Роман Коломоєць родом із села Мала Загорівка, що на Борзнянщині, нині проживає в столиці. У своєму селі, звідкіля родом, займається розведенням свиней породи «мангалець» і «кантор».
«Це – «мангалець», – Роман вказує пальцем на кучерявих рудуватих поросят. – Від інших порід свиней їх відрізняє багато позитивних якостей: невибагливі у догляді, а завдяки густому вовняному покриву вони добре переносять тридцятиградусний мороз. Абсолютно невибаглива порода. Стійкі до болячок, легкі в утриманні, їм не треба нічого варити чи запарювати, свиней годую сухим кормом, – пояснює особливості породи та її утримання чоловік. – Це – сальна порода, – продовжує він. – Але у Європі її цінують не лише за сало, а й за смачне м'ясо. Відсоток відходів – 21. Прекрасний показник».
Поросятам у загоні по сім із половиною місяців. Роман Коломоєць каже, що «мангальці» ростуть довше, порівняно з традиційними породами свиней, однак виростають до 300 кілограмів.
«Породу вивели на початку 19 століття. Її схрестили з дикими свиньми. За рахунок цього в них сильний імунітет, – розповідає свиновод. – Цих свиней я держу для себе. Раніше тримав свиноматку, але в нашому регіоні люди, на жаль, не розуміють цінності «мангальця». Називають їх перевертнями. Приходять і кажуть: «нам давайте оцих білих, довгих», але ж із ними і роботи скільки… А з «мангальцями» мороки взагалі немає жодної: купив і він живе своїм життям».
Чого не скажеш про інші породи свиней, яких утримують в господарстві Романа.
Свиноматка породи «кантор»
«Ось таку от помісь свиней «п’єтрен» і «дюрок» назвали «кантором», – погладжує в сухому загоні рябу «льоху» Роман. – Поросята досягають 100-кілограмової ваги в 5-місячному віці. Це – беконна порода, адже смакові якості м'яса досягаються прошарками жиру в м'язах. На виході отримуємо 75-80% чистої продукції, з них 55% смачного нежирного м'яса, сала – 25%. Цій красуні 1 рік і 4 місяці. Вага – 380 кіло. А ось це – «ефка», – вказує на біласту сусідку, – це – «біла українська». Всі вони вагітні».
Кожну зі свиноматок Роман знає поіменно і ставиться до них з особливим трепетом. Таке враження, що вони його розуміють.
«Це Адель, там Шакіра, оце – Мішель, а онде – Райка», – підсумовує чоловік і просить нас пройти далі.
Віталій Назаренко