Любов його до України щира і глибока

Чи можна бути молодою, креативною, харизматичною людиною, жити в маленькому провінційному місті і почуватися щасливим? Часто буває так, що людина народилася в глибинці, вивчилася, отримала гарну освіту, набралася сил у великому місті і не бажає вже повертатися додому. Шукає і стверджується у мегаполісі, серед звабливих вогнів вітрин і хмарочосів, вважаючи, що чим більше місто, тим більше можливостей…

Але я знайшла людину, яка вважає, що твоє власне майбутнє залежить не від міста, в якому ти живеш, а від тебе самого. І що Господь знає, де тебе оселити, коли ти вже став на крило: мабуть, найкраще – у рідному гнізді…

Прилуцькі дворики і фоліанти історії

Ігор Хоменко, вчитель історії Заїздської школи Сухополов’янської громади, народився і виріс у місті Прилуки, як каже – у звичайних прилуцьких дворах вулиці Вокзальної. Футбол, вечірні посиденьки під під’їздом. Колекціонування монет, штрих-кодів країн світу. Навчання в гімназії № 5, перемоги в олімпіадах і конкурсах з історії…

Закінчив гімназію із золотою медаллю і почав обирати свій виш, де б він міг вивчати те, що йому хотілося. На сімейній раді разом із мамою Ларисою Євгеніївною і бабусею Оленою Михайлівною (вони займають особливе місце в його житті) було прийнято рішення – вступати до Чернігівського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. З «червоним» дипломом, з відзнакою закінчив він його: спеціальність – «Історія, українознавство та краєзнавчо-туристична робота». Все те, про що мріяло його серце…

З 2014 року він – вчитель історії і правознавства Заїздської школи.

Він полюбив свою маленьку школу, розташовану у приміщенні, побудованому на початку минулого століття, її невеличкий, але дружний колектив працівників, учнів, серед яких є багато талановитих. Полюбив село…

Постійні новації, викладання «живої» історії з цікавими оповідками і легендами, втілення в життя разом з учнями цікавих краєзнавчих та туристичних проектів, історичні дослідження і наукова робота – головні пріоритети пана Ігоря як вчителя історії.

Одна з нещодавніх його наукових робіт – «Генеалогія власної родини і розвиток освіти на Чернігівщині на початку ХХ століття» була написана для науково-практичної конференції «Український вимір» і увійшла до міжнародного альманаху інших науковців-істориків з 26 країн.

Досліджуючи роками історію старовинного шляхетного роду Войцеховичів-Жуковських, до якого пан Ігор належить, він зробив дивовижне відкриття: його прапрабабуся Марія Павлівна Войцехович була випускницею Московського імператорського інституту шляхетних панянок, успішно викладала у Вільно (сучасна назва – Вільнюс) і Ковно (Каунас) у жіночих гімназіях. Саме у Ковно вона зустріла красеня-офіцера Івана Жуковського, уродженця Полтавської губернії, нащадка старовинного козацького роду. Вони одружилися, у них народилося п’ятеро дівчаток, і наймолодша з них була його прабабцею Тетяною Іванівною.

Працюючи в архівах, пан Ігор дізнався, що саме його прапрабабця Марія Павлівна відкрила в Ічні першу жіночу гімназію у 1907 році, в якій могли навчатися всі без винятку дівчатка, незалежно від їх віросповідання, соціального та фінансового становища.

У родині бережно зберігаються старовинні світлини (1888 р.) із зображенням красивих жінок із розумними очима в скромних, але елегантних сукнях, зберігаються ностальгійні розповіді про ті часи, що передавалися в їх родині з покоління в покоління…

Про Молодіжну раду, БПЛА, велопробіги та кашу від Дениса Росовського

Ігор є головою Молодіжної ради Сухополов’янської ТГ, яка представляє інтереси молоді, розроблює та реалізує молодіжні програми і проекти на користь громади, сприяє розвитку молодіжного середовища та підтримує різнобічні молодіжні ініціативі. Це важлива сторінка його громадської діяльності.

Разом із іншими представниками молоді він бере участь в міжнародних тренінгах і проектах, на яких навчають комунікаціям, спілкуванню з органами самоврядування. Це завжди досвід, нові знання, саморозвиток, цікаві ідеї.

