У війни багато облич. Вона забирає життя миттєво — на фронті, під завалами, внаслідок ракетних обстрілів. А буває — повільно. Через невидимі, але не менш руйнівні процеси в тілі та свідомості людини. Онкологія — ще одне обличчя війни. Фахівці вже б’ють на сполох. Бо рак не чекає на завершення бойових дій. Він продовжує забирати тисячі життів щороку, а зараз кількість нових діагнозів навіть зросла — особливо в прифронтових і постраждалих регіонах. Медики вже фіксують невтішну статистику: з початку повномасштабного вторгнення лікування онкохворих ускладнилось, а нових пацієнтів побільшало.
У цій статті — не просто факти. Це спроба подивитися в очі страху, що має конкретні імена: «стрес», «знебарвлений біль», «неможливість доїхати до лікаря». І водночас — це пошук внутрішніх ресурсів, прикладів сили, підтримки та віри. Бо навіть у найтемніші часи в людини лишається вибір: зламатися — або жити.
Онкологія під час війни: медична статистика і тривожні тенденції
Близько 33 тисяч жителів Чернігівщини нині живуть з онкологічними захворюваннями. І щороку ця цифра зростає. У 2022-му в області зафіксували 3 377 нових випадків, у 2023-му вже 4 034, а у 2024-му — 4 172. Водночас Чернігівщина на третьому місці в Україні за рівнем онкозахворюваності. Причини — складні та багатогранні: демографічна ситуація, наслідки бойових дій, стрес, а також обмежений доступ до якісної високотехнологічної діагностики та кваліфікованих медичних послуг у віддалених або прифронтових громадах, котрі постійно обстрілюються.
Керівник Чернігівського медичного центру сучасної онкології Олександр Заїка підтверджує: кількість звернень із запущеними стадіями раку зросла.
«Ми щодня бачимо не лише медичні наслідки війни, а й її глибокий емоційний і соціальний відбиток на наших пацієнтах. Війна зробила їх менш уважними до себе. Люди тривалий час не звертаються до лікаря, бо бояться, не мають змоги чи просто відкладають це “на потім”. Але рак не чекає. Затримка в лікуванні навіть на кілька місяців може стати фатальною. Ми бачимо зростання онкопатологій, особливо в громадах, які постійно перебувають під вогнем», — каже Олександр Заїка.
Олександр Заїка
Міжнародні дослідження підтверджують: війна створює умови для сплеску онкологічних захворювань. Так, згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в зонах тривалих збройних конфліктів (зокрема в Сирії, Іраку, Афганістані) рівень діагностики та лікування онкології критично знижується, а рівень смертності зростає. Причини — зруйнована інфраструктура, ускладнений доступ до медичних послуг, хронічний стрес та погіршення загального способу життя.
«Коли мова йде про рак, час має вирішальне значення. Дослідження говорять про ~3 600 додаткових смертей лише через чотиримісячну затримку лікування п’яти найпоширеніших онкозахворювань (колоректальний рак, рак молочної залози, рак легенів, рак простати, рак тіла матки). І це не цифри “десь там” — це наша реальність. У Чернігівській області кількість нових випадків онко щороку зростає, і ми вже третій регіон в Україні за рівнем захворюваності», — наголошує керівник Чернігівського онкоцентру.
В Україні ситуація не є винятком. За словами медиків, після повномасштабного вторгнення багато пацієнтів перестали приходити на обстеження, щойно в них виникають перші симптоми.
«Ми бачимо пацієнтів, які могли б вилікуватися, якби звернулися вчасно. Але хвороба встигла зайти надто далеко. Тому на жаль зараз фіксуємо багато занедбаних випадків, — каже Олександр Заїка. — Сьогодні наш головний меседж — не мовчіть і не зволікайте. Скринінг, консультація, вчасне лікування — це шанс на життя. І цей шанс все ще є, бо в нашому закладі працюють пріоритетні пакети ранньої діагностики програми медичних гарантій, котрі фінансуються державою».
"Лінійник
Психологічний тиск війни: що варто знати про стрес і рак
Серед пацієнтів, які стикаються з онкологією під час війни, все частіше звучить питання: «Чи не спровокував мій хронічний стрес захворювання на рак?».
Стрес сам по собі не є причиною онкології, але він створює сприятливий ґрунт для виникнення й розвитку хвороби. Про це каже клінічний психолог Чернігівського медичного центру сучасної онкології Олександр Фіалковський, який понад 18 років працює з людьми, що зіткнулися з діагнозом “рак”.
«Наш організм — цілісна система, — пояснює він. — І коли ми тривалий час перебуваємо в стані небезпеки — під обстрілами, у підвалах, у стані невизначеності — підвищується рівень кортизолу, порушується сон, змінюється харчова поведінка, загострюються хронічні процеси, формуються шкідливі звички. Імунна система слабшає, і тоді, коли в організмі вже були передумови до онкології, вона може активізуватись».
Олександр Фіалковський
Олександр Фіалковський також наголошує: навіть тоді, коли людина дізнається про діагноз, важливо дати собі право на будь-які емоції: «Страх, злість, безсилля, сльози — це нормально. Але не менш важливо — не залишатися наодинці з цим. Саме підтримка дає людині сили боротися з хворобою і дарує відчуття, що вона не сама у цьому всьому».
