Не можна поодинці. У цьому світі все обвінчане. Стежинка й та сумує за чиїмись слідами, а птаха летить на рідну гілку, на якій звикла сидіти і співати своїх пісень...
Чорнобривці. Долі людські
***
Зазвичай Тетяна розпочинає свій робочий день о 9 годині ранку, коли відчиняється перукарський салон із романтичною назвою «Ярославна». Окрім Тетяни, у ньому працюють ще майстер Ліза та манікюрниця Бела Генріхівна – статна безапеляційна пані з численними родимками на обличчі, котра інколи вважає себе Матір’ю Терезою і полюбляє давати всім різні поради. Трошки дивна, але цілком нормальна людина, до якої всі добре ставляться. Ліза також нормальна. Вона – уміла перукарка та чудова подруга. Є ще господар салону. Але він з’являється лише раз на тиждень й обговорює всі організаційні та фінансові справи лише з Белою Генріхівною. Усе нормально.
Тетяна не любить багато розмовляти з клієнтами, лише про найнеобхідніше. Два-три речення... Вона просто бере до рук ножиці й починає стригти, завиває чи фарбує волосся. А клієнти, особливо постійні або просто добре знайомі жінки, навпаки – охоче діляться з нею своїми секретами і розповідають про різні буденні хатні проблеми, яких і в неї особисто достатньо. Перукарське крісло, ніби олтар, куди вони зносять свої гріхи й провини, радощі й сумніви.
9.30. Прийшла товстуха у зовсім новій малиновій сукні, дуже напахчена та знервована. Сьогодні в неї день народження. Зранку швиденько потрібно зробити зачіску, адже потім – заливні, відбивні, біляші, а о сімнадцятій зберуться гості. 30 осіб. Господи, ідуть та ідуть щодня до салону! Начебто ніхто ніде не працює і грошей ні в кого немає, але й дні народження святкують, і малинові сукні собі купують, і зачіски роблять... А як не святкувати? 45 років – раз у житті... А потім буде і 50 – половина сторіччя... Аж лячно... Що Ви, миленька! Не варто Вам «тут і тут» робити пишних кучерів... Час великих веж на голові давно відійшов... Це вже віджило... Давайте ліпше я Вас стильно підстрижу й укладу волосся... Ваші гості та чоловік будуть у захваті... Не слід боятися нового. Сучасний стиль зачіски – простота, доведена до досконалості... Усе має виглядати так, ніби Ви й не побували у перукаря... Товстуха погодилася. З неспокоєм в очах та зі скорботною мужністю почала вмощувати своє громіздке тіло в крісло. Відтяте волосся уже лежить на підлозі... Тетяні воно так часто сниться. Начебто купається у ньому, накривається ним, перебирає в руках... Не дуже добрий сон. Бела Генріхівна каже, що це – наслідки професії. Товстусі й дійсно ліпше зі стрижкою... Цікаво, що вона відчуває у свої 45? Зайве запитання: їй також 45 і вона сама знає... За плечима стільки усього, а щастя начебто і не було... Дякую, мені дуже сподобалося. Тепер ходитиму виключно до Вас... Побігла, бо десь на кухні в неї підходить ніздрювате тісто для біляшів.
10.30. Трохи зверхня, вишукано одягнена жінка привела свого маленького сина... Він не крутиться, не плаче, як буває з дітьми, спокійно дає себе стригти й навіть ставить деякі запитання... Його матінка п’є каву, якою тут частують усіх, гортає перукарські часописи і намагається при цьому демонструвати свої аристократичні манери.
Тетяна завжди стригла свого маленького сина сама. Він так само ніколи не плакав і не боявся. Зараз він уже дорослий, але все ж таки маленький… Чи здогадалися вони дістати з холодильника й розігріти на сніданок тушковане м’ясо? Чи знову лаються та з’ясовують стосунки?.. Вона ж записку їм залишила... І невістка «цікава»: усе наперекір, усе злоститься, усе дорікає... Коли це скінчиться? Молоді такі запальні...
11.00. Весільна зачіска. Це завжди приємно. Наречена зніяковіла і зовсім не уявляє, де вона знаходиться, але їй неодмінно потрібне мелірування. Добре, що її привела мати: вона хоч трохи менш розгублена, ніж донька. Господи, що в неї з волоссям?.. Вона перепалила його тією базарною фарбою... Ламке, тьмяне, неживе, переосвітлене назавжди... Вони ж не знають технології, жодних пропорцій, оці дівчата, що прагнуть перетворитися на блондинок... Купують не фарбу, а якусь гидоту... Зайшла б сюди, усе б зробили до ладу... У нас же вся парфумерія високоякісна, від німецької фірми, на натуральній основі... Їй би не завадив масаж для зміцнення волосся, його необхідно терміново лікувати, проте це, напевне, після весілля...
