Вперше за 15 років Фонд соціального страхування припиняє фінансувати спортивні школи по всій Україні, а це значить, що дитячий спорт лягає на плечі батьків та спонсорів. Держава навіть пропонує заняття в ДЮСШ платними зробити…
***
Спортивні ігри на Коропщині проводяться понад 15 років поспіль. Щороку з усіх 27 сільських та селищних громад району збираються, щоб виявити найсильніших у волейболі, настільному тенісі, футболі, міні-футболі, шахах, легкій атлетиці, гирьовому спорті, армрестлінгу, пляжному волейболі та перетягуванні канату.
Одна з найсильніших спортивних команд Коропського району – від громади Понорницької селищної ради, голова якої вже 9 років – Петро Василець. Він розповів про слабкі місця понорницького спорту та найбільш пам’ятні перемоги.
Міні-футбол
Наймасовіший, за словами Петра Васильця, вид спорту – міні-футбол. На відміну від звичайного футболу, який передбачає щонайменше по 11 гравців у команді, для «міні» вистачає від 5 чоловік. А це може дозволити собі кожна сільська громада. Щороку у районних міні-футбольних баталіях беруть участь до 40 команд (а сільських громад 27, тобто деякі мають не одну команду!).
Команди можуть включати осіб, що народилися або проживають на території відповідної сільської ради і до 3-х гравців з інших територій району, а також легіонерів з інших регіонів України (за кожного слід сплатити 100 грн в оргкомітет), на кількість яких діють обмеження.
Найбільше представництво, звісно, має райцентр: від 5 і більше. Іншим громадам району дуже складно сперечатися з коропчанами, оскільки саме у «столичних» гравців найкращі умови для підготовки. Відкритий у Коропі в 1993 р. спорткомплекс «Аполлон» пропонує реалізувати себе усім спортсменам.
Стосовно міні-футболу в Понорниці, то нині, через різні труднощі та непорозуміння між місцевою владою та бізнесом, селище на іграх представляє усього одна команда. Рекордна кількість понорницьких команд становила 3, а найчастіше – 2: селищної громади та місцевого підприємця Володимира Селянського. Він, як говорить селищний голова, приділяє чималу увагу місцевому спорту.
Найприємніша перемога
За словами пана Васильця, проблем з підбором кадрів у міні-футбольні команди в Понорниці не існує. Активні та здібні спортсмени у селищі є, а при виборі команди вони переважно віддають перевагу грі за селищну команду, адже так вони представляють усю територіальну громаду, а не підприємця.
В селищному бюджеті витрати на спорт не передбачені. Тож залучення грошей на проїзд до місця змагань (паливо) і відрядження (30 грн на спортсмена) тощо лягає на плечі селищного голови.
– Влада повинна бути сильнішою за будь-яких підприємців, – вважає Петро Василець. – Але в нинішніх реаліях у нас навіть ручки та печатки за власні кошти куплені.
Перемога у міні-футбольному турнірі району зазвичай дістається або представникам Коропа, або села Атюша, команду якого складають «київські гастарбайтери» – дуже сильні гравці. Представники інших територіальних громад про перемогу тільки мріють.
Тому не дивно, що найбільш пам’ятною для Понорниці подією на спортивних іграх Коропщини Петро Василець вважає перемогу місцевої команди у минулорічному міні-футбольному турнірі. Утворена шляхом об’єднання бюджетної та приватної селищних команд, вона настільки вдало пройшла турнірну дистанцію, що перед останнім матчем стало зрозуміло: для чемпіонства вистачить і нічиєї. Однак і «Оболоння» пішло з поля з нічим. Що важливо для «Понорниці», в ході чемпіонату вона обіграла 3 різні коропські команди.
Довелося селищному голові власним коштом закуповувати партію шампанського, щоб до країв наповнити ним кубок чемпіонів району.
Майданчик
Віднедавна громада почала плекати підростаюче покоління міні-футболістів, а наявному готуватися до змагань стало набагато зручніше. Усіма правдами й неправдами, як каже Петро Василець, але висококласний футбольний майданчик зі штучним покриттям у Понорниці був-таки збудований.
Будівництво було воістину народним, бо скидалися усім миром, хто скільки може. Будували як належить, «за підручником», бо тільки на такий «правильний майданчик», із підтвердженням цього відділом молоді і спорту облдержадміністрації, можна було безкоштовно отримати саме покриття, яке коштує 162 тисячі гривень.
Значну допомогу надав місцевий підприємець Володимир Селянський, спонсори з Києва та Чернігова, а також один з народних депутатів. Коли стало зрозуміло, що й цього замало, навіть клич по району оголосили. Мовляв, допоможемо Понорниці завершити «будівництво століття». І назбирали… аж 1060 грн. Це вкотре підтвердило, що порятунок потопаючого нецікавий нікому, окрім нього самого.
Якби за законом – не було б нічого
А рятувати було і досі є кого. Бо «Облавтодору» понад 20 тисяч гривень за роботу «Камазів», навантажувача та грейдера ще не заплачено. А минуло вже 7 років. Представники підприємства зверталися до Господарського суду області, який викликав Васильця як відповідача, але грошей так і не отримали. Бо нізвідки селищній раді їх взяти: у місцевому бюджеті таких грошей немає, а якщо хтось надасть раді фінансову допомогу, то її обов’язково слід вносити у селищний бюджет, а після витрачати на погашення боргу вже не можна, бо законом такі витрати не передбачені. Ось така колізія, яку все ніяк не здогадається вирішити держава. Неначе 20 тисяч і 7 років тому були для держави великими грішми, щоб дати селищній молоді шанс на здоровий спосіб життя.