Спільно зі Всеукраїнською організацією «Будуємо Україну» вони проводять екологічні акції «Толока», під час яких займаються прибиранням, благоустроєм різних локацій, висадкою дерев. Постійно беруть активну участь у благодійних зборах Всеукраїнського і місцевого значення, збирають кошти для ЗСУ, за які купують БПЛА та інше дороговартісне обладнання, необхідне нашим захисникам для виконання бойових завдань…

Значною і цікавою подією є для них традиційні велопробіги до Міжнародного дня молоді у серпні, які зазвичай проводяться під патронатом голови ОТГ Дениса Росовського.

– Наша територіальна громада – одна з найбільших на Прилуччині, – говорить Ігор. – Вона має безліч оригінальних, незрівняних за своєю красою історичних пам’яток і локацій. За один день об’їхати їх всі, намилуватися практично неможливо… У нас розроблено декілька маршрутів велопробігів, щороку ми додаємо до них щось нове і цікаве.

Так, на території громади є на що подивитися, збагатити свою душу враженнями і красою рідного краю. До складу громади входять 54 села, і є що подивитися в кожному селі.

Ігор із захопленням розповідає про Козацький курінь у Заїзді, урочисте відкриття якого відбулося у 2017 році, про регіональний природний заповідник Бакумова гора з чудовим панорамним видом. Гора ця зібрала у собі різні типи ландшафтів – заболочену долину річки Колишівка, пласкі лесові рівнини та крутих схил з ярами, балками, пагорбами. На місцевості збереглися червонокнижні, рідкісні та цінні види рослин ростуть ковила, материнка, чебрець, а на стінках кар’єрів трапляються колонії берегових ластівок…

А у Боршні є Іллінська гора, яка благоустроєна зусиллями громади, і теж один із найкрасивіших панорамних видів, причому по всій Чернігівщині…

Іллінська гора – одне з найулюбленіших місць для жителів Прилуцького краю. Тут неймовірна атмосфера, тиша і одні з найкращих, без перебільшення, краєвиди. Захід сонця в цьому місці – особливий.

За ініціативою керівництва Сухополов’янської громади, старости Валківського старостинського округу Антоніни Нестеренко, місцевих депутатів та небайдужих місцевих громадян тут закладено парк «Іллінська гора».

Вражає своєю красою Свято-Троїцький Густинський жіночий монастир, діючий Храм Парасковії Сербської у Дідовцях, музей Миколи Костомарова, в який хотілося б вдихнути життя… Цікаво побачити стародавню гать, по який жителі Боршни, Валок ходили до обителі навпростець, джерела поблизу села Валки, яке відоме вже понад чотири століття – це заповідна місцина з чистою джерельною водою…

– Це все, – стверджує Ігор, – місця нашої сили, наші духовні і енергетичні криниці, з яких ми черпаємо сили на життя.

З кожною історичною, архітектурною, природною пам’яткою пов’язано багато дивовижних легенд, прикладена немало зусиль ентузіастів-краєзнавців, громади, меценатів, щоб їх відновити, реставрувати, подарувати людям.

Нещодавно на території кінної ферми у Дідівцях оселилася евакуйована з Харківської області Дергачівська дитячо-юнацька кінноспортивна школа. Рашисти розтрощили їхні колишні споруди, і школа, разом з кіньми, разом із тренерами, знайшла прихисток у наших краях…

Під час чергового велопробігу (а їх було вже з десяток) обирається цікавий маршрут. За словами Ігоря, учасниками можуть стати всі охочі. Про заплановану подію сповіщають через інтернет на різних ресурсах, популярних серед молоді.

У призначений день, час і місця з’їжджаються молоді люди громади, району і міста, велолюбителі з сусідніх районів та областей. Так, минулого року до них доєдналися шанувальники цього виду відпочинку на спортивних гоночних велосипедах, велоблогери з Чернігова, Пирятина, Ніжина, Прилук… Це було неочікувано і приємно.

По закінченню проходження маршруту всіх учасників завжди чекає обід просто неба, смачна каша. Про кашу для них завжди турбується сам голова громади Денис Росовський, який зазвичай дає і старт чергового велопробігу…

Про Україну – Terra incognita та Золоте туристичне кільце Прилуччини

Ігор – людина різностороння, він намагається кожний свій день зробити цікавим і незабутнім. Він вважає мандрівки особливою яскравою частиною життя кожної людини. Як казав хтось з відомих людей: «А ще я люблю це життя за те, що в ньому можна подорожувати».

