Неможливо підрахувати всіх кривд, якими збиткувалися над українським народом московити за всю історію нашого вимушеного сусідства! Особливо вражає, з якою хворобливою ненавистю знищували вони українське Слово і його творців – письменників, поетів, драматургів, музикантів, священників, інтелігенцію в цілому. Одна з таких мучениць за українську історичну правду – Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська (1869—1941).
Народилася Людмила в Києві, у родині письменника, корифея і творця українського театру Михайла Старицького, від якого успадкувала винятковий розум, благородство та жертовну любов до України. З ранніх років гідна донька достойного батька стала вправлятися у літературній творчості, пізніше була співавтором батькової дилогії «Молодість Мазепи» і «Руїна», рано замислилася над історичною роллю і місцем України на мапі Європи і світу.
Переосмислення Людмилою постаті великого гетьмана І.Мазепи, його чину і трагедії врешті втілилися у написанні історичної драми «Іван Мазепа» (1927). Авторка розпочала працювати над драмою ще на початку 1910-х років, і врешті дивом видала її майже мало не через два десятиліття. Більшовицька влада знищила майже увесь тираж твору, збереглося лише декілька примірників, які послугувалися для репринтного перевидання твору в 1959 році Канадським кооперативним видавництвом «Рух».
Титульна сторінка драми Л.Старицької-Черняхівської «Іван Мазепа». Видання кооперативної спілки «Рух», 1959 р.
Драма «Іван Мазепа» складається із 5-ти дій, дві із яких безпосередньо відбуваються у столичному Батурині, зокрема, у гетьманських палацах Мазепи і Кочубеївському маєтку. Розлого описуються панорамні політичні події кількарічного проміжку часу початку ХVІІІ ст., а саме від придушення Булавінського повстання на Дону до смерті І.Мазепи у вигнанні. Більшість діючих осіб – реальні історичні постаті, що зрозуміло вже з назви твору. Інші численні учасники дійства – відоме політичне оточення гетьмана – Василь, Любов і Мотрона Кочубеї, Андрій Войнаровський, Семен Палій, Кость Гордієнко, Горленко, Пилип Орлик, шведський король Карл ХІІ, політичні опоненти – цар Петро, Меншиков, ратні московські люди-мародери, а також безіменні вигадані, але колоритні персонажі – Лікар, Полковник і Полковниця, Ченці, Баби, старшини, російські вельможі, спудеї, чоловіки, писарі, шведські генерали і дівчата. Вже з першої сторінки постає образ Батурина як місця, де відбуваються вікопомні, вирішальні події української історії. Перша ж дія відбувається саме в Батуринській гетьманській канцелярії, де Старший Писар диктує канцеляристам текст гетьманського універсалу, направленого супроти старшинської корупції.
Сцена візиту І.Мазепи у супроводі Орлика знову ж відповідає історичним реаліям: державні мужі обговорюють нахабні накази царя Петра про надсилання українського козацтва на Дін, щоб приборкати повстання Булавіна. Картина 2,
відбувається у «мурованому покої Кочубеїв» (очевидно, у батуринській садибі Кочубеїв), дія третя – покій у Батуринському гетьманському палаці, автор акцентує увагу на чудовому краєвиді заплави р.Сейм. Детально описаний візит московського царя Петра під виглядом «капитана Михайлова», який викликає огиду.
Показовою для оцінки величі гетьмана І.Мазепи є сцена візиту спудеїв (студентів Києво-Могилянського колегіуму), яких Мазепа відряджає гетьманським (державним) коштом на навчання до Європи. Також дає розпорядження видати кошти на потреби навчального закладу: «Я славний наш Collegium назавжди Триматиму у ласці, щоб у нім З дитинних літ козацька молодь вчилась І квітнули науки й щоб від них Розлився світ по цілій Україні». Крізь весь твір чітко прослідковується засудження московської держави свідомою гетьманською елітою. Устами небожа І.Мазепи Андрія Войнаровського озвучене авторське бачення обличчя московського царату: «І на царя й на ті його звіроцтва Держави всі з огидою глядять, Дарма, що він там гемблювати вчився», «Кредит Петрової держави підупалий Від недержання даних обітниць І писаних трактатів.»
Дуже актуально на сьогодні звучать слова І.Мазепи: «Свавілля тут, а там тиранство люте. Тут кожен пан, там кожен хлоп». Суголосний з гетьманом у своїх оцінках московського царату навіть політичний опонент і конкурент І.Мазепи С.Палій: «Ну й чортів же той цар, Нетруженим зібрався менжувати»! Рясно помережаний твір класичними цитатами латиною, меткими українськими прислів’ями, які звучать з уст гетьманської еліти і самого гетьмана І.Мазепи.
Момент безпосереднього знищення Батурина московським військом у творі опущено, але оцінка цього трагічного моменту випливає у останній, 5-й дії твору із слів діючих осіб, як от самого Мазепи: «Батурин всіх до смерті налякав», та кошового отамана Запорізької Січі Костя Гордієнка: «…привели три сотні бранців, та щоб Батурин кожен пам’ятав, то кожному по вуху одітнули».
Про постановку твору на театральних підмостках в часи більшовицької/радянської реакції годі було й мріяти, його заборонили! Дорого заплатила Людмила Старицька-Черняхівська за свою сміливість писати правду про видатні постаті і події української історії. Нелюдський маховик політичних репресій почав розкручуватися із шаленою швидкістю, шматуючи невинні людські долі і життя. Потерпіла від них і родина Старицьких-Черняхівських. Спочатку подружжя було засуджене до 5 років заслання у сфабрикованій справі так званої Спілки визволення України («СВУ», 1930). Їхню єдину доньку, Вероніку Черняхівську, замордували у казематах НКВС у 1938 р. за безглуздим звинуваченням у шпигунстві на користь Німеччини, про що згорьована мати так ніколи і не дізналася. А вже у 1941 р. Людмила Михайлівна знову безпідставно була звинувачена у антирадянській діяльності і колаборації з гітлерівською Німеччиною (!) і заслана до Казахстану (Акмолінськ). Хвора 72-річна письменниця померла під час етапу. Місця поховання обох жінок невідомі.
Ось так патріотична українська інтелігенція жертвувала своїми життями за правду про гетьманський Батурин.
Наталія Сердюк
молодша наукова співробітниця відділу «Садиба Кочубеїв» НІКЗ «Гетьманська столиця», м.Батурин
