Головний лісівник Півночі: «Війна ставить нові виклики, але ми виконуємо всі критичні завдання».
Народився у Тужарі, на Козелеччині, закінчував школу в Задеріївці, на Ріпкинщині, освіту лісівника здобував у Лубнах та Львові, а трудову діяльність починав з посади майстра на лісозаготівлях у Чудівському лісництві ДП «Добрянське лісове господарство». Значну частину свого життя Вячеслав Киченок провів у прикордонній Добрянці, де й понині є депутатом селищної ради. Із січня 2024 року він очолює «Північний лісовий офіс» – об’єднану структуру лісівників історичної Сіверщини, що охоплює Сумщину та Чернігівщину. Про виклики війни, реформовану лісову галузь, чи вплинуло реформування структури на рівень надходжень до громад – наша розмова з В'ячеславом Киченком.
– В'ячеславе Сергійовичу, Вас знають як досвідченого лісівника та керівника високого рівня, Ви є депутатом прикордонної Добрянської селищної громади і водночас керуєте «Північним лісовим офісом»: розкажіть, будь ласка, що являє собою ця структура і наскільки важко нею керувати?
– Філія «Північний лісовий офіс» є частиною державного підприємства «Ліси України» і охоплює надлісництва (колишні лісгоспи) Чернігівської та Сумської областей. Це прикордонні регіони, що межують із державою-агресором, тож мають свою специфіку – як в охороні лісів, так і в господарській діяльності.
Керувати такою структурою непросто – це десятки підрозділів, тисячі працівників і постійна потреба в оперативних рішеннях, особливо в умовах воєнного стану. Водночас ми виконуємо важливу місію: зберігати, відновлювати і раціонально використовувати лісові ресурси, що є надзвичайно відповідальною справою.
– Які зміни відбулись з часу реформи?
– Реформа лісової галузі – це масштабна трансформація, в результаті якої було створено єдине державне підприємство «Ліси України». Усі функції управління: виробничі, фінансові, кадрові, охорона праці – були сконцентровані у філіях. Це дозволило централізувати управління, зробити фінансові потоки прозорішими та підвищити ефективність використання ресурсів.
Окрім організаційних змін, активно впроваджуються цифрові інструменти: електронний облік деревини, телевізійні системи спостереження, фотофіксація. Це – шлях до сучасного лісового господарства. Звичайно, будь-які зміни вимагають часу, навчання і адаптації, але ми впевнено рухаємось уперед.
– Під час впровадження лісової реформи багато керівників громад побоювались, що зі зникненням юридичних осіб лісгоспів вони не отримуватимуть податків – про таку небезпеку, зокрема, говорили і в Добрянці: чи вплинуло реформування структури на рівень надходжень до громад?
– Ці побоювання були зрозумілими – зміна юридичного статусу викликала питання про стабільність податкових платежів. Але ми одразу наголошували: наші підрозділи продовжать роботу, громади залишаться з податками. І сьогодні ми бачимо, що податки продовжують надходити – податок на доходи фізичних осіб, земельний податок, орендна плата. Ми підтримуємо постійну комунікацію з громадами. Зокрема, у Добрянці відчувається конструктивний діалог і співпраця. Реформа не лише не зменшила надходження, а й зробила фінансову взаємодію більш системною.
– Прикордонні лісогосподарські структури на Чернігівщині: які є проблеми, пов’язані з бойовими діями? Наскільки складною є ситуація на Сумщині?
– Війна суттєво вплинула на нашу діяльність. На Чернігівщині на початку вторгнення постраждали ліси, техніка, виробнича база, інфраструктура. Попри проведені розмінування, понад 5 тисяч гектарів залишаються замінованими.
Ситуація на Сумщині ще складніша. Обстріли тривають постійно, значна частина території – недоступна для господарської діяльності. Проте наші працівники, зокрема ті, хто працює в прикордонних лісництвах, щодня демонструють мужність і відданість справі. Ми виконуємо всі критичні завдання – охороняємо ліси, доглядаємо культури, проводимо лісозаготівлі, навіть перевиконуємо плани з висадки лісу. І паралельно допомагаємо армії.
– Наскільки суттєвою є допомога Північного лісового офісу Збройним Силам України?
– Ми від самого початку війни підтримуємо наших захисників. Допомога ЗСУ для нас – обов’язок. Важко навіть підрахувати обсяги, бо допомога надається постійно, без зайвого розголосу. Військові звертаються – ми оперативно реагуємо. Передаємо автомобілі, генератори, техніку, речі першої необхідності, і, звісно, деревину. Ситуація на Сумському напрямку вимагає особливої уваги, і ми це добре розуміємо.
Сьогодні 420 наших працівників боронять Україну в лавах ЗСУ, Нацгвардії та добровольчих формувань. 37 вже демобілізовані, 68 отримали поранення, 26 загинули, 18 – зникли безвісти.
Ми не залишаємо своїх. Постійно підтримуємо зв’язок з родинами, надаємо матеріальну допомогу, допомагаємо з працевлаштуванням демобілізованих. У межах колективного договору передбачено низку соціальних гарантій – доплати до посадових окладів, компенсації за дрова, допомога на лікування.
Для сімей загиблих і зниклих безвісти працівників передбачені щомісячні виплати на неповнолітніх дітей – по 8 тисяч гривень до досягнення повноліття, а також щорічна допомога в розмірі 15 тисяч гривень. Ми – одна лісова родина, і ніхто не залишається наодинці.
– Яким Ви особисто бачите кінцевий результат реформованого державного підприємства?
– Я бачу сучасне, ефективне підприємство з прозорими процесами, екологічним підходом до лісокористування і високим рівнем соціальної відповідальності. Ми маємо залишити в минулому застарілі підходи і перейти на європейські стандарти: відновлювати ліси, дбати про працівників, підтримувати громади, гідно сплачувати податки.
Ми вже на цьому шляху. І я впевнений, що разом із командою «Лісів України» ми збудуємо нову якість державного лісового управління.
Спілкувався Віталій Назаренко, фото філії «Північний лісовий офіс» ДП «Ліси України»
