Те, що українська нація ствердиться в ролі великодержавної, засвідчує історія сотенних міст Ніжинського полку Війська Запорозького. До її вивчення, переосмислення та відкриття нових сенсів закликають ніжинські просвітителі та благодійники, які нещодавно видали й презентували серію популярних видань про сотні Ніжинського полку Війська Запорозького: Батуринську і Кролевецьку, а також Веркіївську, Борзенську, Коропську.
Брошури про сотенні містечка Ніжинського козацького полку
Нещодавно у Батурині та Кролевці (нині Сумщина) громадські діячі з Ніжина презентували серію популярних видань про сотні Ніжинського полку Війська Запорозького, зокрема Батуринську та Кролевецьку. Видання щойно вийшли друком в ніжинській друкарні Миколи Лисенка і є своєрідним прологом до виходу фундаментальної праці директора видавництва ТОВ «Стікс Ко» історика Сергія Коваленка «Ніжинський полк Війська Запорозького: літопис 1648—1672 років».
Сергій Коваленко, Микола Шкурко та Володимир Ювко
Власне, разом із Сергієм Коваленком у просвітницькому турне сучасними центрами громад, а колись сотенними містечками Ніжинського козацького полку, побували директор благодійного фонду «Ніжен» Микола Шкурко та голова ГО «Ніжинське козацьке товариство «Ніжинський козацький полк» українського козацтва» Володимир Ювко.
Цей видавничий проект здійснено у рамках програми з висвітлення історії Ніжинського полку Війська Запорозького з наголошенням на періоді 1648—1708 років, який, розпочавшись з відновлення Війська Запорозького у ході переможної буржуазно-демократичної революції 1648 року, характеризується його запеклою боротьбою за збереження як самої державності, так і соціальних набутків згаданої революції.
На думку підприємця, благодійника і просвітянина Миколи Шкурка, це становить значний інтерес з погляду нашого національного історичного досвіду державного будівництва.
«Саме тоді московський уряд, будучи неспроможним загарбати всі обшири Війська Запорозького, вперше застосував технологію розколу українського суспільства і використання лояльної до себе його частини проти іншої частини зі столицею в Чигирині, яка продовжувала відстоювати державну незалежність», – наводить історичні паралелі Микола Шкурко.
Під час зустрічі й обговорення
За словами історика Сергія Коваленка, Ніжинський полк відіграв у цій боротьбі ключову роль, оскільки обіймав простір, через який ішли важливі торговельні шляхи, що сполучали Московщину з Середземномор'ям і були неабияким джерелом наповнення скарбниці Війська Запорозького через міжнародну торгівлю.
«Зазначені сотенні міста (Веркіївка, Борзна, Батурин, Короп, Кролевець) розташовувалися вздовж торговельного шляху, який був економічним хребтом не просто Ніжинського полку, а й усієї держави Військо Запорозьке, – пояснює дослідник. – Відомо, що Ніжинський полк був найбільшим за розмірами і найпотужнішим за державотворчим потенціалом. Витягнутість його території з південно-західного в північно-східному напрямі була зумовлена саме такими військово-політичними та економічними обставинами і відповідала ареалу розселення українців. Водночас це викликало потребу поширення держави на звільнювані землі українців далі на північ і схід».
У сотенних містечках ніжинські благодійники встановлюють камені з пам’ятними табличками
На переконання просвітян-волонтерів, нині існує та сама потреба в гуртуванні міст ареалу Ніжино-Сіверщини як частини державотворчого процесу.
«Неприродній сталінський обласний поділ України, що існує досі, гальмує розвиток України як самостійної держави, а відтак й української нації як державотворчої. Україна є моноетнічною державою – в її основі є етнічна територія українського етносу за незначної частки національних меншин і малих корінних народів. Українська нація сформувалася в етнографічних ареалах (краях), таких як Сіверщина, Слобожанщина, Донщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Буковина й так далі, кожна з яких у сучасному адміністративному поділі розірвана на кілька областей, а частина етнографічних країв є поза державними кордонами, – каже Сергій Коваленко. – Це порушило культурні, економічні, політичні зв'язки – в цілому єдність української нації, яка виборювалася віками. Про яку ж тоді державотворчу місію корінної, титульної нації можемо говорити! Імперську спадщину з невідомих причин залишаємо чинною четверте десятиліття своєї державної незалежності».
За його словами, приклад функціонування першої української національної держави Військо Запорозьке під проводом Гетьмана Богдана Хмельницького засвідчив ефективність полково-сотенного державного устрою. Тож на переконання дослідників, сучасна Українська держава так само має поділятися на полки й сотні, об'єднані у воєводствах (етнографічних краях).
«Ось тоді й набудуть реального змісту закличні слова зі славня «Ще не вмерла Україна», стати в бій «від Сяну до Дону», – резюмує благодійник Микола Шкурко.
З позицією дослідників та видавців погоджуються не всі. Так, під час презентації у Батурині вони зіштовхнулися з певною незгодою деяких фахівців місцевого Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», котрі не могли сприйняти їхнього твердження про Батурин від 1669 року як осередок московських колаборантів, що допомагали Москві у її війні за повне знищення Війська Запорозького як держави. Натомість презентація у Кролевці на базі місцевого краєзнавчого музею відбулася в атмосфері теплоти й невимушеності. Загалом відверте спілкування знайшло відгук у присутніх на зустрічах науковців, краєзнавців, громадських активістів».
Віталій Назаренко
На першій світлині: На території колишньої гетьманської столиці
