Небесна стихія – це шлях сміливих. Про льотчиків із Чернігівщини

30 серпня городнянці відзначали День авіації України. А на початку місяця – 3 серпня, був відзначений День Повітряних Сил Збройних Сил України. І зараз у місті та громаді можна нарахувати багато десятків людей, професії яких були пов’язані з небом. Здебільшого це колишні військовослужбовці та працівники городнянських навчальних 702 та 703 авіаційних полків Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків, а також земляки – пілоти, інженери, техніки, як цивільної, так і військової авіації, що трудились як у нас, так і в інших краях.

Але авіаційна історія нашого міста сягає ще за добре століття до сьогодення. Відшукуючи цікаве зі старожитностей краю, довелось колись познайомитись з відставним авіатором, полковником, який ніколи не був у Городні, але назва нашого міста виявилась для нього добре знайомою. На підтвердження цього вже скоро я отримав від нього файл малюнка, датованого 1919 роком, з підписом: «Поява авіаланки у Городні». Це кольорова робота, на жаль, чорно-біла копія не передає повністю жартівливо-шаржового відчуття роботи. Осінні охайні хатинки, характерні для нашого краю, на дорозі – перелякана худоба у повному асортименті: поросята, гуси, курки. А вулицею крокують три авіатори різної статури, у франтуватих галіфе, шоломі. У небі – аероплан, конструкцію якого важко визначити. Таким запам’яталось тому червонольоту (це офіційна назва тодішніх пілотів у червоній армії) наше місто, а збережений малюнок закарбував цю цікаву побутову сторінку історії міста.

На жаль, син не зміг пригадати, як військова доля закинула батька у наші краї, тобто, інші відомості зібрати не вдалось. Надалі він займав відповідальні посади у війську. І як художник був дуже талановитим, бачив альбом його замальовок ще з часів Першої світової війни, тоді він був у окопах, це така реалістичність фронтового побуту, зосередженість на деталях, що важко відірвати погляд від кожної роботи. Тож не виключено, що він щось ще змальовував у нашому місті, міг перебувати тут тривалий час, оскільки літом-восени 1919 року у Городні розміщалась губернська влада більшовиків, адже Чернігів був захоплений денікінськими військами.

По закінченню громадянської війни, наряду з закликами розбудови соціалізму, тодішня влада не менш інтенсивно створювала військову машину, мілітаризації було підпорядковане все в державі, значна увага, відповідно й авіації. Підкорювачами неба, військовими пілотами стали й наші земляки.

Про ще одну історію нагадала районна газета, що тоді виходила під назвою «Комунар», у номері від 6 вересня 1936 року. Напередодні, ввечері 4 вересня, патріархальну тишу нашого міста порушив не дуже гучний гуркіт авіаційного двигуна. Літак впевнено приземлився на авіаційному майданчику. Важко стверджувати, де саме він знаходився, але очевидно, що такий за цим призначенням використовувався і раніше. З метою розбудови авіапромисловості була розпочата компанія популяризації авіації, що передбачала створення найбільшого літака-гіганта АНТ-20 «Максим Горький».

Гроші збирала вся держава, зрозуміло, значною мірою – «добровільно». У рамках цього заходу у 1933 році була створена Особлива зведена агітаційна ескадрилья ім. Максима Горького з машин різних типів, літаки якої дістались майже всіх куточків срср.

Городня приймала значно меншу машину з екіпажем у складі пілота Івана Нусберга, механіка Ліца та агітбригадира Сурикова. Газета повідомляла і про зв'язок підкорювачів неба з виробництвом, а саме про те, що бригада ознайомилась з роботою контори «Союзплодовоч», городнянського перевального пункту, станом заготівлі овочів.

Авіатори не залишились у боргу та на другий день о 12.00 годині, покатавши кращих колгоспників вокзал-городнянського колгоспу ім. 1 Травня та працівників перевального пункту, вилетіли до Мени, де їх очікувало знайомство з черговим виробничим процесом. Ця замітка дала напрям пошуку – вдалось знайти матеріал про командира корабля, народженого в Естонії, учасника Першої світової війни, випускника Королівської авіаційної школи Великої Британії, який за радянських часів був командиром авіабригади. Вивіз із Кабулу до срср високопоставлених англійських дипломатів під час місцевих заворушень в Афганістані. Йому пропонувалась робота у зовнішній розвідці, та він відмовився, свідомо перейшовши до цивільної авіації, але все таки був репресований.

На підтвердження існування тогочасних авіасполучень з Городнею мені вдалось відшукати світлину з архіву Олени Сибірякової. Сумно, що якась історія такої відсутня, але зрозуміло, що це сфотографовано у кінці двадцятих – на початку тридцятих років минулого століття, тобто, ще до прильоту Нусберга. Автор знімка – відомий городнянський лікар, а ще й завзятий фотограф Сибіряков Сергій Миколайович (24.09.1886р.– 04.08.1947р.), котрий зробив підпис: «Перший літак у Городні». Можливо, після 1919 року це так і було.

А от якщо говорити про наш аеродром, то до його будівництва мав безпосереднє відношення не хто інший, як багаторічний директор льонозаводу Михайло Павлович Бабаєв. Адже після демобілізації у 1953 році саме в Городні йому знову довелось повернутись до служби в армії – техніком з ремонту льотних полів та аеродромних споруд.