– Я на суді й не впирався, бо знав, що ми тоді не зовсім законно дещо робили, – говорить Петро Василець. – Переконаний, що букви закону слід дотримуватися. Але якби так і робили, то у Понорниці й досі б не було ані газу, ні водопостачання, ні спортивного майданчика. Бо надто довго й дуже дорого.
Кожні вихідні на понорницькому майданчику людно. З ранку до вечора міні-футбольні команди з усіх кутків району й не тільки (шкільні, дорослі, ветеранські) борються за різного роду кубки.
Десятки хлопців та чоловіків не цмулять горілку, а на свіжому повітрі грають з м’ячем.
Довідка
Петро Олександрович Василець народився 59 років тому у селі Мезин Коропського району, що відоме світу завдяки однойменній стоянці первісних людей. Шкільним вчителем історії нинішнього селищного голови був Василь Куриленко – засновник та багаторічний директор Мезинського археологічного науково-дослідницького музею. Як і всі учні Куриленка, після уроків Петро Василець брав лопату та йшов розкопувати сліди існування на Чернігівщині людського життя тисяч 20 років тому.
Вищу освіту Петро Олександрович здобував у Київському державному інституті культури імені Корнійчука. Працював художнім керівником у с. Червоне (Коропський район), директором централізованої клубної системи у Понорниці, заввідділом культури Коропського райвиконкому, згодом – Коропської РДА тощо.
Обіймаючи посаду в РДА, він разом з Василем Куриленком створили у Коропі Регіональний історико-археологічний музей, що розповідає про багатовікову історію краю понад сімома тисячами експонатів.
Шахи
Робочий кабінет Петра Васильця наповнений різними спортивними трофеями, зосібна кубками та медалями. Є тут і його власні, бо вже 7 років він постійний учасник спортивних ігор району. Пан Василець – регулярний призер їх шахової частини з моменту її включення в ігри в 2007 році. Представляти Понорницю на районному рівні йому дозволяє статус найсильнішого шахіста громади.
Ось що пише при виступ Васильця минулого року коропська преса: «Петро Олександрович Василець знову показав себе справжнім бійцем і великим інтелектуалом. Емоційний і привітний, як завжди – з пляшкою мінералки і пачкою сигарет (після кожної партії – перекур!). І суперникам він не залишив жодних шансів».
У Понорниці є власний шаховий клуб та гурток, де навчають азам гри підростаюче покоління. Однак сильних гравців, які б могли дати бій представникам радянської школи шахів, зокрема селищному голові, там поки що немає. Та й загалом з шахістами дефіцит, бо чемпіонат Понорниці з шахів, який Василець організовував як директор місцевого БК, сьогодні проводити немає для кого.
Не держслужбовець, але кращий з них
Засвітився голова й на обласному рівні. І не тільки справою в Господарському суді, а й участю у змаганнях серед держслужбовців. До коропської команди він потрапляє за легіонерською квотою, бо сільські та селищні голови не вважаються держслужбовцями, але мають право на одне місце у команді району.
Звісно ж, пан Василець захищає честь держслужбовців Коропщини у шахових змаганнях. А тут – заковика: сама команда високими результатами не відзначається і всі її учасники, окрім Васильця, «вилітають» у перший день змагань, а керівництво району не бажає витрачати паливо задля одного шахіста, щоб наступного дня доставити на вирішальні стадії чемпіонату.
Як бути? Повернувся Петро Олександрович у суботу з командою додому, а раненько у неділю сів у власне авто і поїхав за 140 км у Чернігів. Перевірити ж свої здібності на рівні області хочеться. І не даремно поїхав, бо став кращим шахістом серед держслужбовців області.
Команда
Команда громади Понорницької селищної ради кілька разів була переможцем загального заліку спортивних ігор Коропщини. Не так часто, як хотілося б, але цьому заважають і суто об’єктивні причини: фізична неможливість виставити спортсменів в усіх видах спорту. Коропським командам такі проблеми не відомі, бо у кожному виді змагань вони отримують певні бали, на відміну від «Понориці», у якої проскакують нулі.
До слабких місць команди Петро Василець відносить настільний теніс, гирьовий спорт та армрестлінг. Щоправда, в першому частково врятував ситуацію уродженець Понорниці – фізрук зі Славутича. Він приїхав і «з ходу» став чемпіоном. Більше тенісистів у Понорниці, достойних хоча б участі у чемпіонаті району, немає. Хоча і працює тут 6 годин на тиждень гурток з настільного тенісу. Голова пояснює це тим, що у школі новий вчитель фізкультури: на зміну видатному й поважному прийшов молодий, який поки що входить у справи.
Щодо гир та армрестлінгу, то Понорниця не має спортсменів для всіх вагових категорій (до 65 кг, до 75 кг, від 85 кг).
– Річ не в тім, що немає силачів, – говорить Петро Василець. – Ці види передбачають не тільки силу, а й техніку та вправність. А їх із сокирою чи з заступом не напрацюєш. Їжджу селищем, розвожу хлопцям гирі, прошу тренуватися…
Ось де потрібна сила, так це у перетягуванні канату. І таких людей у селищі вистачає. Але їх, за словами селищного голови, дуже важко… відірвати від спідниць дружин.
* * *
Вперше за 15 років Фонд соціального страхування припиняє фінансувати спортивні школи по всій Україні, а це значить, що дитячий спорт лягає на плечі батьків та спонсорів. Держава навіть пропонує заняття в ДЮСШ платними зробити…
Ігор СТАХ, фото: Іван КОВТУН, «Чернігівщина»