Ми ж тільки самовпевнено думаємо, що знаємо про Україну все, а насправді це не так. Україна завжди незвідана і непізнана нами країна – Terra incognita, яка відкривається тобі знов і знов, і кожного разу – неочікувана і велично.

Разом із мамою Ларисою Євгеніївною, яка є і найкращим другом, однодумцем, затятою мандрівницею, вони створили самодіяльні екскурсії Україною – екскурсії вихідного дня. Розробили вже більше 70 маршрутів (подорожують з 2005 року), які здійснили разом з прилучанами – любителями подорожей. Формують команду, наймають бус і їдуть, їдуть Україною. Побували скрізь: у Львові, Каневі, Карпатах, передивилися всі замки України, величний буддійський храм у Черкасах… Усього побаченого не перелічити!

Незважаючи на війну і ракети, від яких немає спасу в жодному українському селі і місті, люди їздять на екскурсії, які сприймають як процес релаксації. І скриньки їх душ поповнюються новими захопленнями і спогадами…

Ігор закоханий в Україну, його не ваблять турецькі пляжі і єгипетські краєвиди.

Він закоханий в Прилуччину, побував в кожному її куточку, вивчив «біографію» кожної історичної споруди, старовинної вулички у місті. Тому його так часто і запрошують розповісти про це в місцевих телепрограмах, провести екскурсію.

Наш рідний Прилуцький край багатий на історичні артоб’єкти, на цікаві події минулого, які пов’язані з відомими людьми України. Ігор впевнений, що про це необхідно розповідати, це потрібно показувати нащадкам, і, що дуже важливо, – всій Україні.

Коли я спитала у Ігоря, на що б він витратив мільйон, який раптом би звалився з неба йому на голову, він миттєво відповів – на розвиток туризму на Прилуччині.

До «Золотого туристичного кільця Прилуччини», на його думку, можна по праву віднести величний і прекрасний архітектурно-історичний комплекс Густинського монастиря, церкву в Білоречиці, побудовану за кошти дочки декабриста Сергія Волконського Олени Рахманової, яка володіла колись тутешніми землями…

Прилуччина багата на красиві старовинні храми, які не зруйновані вщент часом, а дбайливо відреставровані, і в них моляться. Це Радьківська Свято-Вознесенська церква, старовинна церква Різдва Богородиці в селі Полова, неймовірної краси храми у Високому та Переволочній…

– Переволочна – взагалі незвичайне село, – говорить Ігор. – Тут багато чого цікавого для туристів. Залишки маєтку поміщиків Милорадовичів, кургани, печери, будинок лісника, багато чудових природних локацій…

Він розповів мені історію назви села, яке походить від слова «переволока»: саме тут, на тихоплинному Удаї, був волок для великих суден. Щоб не об’їжджати сім кілометрів коліном ріки, зекономити час, човни перетягували, поставивши на колеса, на інший берег…

Війна змусила всіх нас змінити справи, відкласти реалізацію якихось ідей, зосередитися на іншому, на чомусь важливішому…Але Ігор впевнений, що після закінчення війни туризм на Прилуччині буде процвітати, і тисячі людей зможуть приїхати, аби побачити неймовірну красу нашого краю…

Він так і живе – з позитивним поглядом на життя. Він впевнений у тому, що віра в добро робить чудеса, що предки допомагають нам вистояти, не зламатися, не зрадити. Йому подобається жити у тихій провінції, життя в якій тільки на перший погляд здається нецікавим. Він щасливий від прилуцьких соборів і пейзажів, від того, чим він займається. Щасливий від людей і друзів, яким він довіряє.

Він багато читає, щодня відкриває щось нове у собі і в людях навколо, пробує себе в театрі. Прилучани частенько бачили його до війни на різних заходах у нашому краєзнавчому музеї, у будинку культури, на площі у ролях відомих історичних діячів минулих століть – Галагана, Костомарова, Маслова, Тарновського, Скоропадського…

Історик, науковець, педагог, дослідник, краєзнавець, актор… Справжня людина-оркестр. Він щирий, живий. Харизматичний. Небайдужий. Талановитий. Ще не зморений від життя і не розчарований ним. Любов його до України щира і глибока. Таким, як Ігор і його друзі, – відроджувати Україну після війни.

Лілія Черненко, м.Прилуки