У тінистих хащах Мезинського національного природного парку розцвітає одна з найбільш загадкових рослин українських лісів – вороняче око звичайне. Його не сплутаєш ні з чим: чотири темно-зелені листки впорядковано розходяться навколо однієї квітки, що немов магічне око міфічного птаха дивиться з потойбіччя. Така будова рослини навіює відчуття стародавнього символу – зашифрованої карти світу чи оберега, створеного самою природою.
Не дивно, що ця рослина овіяна легендами. У давнину над нею чаклували, її вважали магічним зіллям, а темну ягоду, схожу на чорницю, – справжнім «оком», що нібито спостерігає за кожним, хто наважиться порушити гармонію лісу.
Вороняче око. Світлина Марини Усок
Вороняче око звичайне (Parіs quadrіfolіa) – багаторічна трав'яниста гола рослина родини мелантієві (Melanthiaceae). Народні назви хрещате зілля, сухотник, бешизник, одноягідник. Та попри різноманіття назв, суть одна: вороняче око несе в собі щось більше, ніж просто біологію.
Вороянче око. Квітка. Фото Людмили Науменко
Квітка цієї багаторічної трав’янистої рослини зовні непомітна, зеленувато-жовта, без запаху і нектару. Проте навіть спосіб її запилення залишається загадкою. Одні дослідники припускають, що це робота мух, які плутають пурпурову зав’язь із гнилим м’ясом. Інші вважають, що рослина запилюється вітром, хоча в густому листяному лісі це малоймовірно. Найвірогідніша версія – самозапилення.
Вороянче око. Плід. Фото Марини Усок
Плід – куляста, синювато-чорна з сизуватим нальотом ягода, погано пахне, неприємна на смак. У людини рослина здатна викликати головний біль, нудоту, а її окремі частини впливають на різні системи організму – від серцево-судинної до нервової. Натомість птахи харчуються цими плодами без шкоди для здоров’я і сприяють поширенню рослини. Насіння проростає через декілька років спокою. Рослина вперше зацвітає у віці 10 – 15 років.
Вороняче око. Квітка. Фото Людмили Науменко
Але справжній науковий інтерес викликає генетика воронячого ока. Це – виняток серед однодольних: листя має не паралельне, а сітчасте жилкування – ознаку дводольних рослин.
Фото Назара Назарова
Ще одна цікава особливість – непарна кількість хромосом: замість звичних пар – трійки, четвірки, п’ятірки. Саме тому вороняче око стало ідеальним об’єктом для генетиків та еволюціоністів.
Фото Назара Назарова
Вороняче око – не просто рослина, це жива легенда лісу, біологічний феномен і містичний символ. Воно вчить спостерігати, відчувати і не забувати, що природа зберігає безліч таємниць. Хочете дізнатися більше цікавого про рослини – завітайте до Мезинського національного природного парку.
Текст: Лариса Подоляко, провідна фахівчиня з екологічної освіти Мезинського НПП
Автори світлин: Людмила Науменко — керівниця відділу еколого-освітньої роботи та рекреації, Назар Назаров — науковий співробітник, Марина Усок — провідний фахівець з екологічної освіти
