героям Слава!
Олег Пластун, науковий співробітник Національного заповідника «Гетьманська столиця»