Історія пацієнтки Чернігівського онкоцентру: «Хвороба не чекає, поки ви закінчите всі домашні справи»
Ольга — звичайна жінка з Чернігова. Ми змінили ім’я, оскільки пацієнтка просила зберегти анонімність, адже не всі в родині знають про недугу. До війни вона жила буденним життям у багатоповерхівці, працювала, господарювала, мала свої радощі і клопоти. А потім прийшло 24 лютого 2022 року — і звичний світ зник.
«Було страшно. Але найстрашніше — не вибухи. Найстрашніше — не знати, чи переживеш ніч», — пригадує вона.
Операційна онкоцентру
Під час активних бойових дій Ольга перебралася з міської квартири до батьків у приватний сектор: «Мені було легше поруч із ними. Коли ти не сам, страх якось відступає, чи що... Ми спали в коридорі, їли, що було, і просто чекали, що все це скоро скінчиться».
У середині березня біля їхнього подвір’я прилетіла бомба. Половину батьківського будинку зруйновано вщент, іншу частину — сильно пошкоджено. Родина вижила дивом. Вони змушені були евакуюватися.
Коли росіяни відступили, Ольга з батьками повернулася додому — і занурилася в побут. Треба було відновлювати зруйноване житло, садити картоплю, полоти бур’яни...
«Не до себе було, чесно. Синяк і біль у груді? Та хай, пройде. У мене тут дах тече, а не груди болять», — з гіркою іронією каже вона.
Але біль не минав. В кінці літа Ольга таки наважилася піти до лікаря. Діагноз — рак молочної залози, друга стадія.
«Я мовчала про це навіть перед найближчими. Не хотіла лякати батьків. Мені страшно було не від хвороби, а що не витягну — ні фінансово, ні морально», — ділиться жінка.
Попри все, лікування вона пройшла повністю: хіміотерапія, променева, операція. «Знаєте, я нічого не платила. Чернігівський онкоцентр — це не просто лікарня. Це місце, де тебе рятують не лише фізично, а й чисто по-людськи. Я вдячна їм. Безмежно».
Тепер, коли найгірше позаду, Ольга хоче сказати кожному, хто відкладає візит до лікаря: «Не чекайте. Не думайте, що «саме розсмокчеться». Ремонт, город, гроші — то все буде. А от життя не повторюється. Хвороба не чекає, поки ви все вдома поробите, вона прогресує. Головне — не зволікати і вірити, що все буде добре. Мені дуже сильно допомогла пройти цей етап мого життя щира віра в Бога. Саме Він став моєю опорою і підтримкою. Без Бога не знаю, чи змогла б побороти цю хворобу».
Олександр Рябченко, Голова Асоціації християнської культури: “Бог — Той, хто зцілює не лише тіло, а й душу”
«Коли людина стикається з онкологією, особливо в час війни, — це виглядає як подвійний удар. Здається, що земля тікає з-під ніг. Але саме в такі моменти народжується найщиріша молитва. Бо коли ні на що більше не можеш спертися — тоді починаєш шукати опору в Богові.
Онкологія часто змушує зупинитись. Подивитися на своє життя уважніше. Іноді це стає моментом, коли людина переглядає свої пріоритети, відновлює стосунки з рідними, просить пробачення, починає жити з вдячністю. І в цьому — Божа дія. Він не посилає хворобу, але навіть через найважчі обставини може повести до глибшого пізнання Себе.
Писання говорить: ‘Господь близький до тих, у кого розбите серце, і спасає сокрушених духом’ (Псалом 33:19). Це означає, що Бог особливо поруч тоді, коли нам боляче, страшно, коли ми втрачаємо контроль над життям. Саме тоді Він бере нас за руку і проводить через темряву.
Якщо ви зараз у боротьбі — пам’ятайте: ви не одні. Бог з вами. І поруч є люди, готові підтримати — духовно, психологічно, навіть практично. Шукайте спільноту. Приходьте до церкви. Читайте Біблію. Говоріть із Богом. Його любов сильніша за страх, Його милість — сильніша за біль.
І навіть у хворобі, навіть на війні — життя має сенс. Бо з Христом ми маємо надію не лише на зцілення тіла, але й на спасіння душі. І це — найглибше зцілення, яке лише можливо», — каже Олександр Рябченко.
***
Онкологія — це не лише про медичний діагноз. Це про страх, мовчання, боротьбу й перемогу. У час війни ми всі щодня стикаємося з випробуваннями — зовнішніми та внутрішніми. І наше здоров’я, особливо психічне та фізичне, часто виявляється під загрозою. Але історії Ольги та інших пацієнтів, що побороли онкологію, доводять: навіть у найтемніші часи можна знайти світло.
Звернення до лікаря — не про слабкість, а про любов до себе. Молитва — не втеча від реальності, а джерело сили. Віра — не заміна лікуванню, а потужна підтримка на цьому непростому шляху.
Ми не можемо обрати обставини, але можемо обрати, як на них реагувати. Звертатися по допомогу, не зволікати, піклуватися про себе та тих, хто поруч. І довіряти Тому, Хто бачить усе серце і не залишає навіть тоді, коли здається, що темрява перемогла.
Бо життя — це дар. І навіть коли воно болить — воно триває.
Олена Гулявська
