І знову гості і члени клубу «Літературна вітальня» — під гостинним дахом Ніжинської міської центральної бібліотеки ім.М.Гоголя.
Вперше наша спілка творчих особистостей зібралась разом 20 лютого 2002 року. Головою «вітальні» обрали поетесу Рижевську Світлану, а господинею-провідного бібліотекаря Єфремову Аллу (тепер на пенсії). З того часу відбулася багато зустрічей поетів і прозаїків. У «вітальні» були презентації і репрезентації книжок місцевих авторів, літературно-музичні творчі вечори з книжковими виставками. Найцікавіші з них висвітлювалися на сторінках ніжинських газет.
Нове засідання «Літературної вітальні» під назвою «Мелодії віршів чудових» присвячено Всесвітньому Дню поезії. Ведуча, заввідділом обслуговування ЦБС Колотило Тамара, розповіла про свято поезії, яке виникло у 1999 році. Його затвердили на 30-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО(припало на 21 березня). Для того, щоб поезія відповідала на найгостріші духовні запити сучасників, до неї необхідно привернути увагу. Наша «Літературна вітальня» і відроджує традицію живого звучання поетичного слова, популяризує його у місті. Кожна зустріч з членами літературного клубу-це час відкриття. Саме тут кожен майстер пера проявляє свої здібності, доволі артистичні.
Від часів Сократа поезію вважають високим літературним жанром. Гомер слухав море і писав. Сафо прощали все задля високого мистецтва слова. Поезія нагадує музичну варіацію. Без неї ми не уявляємо ні відпочинку, ні урочистостей.
Ніжинська поетеса, член «вітальні», Рижевська Світлана у 70 років «осідлала» комп`ютер. Завдячуючи друзям-колегам по перу, у неї надруковано більше сорока поетичних збірок. А також авторка написала біля ста оповідань. Поетів Світлана Віталіївна називає диваками в очах оточуючих. Вона признається, що її душа завжди була в полоні поезії, пісень. Поетична муза дарує їй життєву наснагу. Авторка любить співати під гітару і пише пісні.
«З кульбабками весняними, деревами духмяними, вітає Ніжин вас". («У Ніжині»)
Вона друкувала свої вірші, казки, етюди у місцевих ЗМІ. До речі, відомий письменник Андрій Кокотюха, автор детективів, племінник Світлани Віталіївни Рижевської.
Турова Лідія за національністю білоруска. Вільно пише на українській і російській мовах. Її вірші-емоційні, пульсуючі, чуттєві. В них багато суму та надії, любові і щирості.
«Знаю, поздно спешить за ответом — столько лет позади! Столько лет! Жизнь прошла, но немеркнущим светом начинается новый рассвет". («Рассвет»).
Гармонійне звучання поетичних рядків нагадує музичний твір. Мало володіти технікою віршування, треба ще вміти передавати стан власної душі. Казав колись Володимир Маяковський, що «изводишь единого слова ради тысячи тонн словесной руды». Найтяжче для поета-мовчання. Сила таланту шукає вихід. Поезія є окремим світом, яким варто подорожувати. Поезія-то насолода. Кожен з нас хоч раз у житті звертався до збірки з віршами. Це підтвердили і виступи членів клубу «Літературна вітальня» Колесник Тамари, Бондаренко Катерини, Шкаєвої Валентини, ЄфремовоЇ Алли, Голик Валентини. Одні читали власні твори, інші-чужі. Але з улюбленими віршами на День поезії ознайомили аудиторію майже всі присутні. У коханні до поетичного слова призналась і наша нова гостя Наталя Іващенко, медик за освітою. Вона згадала, як найбільшою трагедією за студентських років став для неї загублений зошит з улюбленими віршами. Тепер у неї нові записи, з якими нас і ознайомили.
Найактивніша поетеса «вітальні» Демиденко Софія почала писати вірші у зрілому віці. Та вона вже лідер по кількості виданих поетичних збірок. У неї сімейна комп`ютерна «друкарня».
«Вірші-це моя душа. Усе почуте, передумане. Я дихаю ними й живу», — зізнається Софія Кузьмівна. «Хай калина цвіте, і летять журавлі. Хай співає душа на цій рідній землі».
Софія Демиденко обожнює дарувати свої поетичні твори сусідам, знайомим і нашій міській бібліотеці. А ще вона так читає власні гуморески, що зал сміється до сліз. Творчі здобутки «Літературної вітальні» є плодами безсонних ночей. З 5-ї ранку поети бібліотечного клубу вже за своїми комп`ютерами. А потім, глухої ночі, вони знову прокидаються і пишуть, пишуть... І ніякого зиску з цього не мають. Добре ще, коли рідні і друзі ставляться до творчого процесу з розумінням. Поетичним словом можна висловити те, чому присвячується цілий роман.
У Ліни Костенко «поезія-це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». А душа , звісно, рветься до зірок. І бажає щастя та гармонії почуттів, всесвіту. Так народжується поезія. Згадали ми і тих членів «вітальні», яких вже немає на світі: співця любові Сергія В`язгіна, гумориста Олександра Артемова, художника і народного цілителя Ігоря Яцину, депутата міськради Миколу Токарева, поета і прозаїка Петра Галактіонова.
Слова з вірша П.Галактіонова «Пам`яті друга» можна ставити епіграфом до творчості поетів нашого літературного клубу: «Ось низочка твоїх книжок, а в них вогонь душі живої. І кожен дихає рядок»... Поетичне слово як безсмертна душа. Воно завжди з нами.
Наталія СТАРІНКО, м. Ніжин
