З двох моїх років служби в армії завершальні півтора я відслужив в Україні, в чудовому місті Новомосковськ Дніпропетровської області. Місто Дніпропетровськ недавно, як ви знаєте, перейменоване в Дніпро, хоч назва області досі та ж сама. Як і колишній Кіровоград перейменовано у Кропивницький, але область досі Кіровоградська. Але ми вже тоді, в армії, називали обласне місто – Дніпро, де не раз доводилося бувати по службі. Адже наш Новомосковськ був практично поруч, лише на іншому березі Дніпра.
Тоді – це давненько. Перші півроку моєї служби, від листопада 1967 по травень 1968 року пройшли в школі сержантів, у Горьківській області Росії. А потім, до грудня 1969 року, – в Новомосковську.
Красиве місто красивої області, трохи південніше середини України. Вже не північ, але ще й не сухий спекотний південь. Чимало поїздивши по службі районом і областю, ми, уродженці північніших областей, вперше побачили тут виноградники, абрикоси, що росли й прямо вздовж доріг.
А саме місто Новомосковськ, на березі чарівної річки Самари, було красиве, охайне. За населенням воно десь таке, як наші Ніжин, Прилуки.
До речі, місто пізніше двічі з`явилося у моїй творчості: в оповіданні «Вербові калачики» і п`єсі «Вечірнє танго».
Видатна пам`ятка міста — знаменитий дерев`яний козацький Троїцький собор. Саме він описаний у відомому романі Олеся Гончара «Собор». Ми, військові, і я теж, багато разів бачили цей собор, будучи у справах або звільненнях у місті. Але, звісно ж, не знали його історії. Ще не читав я і роман, який вийшов у № 1 журналу «Вітчизна» в січні 1968 року. Прочитав його уже після армії.
Але храм, хоч і не діючий, занедбаний, все ж вражав своєю красою.
У вересні 2021 року я знову побував у Новомосковську. Вперше через понад 50 років. Які летіли так швидко, що якось і не зміг побувати там. Але тоді я був на триденному семінарі журналістів у Дніпрі. І в один з днів проїхав у Новомосковськ. Побув навіть біля нашої колишньої військової частини, якої давно вже там нема. Все ж, я прожив там півтора роки.
Побув і в соборі, сфотографував його. Даю це фото.
А тепер – дещо з історії міста. А вона дуже цікава і напряму пов`язана з українським козацтвом. І про те, що місто нарешті перейменоване. Бо це було нонсенсом – мати таку назву через три роки «великої війни» і на 11-му році просто війни росії проти України. Отже, історія міста. Довідка української Вікіпедії.
Самáр – місто в Україні, адміністративний центр Самарівського району та Новомосковської територіальної громади Дніпропетровської області. Історичний центр географічного та етнокультурного українського краю – Посамар`я.
Місто здебільшого відоме природними скарбами околичного Присамар`я – річкою Самарою, Самарськими – товщею, лісом, плавнями, Лукою, Солоним Лиманом, Самарською затокою та унікальними пам'ятками козацької минувшини краю – Троїцьким собором, Свято-Миколаївський пустельним Самарським монастирем.
Назва. Перші офіційні назви міста: Самарчик, пізніше Новоселиця, народна назва — Самар (староукраїнське – Самарь). У 1794 році після ліквідації Запорізької Січі (1775) та перенесення на місце Новоселиці повітового міста Катеринославськї губернї Новомосковська з місця Старосамарського ретрашнементу місто отримало зросійщену колоніальну назву – Новомосковськ. У ході процесу деколонізації топонімів України у вересні 2024 року місту повернено його історичну та народну назву — Самарь, видозмінену відповідно до чинного правопису — Самар.
«Самарь». Така форма гідроніма була поширеною в мові запорожців, про що свідчить часта поява її в документах, пов'язаних із Запорізькою Січчю. Таку саму назву мало й місто, що розташовувалось на цій річці, а ще раніше – центральне поселення Самарської паланки Новоселиця. Цю неофіційну назву місто зберігало і в середині ХІХ-го століття. Діалектна форма «Самарь» відповідає фонетичним особливостям степового говору у системі південно-східного наріччя української мови.
