Особлива віха для нашого славетного Батурина — 2025 рік! Ми відзначаємо потрійний ювілей, об’єднаний постаттю видатного земляка, бджоляра Петра Прокоповича: 250 років від дня його народження, 100 років з часу створення першого музею в місті та 50-річчя Батуринського історико-краєзнавчого музею.
Дуброва В. із членами товариства бджолярів. 1920-ті рр.
18 травня світова музейна спільнота відзначає Міжнародний день музеїв. Історичне місто Батурин пройшло складний, але переможний шлях свого становлення як «музейної Мекки» України. Сьогодні наша розповідь про подвижників і першопрохідців музейної справи в Батурині, без яких заснування і розвиток музейництва в містечку над Сеймом були б неможливими. Головною історичною постаттю, яка стала першопричиною і приводом створення музеїв у Батурині (особливо першого музею 100 років тому) стала особистість нашого видатного земляка, бджоляра зі світовим іменем Петра Івановича Прокоповича.
Будинок Кочубея. м.Батурин, 1920-ті рр.
Революційним винаходом Петра Прокоповича стало створення рухомої рамки бджолиного вулика, що вивело бджільництво на науково обґрунтований рівень та започаткувало його раціоналізацію. Його винахід – роздільна решітка – значно покращив якість меду, зробив можливим отримання чистого продукту без домішок та бджолиних личинок. Крім того, П. Прокопович є автором низки новаторських розробок у бджільництві, включаючи ефективні методи лікування та підгодівлі бджіл, контролю їхнього роїння, а також розведення медоносних рослин. Ці нововведення здійснили справжню революцію в бджільництві, трансформувавши його з примітивного ремесла на передову галузь.
Петро Прокопович народився 10 липня 1775 р. у селі Митченки на Чернігівщині (за 8 км від Батурина), в родині місцевого священника. Здобувши освіту в Києво-Могилянській академії та відслуживши кілька років у царській армії, Петро Прокопович рано вийшов у відставку. Він повернувся до рідного села й присвятив своє життя праці на землі, обравши бджільництво головною справою. Його новаторські винаходи в цій галузі здійснили справжній науковий переворот.
У 1828 році у рідних Митченках він заснував першу в Європі школу бджільництва. За знаннями до нього їхали учні з усіх куточків Російської імперії. Символічно, що ця визначна діяльність розгорталася саме на Батуринських теренах, де жив, творив і знайшов вічний спокій Петро Прокопович.
На пасіці біля Будинку Кочубея. 1920-ті рр.
Дуже показово, що першими, хто 100 років тому заснував музей у Батурині на засадах громадської ініціативи та благодійності, стали члени Товариства бджолярів імені Петра Прокоповича, очолювані Василем Дубровою. Батуринське товариство бджолярів було створене у 1921 р. і головним своїм завданням поставило увічнення пам’яті про П. Прокоповича засобами заснування меморіального музею, показової діючої пасіки і упорядкування могили П.Прокоповича в Пальчиках, яка була сплюндрована вандалами. Для цієї мети товариство навіть придбало земельну ділянку, де розташовувалася занедбана могила П. Прокоповича (!) площею 744 м2.
Члени Товариства бджолярів біля склепу П.Прокоповича. 1920-ті рр.
Товариство було нечисленним за складом, але дуже активним. Для здійснення своїх амбітних планів у цього громадського об’єднання бракувало власних коштів, тому його члени почали зацікавлювати широку громадськість – Наркомзем радянської держави (сучасний аналог – Міністерство сільського господарства), Московське товариство сільського господарства, Конотопське товариство бджолярів та інтелігенцію, Батуринський райвиконком, місцевих селян і, особливо, бджолярів.
Будинок Кочубея. 2020 р.
Завдяки наполегливості та енергійності Федора Ковтуна, одного з найактивніших членів, Товариство бджолярів ім. П. Прокоповича домоглося оренди на 9 років у Конотопської Політпросвіти занедбаного будинку Кочубеїв з прилеглою територією. Умови оренди були суворими: протягом двох років орендарі мали звести дерев'яну огорожу та здійснити капітальний ремонт будівлі. Проте, завдяки спільним зусиллям, за кілька років було виконано значний обсяг робіт. Вже у перший рік освоєння колишньої садиби Кочубеїв члени Товариства не лише капітально відремонтували будівлю та встановили паркан, але й ретельно обробили три гектари землі, засіявши їх медоносними культурами – гірчицею та фацелією. Крім того, вони створили діючу пасіку, яка вражаюче зросла з дев’яти бджолосімей на початку до двохсот у 1932 році.
Пам’ятник П.Прокоповичу у парку «Кочубеївському». 2019 р.
Таким чином, перший музей в Батурині відкрито століття тому, у липні 1925 р. зусиллями членів Товариства бджолярів з нагоди 150-ї річниці від дня народження Петра Прокоповича. Особливо цінно, що на благодійні кошти, зібрані товариством, у будинку Кочубеїв було створено експозиції з багатьма рідкісними експонатами, в основному на тему бджільництва: гравійовані вальці, вулики тульського виробництва, вулики з музею Харківської спілки бджолярів, а головне – предмети, безпосередньо пов’язані власне із постаттю видатного бджоляра П.І.Прокоповича – сонячний годинник, речі з його пасіки, а також документи із власноручними записами Великого бджоляра.
На жаль, у 1932 р. всі ці благородні надзусилля були зведені нанівець: пасіку товариства в зв’язку з масовою сталінською колективізацією у незаконний спосіб місцева влада передала місцевого колгоспу, а музейні предмети – до Конотопського краєзнавчого музею. Музей припинив свою діяльність.
Наталія Сердюк,
молодша наукова співробітниця відділу «Садиба Кочубеїв» Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»
Головна світлина: П.Прокопович. Худ. І.Снопок. Із фондової збірки НІКЗ «Гетьманська столиця»
