Осінній ранок у Понорницькій громаді почався з дощу. Дрібного, по-осінньому прохолодного, але впертого – того самого, що будить запах хвої, моху й мокрої землі. І саме така погода найкраща для «тихого полювання». Осінь на Сіверщині має свою неповторну чарівність: навіть коли небо сіре, а сосни зволожені від дощу, в лісі панує дивовижна гармонія.
Кошик у руці, капюшон на голові – і вперед, у глибину хвойного лісу поблизу Мезинського національного природного парку. Та цього разу я не одна. Осінній вихідний зібрав чимало любителів «тихого полювання». І в цьому є щось добре: усі ми, не змовляючись, прийшли сюди не лише по гриби, а й по спокій, по запах лісу, по ковток справжньої природи.
Серед високих сосен знаходжу перші польські гриби – ті самі, з темно-каштановими шапинками, блискучі, вологі, міцні, які з’являються після перших осінніх дощів. 
Обережно зрізаю ножем, щоб не пошкодити грибницю. Адже кожен грибник знає: якщо зберегти грибницю, то ліс віддячить новим урожаєм. Саме в цьому і є справжня екологічна культура – брати лише стільки, скільки потрібно, і залишати природі шанс відроджуватися.
Поверталася додому з повним кошиком польських грибів і відчувала себе натхненною та сповненою енергії!
Зауважу! Польський гриб – один з найрозповсюдженіших та найпопулярніших грибів в українських лісах. Його називають по-різному: боровик каштановий, моховик, панський гриб, синяк. Він відрізняється своїм ніжним смаком та ароматом й не поступається білому, зберігаючи форму при сушінні чи термічній обробці. З наукового опису: шапка польського гриба темно-коричнева, різних відтінків, суха, у вологу погоду трохи клейкувата. Спори, ніжка і м’якуш від дотику синіють. А ще польські гриби – показник здорового лісового біоценозу, адже утворюють мікоризу з деревами, забезпечуючи їх поживними речовинами.
Цінуйте і смакуйте осінні дари природи відповідально!
Алла Наливайко, фахівчиня Мезинського національного природного парку.
Світлини авторки