Історія самоназви. 1736 – 1775 – слобода (село), пізніше містечко Самарчик / Новоселиця (Перша назва походить від правого рукава Самари, на якому розташовується місто і що на той час мав назву Самарчик або Самарчук, та пізніше у науковому середовищі – Нова Самара, є первинною офіційною назвою міста, а друга від слова «новосел», тобто поселенець, що пов'язано зі жвавим заселенням цих територій вихідцями з Гетьманщини у період Нової Січі. Також в архівах Запорізького Коша місто позначається як Самарь та рідше Самар, Самара або Паланка, відповідно до назви Самарської паланки та річки Самарі. Самар'ю називає місто цього періоду «батько історії козацтва» Дмитро Яворницький. За цієї доби містечко є центром Самарської паланки Війська Запорізького Низового.
1775 – 1794 – місто Новоселиця (Після скасування Вольностей Війська Запорозького у 1775 році місто приймає документальну назву Новоселиця і стає центром Самарського повіту Азовської губернії, що пізніше у 1794 році буде перейменований у Новомосковський).
1794 – 2024 – місто Новомосковськ (Незважаючи на зросійщення назви міста, серед містян до середини 20 століття продовжує жити народна назва поселення — Самарь. До 1923 року центр Новомосковського повіту, проте з 1917 по 1918 є частиною Самарської землі УНР. З 1923 по 2020 рік є центром Новомосковського району, з 2020 – центром нового Новомосковського району.
1917 – 1918 (неофіційно) – місто Самар (Перша спроба повернення народної історичної назви міста, як ініціатива тодішньої міської влади та інтелігенції, але, внаслідок подій 1917 – 1921 років зазнала поразки).
Деколонізація. Оскільки назву Новомосковськ місто отримало у 1794 році як спадщину Російської імперії, постало питання перейменування. Тож Український інститут національної пам'яті вніс назву в перелік деколонізації топонімів. Процес перейменування розпочався ще 27 липня 2023 року. Відтоді депутати міської ради порушували питання перейменування міста тричі на позачергових сесіях. 16 січня 2024 року обирали серед двох назв: Самар та Нова Самар, проте 23 січня 2024 року депутати міської ради проголосували за нову назву та врешті-решт узгодили назву — «Нова Самарь», додавши м'який знак наприкінці назви. Ця пропозиція була подана до Верховної Ради України.
21 лютого 2024 року Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування ухвалив рішення про перейменування Новомосковська на історичну назву — Самар.
19 вересня 2024 року Верховна Рада підтримала перейменування Новомосковська на Самар. 26 вересня 2024 року перейменування набуло чинності.
Нинішні поки що чинні герб та прапор затверджені 30 червня 1999 року.
Прапор являє собою прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, малинового кольору. Колір прапора свідчить про козацьку історію міста. Малиновий колір – це символ перемоги життя над смертю.
Фігури (зображення) на прапорі відтворюють всі графічні елементи герба міста, розташованого у верхньому куту полотнища біля древка.
Герб міста має форму французького щита. Восьмикутова зірка сріблястого кольору – стародавній символ процвітання краю – сходить на блакитному небокраї. В центрі герба — Троїцький собор, архітектурний пам’ятник народного зодчества, як оберіг духовності народу. Голуба стрічка говорить про красуню річку Самару, яка омиває місто.
Зелений колір нижньої частини герба засвідчує про мальовничу природу краю.
27 листопада 2024 року було повідомлено, що місто внаслідок дії законів про деколонізацію отримає нову символіку — прапор, герб та гімн.
Отже, місто має назву чоловічого роду. Як, наприклад, Харків, Житомир, Чернігів. Тобто, треба говорити, що це знаходиться чи щось відбувається – де? – «у Самарі». Щоправда, точно так же звучить це і щодо обласного центру Росії міста Самара, хоч це і жіночого роду. Але в українській мові закінчення цього відмінку звучить однаково: на «і».
А на в`їзді в місто вже демонтовано знак, цілу споруду, зі старою назвою міста — Новомосковськ.
Петро Антоненко
