Це наша історія. Гетьманування Дем’яна Ігнатовича було нетривалим з 17 грудня 1668 р. по 13 березня 1672 р., проте заклало підґрунтя для зростання політичної кар’єри представників козацько-старшинських родин. Серед найближчого оточення гетьмана варте уваги ім’я Миколи Грембецького.
Знайти відомості про дату та місце народження нам не вдалося, але відомо, що у 1660-х роках Микола Грембецький навчався у Києво-Могилянській колегії. Очевидно, після отримання освіти вступив на службу до Дем’яна Ігнатовича та потрапив у коло його дворян. Гетьманські дворяни належали до неурядової старшини, виконували доручення політичного та дипломатичного характеру.
У 1669 р. Миколу Грембецького згадано серед посланців Д. Ігнатовича до москви. Разом з конюшим Яковом Хапчинським він повідомляв про дії Петра Дорошенка та Юрія Хмельницького. Того ж року складено чолобитну про надання «отаману Миколі Гранбицькому з трьома козаками», відправленому до москви, підвод та платні. У 1672 р., за свідченням В. Модзалевського, Микола Грембецький значиться як «слуга» гетьмана.
У документах від 16 липня 1679 р., 11 березня 1680 р. він уже згадується як сиберезький сотник Чернігівського полку. За часів Івана Мазепи Микола Грембецький очолив Ройську сотню: 11 травня 1692 р. він «сотник ройський», видав декрет щодо земельного спору між козаком Стефаном Шихуцьким та отаманом Мелешком Олексієнком.
За службу М. Грембецький отримав чималі земельні володіння та села, що знаходились у Чернігівському полку. Так, у Роїській сотні йому належало с. Свинопухи, слобода Роїська, а також «поселив слободою с. Володимерку». У Білоуській сотні Грембецькому за «сотницький уряд» був наданий млин у с. Білоус Євтухів, а від тестя, Станіслава Кохановського, успадкував с. Білоус. Володіння М. Грембецького знаходились і в Городнянській сотні: села Бурівка, Ваганичі та Ілмовка.
Подальші підвищення у політичній кар’єрі Миколи Грембецького свідчать, що він належав і до наближених осіб Івана Мазепи. У Чернігівському полку він обіймав уряд полкового осавула (1692—1699), а згодом — обозного (1698—1723). В універсалі гетьмана від 22 серпня 1702 р. його згадано як значного військового товариша. Зі збережених листів Івана Мазепи, що датуються жовтнем 1704 р., бачимо, що Грембецький виконував обов’язки наказного чернігівського полковника. У жовтні 1708 р., Іван Мазепа доручив разом зі своїм племінником Андрієм Войнаровським розвідувальну місію до ставки Меншикова. У травні 1712 р. та березні 1713 р. він знову згадується як наказний полковник.
Важливим фактором зміцнення становища роду стало одруження сина Федора з Євдокією – донькою пасинка Мазепи Криштофа Фридрикевича, седнівського сотника. Також Грембецькі були у свояцтві з Ломиковськими, Мокрієвичами та Миклашевськими. Родинні зв’язки зі старшинсько-гетьманськими династіями значно посилювали їхній політичний та соціально-економічний вплив.
Отже, Микола Грембецький пройшовши шлях від гетьманського дворянина до полкового обозного Чернігівського полку, здобув маєтності, авторитет і вплив у старшинському середовищі. Його служба при гетьманах та родинні союзи закріпили становище роду серед козацької еліти Гетьманщини.
Юлія Захарчук,
наукова співробітниця Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», м.Батурин