А яке красиве весілля справила вона сину! Усе було, навіть вінчання в тихій сільській церкві... І всі сподівалися на щастя та вічне кохання, на добро... А тепер син з невісткою сваряться щодня, гризуть одне одного... Усе забулося... Із самого ранку злі слова котяться, як коралі з розірваної нитки... Вона не може байдуже зносити їхні безкінечні сварки. У тих сварках народжуються лише образи... Як їм допомогти, вона не знає. Силкується, але нічого не вдається. Напевне, сама винна: не навчила сина бути добрим, терплячим, поступатися, вибачати... Скільки недодала! У кожного в пам’яті власна провина... Але як вони кохали! Кохання може дати втіху, а може й ні... Ось як буває... Треба, щоб двоє шанували і берегли одне одного, адже життя таке коротке... Як це пояснити своїм? Не можна поодинці. У цьому світі все обвінчане. Стежинка й та сумує за чиїмись слідами, а птаха летить на рідну гілку, на якій звикла сидіти і співати своїх пісень...
Наречена із затуманеними очима й зачіскою без будь-якого мелірування підвелася з крісла і пішла за матір’ю, як сомнамбула... До самого РАЦСу...
12.20. З’являється приятелька Бели Генріхівни, яка терміново їде у круїз (швидше за все, до родичів у Тель-Авів). Поскаржилася на ціни й зажадала «ексклюзиву», бо з такою зачіскою її далі київського аеропорту не пустять. Окрім того, вона їде на оглядини. Про це вона повідала Белі Генріхівні конфіденційно – на весь салон. Семен Федорович не хоче більше чекати... Або зараз, або ніколи... Семен Федорович уже продумав програму зустрічі. У програмі фігурує навіть Єрусалим... Ось вона поїде, усе там роздивиться-огляне й вирішить остаточно...
Що ж, зараз буде Вам ексклюзив, спеціально для вашого Семена Федоровича. Багато сивини. Слід усю її перетворити на приємний натуральний попелясто-пшеничний відтінок. Чорний колір їй чомусь не до лиця (та ще й із сивими пасмами)... Як добре, що у вас тут так затишно, подають каву, такий сучасний дизайн і такі чисті рушники... Усе взагалі чудово... Бела Генріхівна висить хмарою і дає Тетяні всілякі непотрібні рекомендації з приводу волосся своєї приятельки... Хвилюється... Ох, Белочко! Ідіть до свого манікюрного столика, розмальовуйте нігті квіточками, я сама справлюсь. У Тель-Авіві будуть задоволені, а може, навіть і в Єрусалимі... Приятелька, позбувшись, нарешті, сивини, підстрижена та причепурена, поцілувала Матір Терезу, змахнула зі щоки непрохану сльозу й відправилася допаковувати свої валізи...
Обідня перерва... Добре, що так тихо, що нікого немає, що можна скинути капці, випростати ноги та з’їсти сосиску... Ліза помчала на базар по молоко: чоловік у неї страшенний «молочар», вона піклується про нього так само, як і про дітей. Їх у неї аж троє... Бела Генріхівна висить на телефоні...
Усі приходять сюди, щоб стати красивими. Хтось хоче бути схожим на Мону Лізу, хтось – на відому фотомодель. Прагнення краси – незнищенне у людях. Коли люди платять за красу, вона їм дасть бажане. Вона має смак і руки. Будь ласка! Усе просто! Тільки справжня краса в іншому, і жодні салони не подарують вам її ні за які гроші... Остерігайтеся дощу! Краса з «Ярославни» може щезнути після першого дощу!
14.00. Прибігла Жанна, модниця Жанет. І забажала кольорування та суперстильну стрижку, ну, просто приголомшуючу. Що ж, зараз зробимо, пофарбуємо деякі пасма у різні незвичайні барви... Нехай вибирає будь-який відтінок: чи «світлий тютюн», чи «дику орхідею», чи «золоту корицю»... Жанна вибрала «дику орхідею»...
Хай скаже хтось, що я не майстер... Цей відтінок відразу освіжає обличчя. Тепер «пущу сонечка», нехай заграють на її волоссі світло й тінь, нехай кольори переходять в інші природно, непомітно...
У Жанет відразу два коханці: той, який кохає її (багатий, сановний і, як заведено, старий), і той, якого кохає вона (безробітний, безтурботний молодий Владик). Сьогодні з першим Жанет іде на якийсь важливий ювілей до якихось поважних людей... А Владик прийде до неї завтра... Суміщати їх і робити так, щоб вони (не приведи, Господи!) не зустрілися – складно й цікаво. Справжній детектив! Тетяні немає до цього діла... Просто слухає і все... Це Жаннине життя, а не її.