Колишній авіаційний майданчик стрімко розширювався з часом, і ще до закінчення німецько-радянської війни, після звільнення Городні, став спочатку польовим, а надалі повноцінним військовим аеродромом. Достеменно відомо про 208-ий важкий бомбардувальний авіаційний полк (ВБАП) Дальньої авіації, оснащений літаками ДБ-3Ф, Іл-4. Штурманом полку служив добре відомий городнянцям Віктор Андрійович Коваль, начальник відділу кадрів телезаводу «Агат». Його дочка Галина разом з чоловіком теж служили в авіації.

Десь у 1949—1950 роках тут дислокувався 121-ий гвардійський Севастопольський далекобомбардувальний авіаполк Дальньої авіації під командуванням відомого льотчика Олександра Молодчого, котрий мешкав на колишній вулиці Петровського.

Новий етап авіаційного життя нашого міста розпочався з 15 лютого 1951 року, коли директивою генерального штабу радянської армії було започатковано формування 57 ВАУЛ – військового авіаційного училища льотчиків з навчальними полками у Чернігові (701) та Городні (702). Навчальний заклад із середнього переріс у вищий. З часом городнянський полк «перелетів» до міста Умань, а у нас осів новий – 703-й. Історія цього полку – то окрема тема, тут на крило ставали майбутні генерали, космонавти, керівники авіації різних держав. Ну, хіба що нагадаю про візит 27 березня 1976 року космонавта Петра Климука на таку рідну для нього городнянську землю, звідки він вперше піднявся в небо. Йому так приємно було побути саме тут, що чернігівські начальники змушені були очікувати його з запізненням до обласного центру на декілька годин. А ще про нашого космонавта Леоніда Каденюка, який свою першу дружину Людмилу Колеватову зустрів саме у Городні.

Але настав 1995-ий рік, і військовослужбовці 703-го попрощались із бойовим прапором розформованої частини.

Є і ратна слава та пам’ять. Під час Другої світової війни наші земляки, звісно, воювали й в небесах. Це штурман, учасник параду перемоги Заєць Микола Родіонович. Це військовий фельдшер окремого парашутно-десантного батальйону, який пропав безвісти у 1941-ому році Азбель Юхим Зиновійович. А літак льотчика-спостерігача 3-го штурмового авіаполку лейтенанта Сухини Євгена Андрійовича вже через тиждень після початку війни був підбитий. Він вистрибнув із парашутом, але потрапив у полон, де пробув по 25 квітня 1945 року.

Коли взявся пригадати імена земляків-сучасників, причетних до авіації, зрозумів, ще це величезна робота, бо їх сотні. Серед таких авіаторів – Михайло Марисай з польотами у засніжених краях, Микола Підопригора, який розпочав свій шлях у Чернігівському об'єднаному авіазагоні, а після розформування того працював чи не на всіх континентах – він пам’ятає чи не кожен політ, багато з яких – сюжети для авантюрних романів. Це і Олексій Змієвський, який після військової служби літав у Африці, здійснюючи повітряне патролювання, і авіаційні інженери Валентин Авраменко (хоча його кар’єра склалась як начальника ДАІ області) та Володимир Заєць, начальник зміни аеродромної служби аеропорту. І Олександр Тимошенко, який був і секретарем обласного комітету комсомолу, і начальником шляхоремонтного підприємства м. Чернігова, і Віталій Воскобойник – диспетчер авіаційного загону. Національний авіаційний університет закінчив і мій племінник Олександр Прохоровський.

Мої однокласники-городнянці теж долучились до «небесної» роботи. Пишаюсь ними: талановитими інженерами Олегом Зябровим та В’ячеславом Дановським (останній, до речі, був залучений до розбудови авіаційної служби МНС України), військовослужбовицею Галиною Катіковою (уродженою Коваль), професором Державної льотної академії України, автором чисельних підручників для авіаторів Олександром Астаф'євим, командиром Валерієм Вітушко. А от вже згадуваний Олександр Бугаєвський не став професійним авіаційним фахівцем, хоча у шкільні часи був одним зі знаних членів авіамодельного гуртк – його моделі дякуючи своїй досконалості займали призові місця на змаганнях далеко за межами міста. З того ж гуртка вийшло немало земляків, які пов’язали свою долю з небом. Скажімо, Кухаренко Олександр, полковник авіації, брав участь у святковому параді над Хрещатиком.

Хочу нагадати про відомого уродженця Тупичева Василя Лахненка,в якого дитяче захоплення створення авіамоделей перейшло у фахове конструювання та літакобудування. Блискучі теоретичні розрахунки у поєднанні з точною та філігранною працею у звичайному сараї, майже як в Ігоря Сікорського, створили у 1991 році елегантний красень літачок Spider зі справжніми льотними якостями серйозного корабля.

У нинішній російсько-українській війні земляки боронять Батьківщину на землі, морі й, безумовно, в повітрі. Серед тяжких втрат – льотчик-штурмовик майор Герой України (посмертно) із родовими коренями з с. Полісся Благовісний Вадим; командир взводу авіабригади із с. Конотоп Богдан Юрій, який воював в АТО ще з 2014 року – його серце не витримало військового тягаря, зупинилось у віці тридцяти двох років; військовослужбовець Харківського університету Повітряних Сил ЗСУ, старший лейтенант з м. Городня Козаченко Олег, який загинув у літаку; Медвідь Олексій, який добровольцем пішов воювати, пройшов вишкіл у Великій Британії, був оператором БПЛА взводу безпілотних авіаційних комплексів, та, на жаль, загинув на Донеччині.

Небесна стихія – це шлях сміливих. Як бачимо, наш край багатий на таких людей. Тож пам’ятаємо тих, кого вже нема поруч. Добрі вітання – тим, хто у строю!