Інколи їй і справді здається, що кохання стало розкішшю, що його просто немає сьогодні, не існує. Романтика давно зникла з життя, бо всі літають, як божевільні, заробляють, де лишень змога, гроші. А ті, у кого вони є, так просто купують собі те кохання, бавляться у нього... Князь Ігор та Ярославна... Це було давно й неправда... Мабуть, вона таки міркує неправильно... Приятелька Бели Генріхівни їде кудись за сто морів, щоб у 60 років почати все спочатку. Вона має надію на кохання таємничого Семена Федоровича... А як плакала Жанет у неї на плечі, коли Владик одного разу зник на цілі три дні. Як бентежилася, шукала його по всіх його легковажних друзяках, оббігала все місто... Кохання є, тільки у кожного воно своє. Кохання – єдине, що тримає нас на землі. Це – незаперечна істина, як кісточка у вишеньці, як зернятко в яблуку...
15.00. Жанна легко випурхнула. На її місце сідає вельми шановна пані. Товаришка заздалегідь попередила Тетяну про цей особливий візит. Від неї вона довідалася, що відвідувачка працює в мерії, обертається у високих колах і – по великому секрету – що кохає одного, а до неї навідується зовсім інший, зовсім не той, на кого вона чекає... Сумна історія... Скільки нещасливих жінок довкола, і далеко не найгірших... Відразу помітно: пані дуже розумна, стримана, добре знає собі ціну. Мабуть, намучусь...
О, вибачте, Вам потрібно змінити зачіску. Зачіска – це рама для обличчя, вона має вирізняти якісь важливі риси... У Вас такі красиві світло-сірі (і сумні) очі... Вам личитиме ось ця стрижка, погляньте, ось тут, у буклеті... Ваш овал, ваші очі... Так, так, Ви маєте рацію... Зачіска – це більше й глибше, аніж доглянутий вигляд, це – наша свідомість, світогляд... Так, я згодна... Пані легко сідає під її ножиці й отримує зовсім авангардну, незвичну поки що для неї стрижку... Змінилася повністю... І зовсім вона з нею не намучилася. Добродійка цілком толерантна, як кажуть нині, хоча й крутиться у високих колах. Може, і він, нарешті, прийде до неї – той, на кого вона чекає...
Тетяна так само колись чекала, нестерпно чекала... І він приходив... Фіранка не пропускала нічне світло, і вона шепотіла у заснулу потилицю: «Я помру без тебе, любий мій...». Шепотіла так тихо-тихо, щоб він не почув, адже такі слова треба ховати далеко-далеко, на верхню полицю, у глибоку шухляду. Ними не розкидаються... Його давно вже немає, а вона живе, не померла... Дивно, бо думала – помре... Ми легко забуваємо минулі болі, бо попереду багато інших... Росте, наростає тривога за сина та невістку... Чи знайдуть спільну мову? Якби ж то... Так хочеться онука чи онучку – не має значення кого...
16.15. Молоденька дівчина хоче мати незвичайний, вражаючий вигляд. Перше побачення? Дискотека в колі друзів? Зовсім несуттєво! Будемо перетворювати її на чарівну красуню... Як у Дайми? Без проблем! Зробимо, як у Дайми... Молоді ніколи не пасують перед кардинальними змінами у власному образі, їм імпонують передові зачіски... О, чубчик – це вельми важливий компонент. Хвильку, якщо Ви не проти, я зроблю Вам геометричну подвійну двоколірну гривку – буде просто шик. Вона не заперечує... Сама насолода працювати з таким волоссям: здоровим, шовковистим, нічим не попсованим... Нехай тобі поталанить, моя дівчинко! Іди на свою дискотеку, танцюй, цілуйся, бо попереду в тебе – складне жіноче життя... Усього в ньому вистачить... Танцюй, доки танцюється…
Ліза старанно увивається біля своєї останньої клієнтки, директорки універсаму... Бела Генріхівна – тут як тут... Суворо наглядає за всім, як неперевершений метр сучасної перукарської моди. Сьогодні в неї чомусь було небагато клієнтів, вона сумувала й сумлінно здійснювала «загальне керівництво»...
Ось і все. Час на автобусну зупинку, а перед цим – до крамниці по хліб... Вони за своїми сварками зовсім забувають купити хліба на вечерю... Трохи стомилася... Треба було б терміново переглянути після зими весь гардероб, пересушити, провітрити, зайве віддати сусідці. У неї там – самі злидні... Поїхати б хутчіше до сестри в село, засадити город... І кабачки, і моркву, і картопельку... Земля тепла й м’яка... Добре жити в селі, мати власний будиночок. Кури собі квокчуть на сідалі... Антонівки важко падають у траву під ноги... Чорнобривці цвітуть...
Лілія Черненко
