Перше моє знайомство з Назаром Пінчуком, вірніше, з його творчістю, відбулось в інтернеті – побачила у Ютубі його відеоролик про нашу Городню. Яким гарним і затишним виглядає наше місто в очах цього дев’ятирічного хлопчика! Ми, дорослі, бачимо світ зовсім у інших вимірах. Після виходу другої частини відеофільму напросилась на зустріч і знайомство. Це не виявилось проблемою – батьки хлопчика обоє з Городні, вони разом з Назаром часто бувають тут у гостях, тому в одні з вихідних ми таки зустрілись з хлопчиком і поспілкувались із задоволенням як колеги.
Мама й тато Назара хоч і виросли в одному місті, але навчались у різних школах, і до певного періоду їхні долі не перетинались – Ірина студентські роки провела в Чернігові, а Олександр навчався в луганській Державній академії внутрішніх справ. Але зірки долі й кохання зійшлись у 2012 році, об’єднавши молодих людей в чудову сім’ю, а ще через два роки на світ з’явився кмітливий і допитливий Назар. Нині родина живе в Чернігові, Ірина працює землевпорядником, а Олександр – слідчим. Назар же навчається в четвертому класі чернігівської школи №20.Зимовим вечором ми з Назаром із задоволенням мандруємо засніженою Городнею – помилувались патріотичною ялинкою, постояли, вдивляючись в обличчя наших мужніх захисників-янголів на алеї Героїв, побродили стежинами та вуличками і зупинились в маленькому кафе за чашечкою кави, щоб взяти інтерв’ю одне в одного – на рівних правах колег!
– Свій перший відеоролик я зняв в Албанії, у 2020 році, – каже хлопчина. – Просто поки батьки відпочивали на узбережжі моря, взяв телефон і знімав усе, що бачив – як чисті-пречисті хвилі, так і пейзажі довкола. Батьки випадково вже дома побачили те відео. Вона починалось словами: «Привіт, дорогі друзі! Я покажу вам море!». Тоді татко сказав, що якщо я хочу поділитися враженнями з іншими людьми від своїх поїздок, то це так просто не робиться. Недостатньо просто знімати відео – слід працювати над сюжетом, обдумувати його, дізнаватись цікаві факти, потім редагувати відео, робити його озвучку, адже Ютуб, наприклад, дуже пильно стежить за дотриманням авторських прав на тексти й музику. Словом, треба, щоб кожен ролик був оригінальним, не схожим на інші. Тато мені показав як це робити, допомагає й зараз. А потім ця справа захопила нас усіх. Мама спочатку була проти, бо в мене ж і уроки, й репетитори, й заняття дзю-до, куди я вже чотири роки ходжу. Але тепер вона навіть «у долі» – підказує мені, в який костюм краще вбратися для того чи іншого відео. Це ж настільки цікаво й захоплююче!
Треба сказати, що родина дуже багато подорожує – вони ще до повномасштабного вторгнення побували в Китаї, Іспанії, Єгипті, Албанії, Туреччині. При цьому молодих людей цікавить не просто відпочинок – їхні поїздки мають насамперед пізнавальний зміст. Така природна допитливість і жага досліджень нового від батьків передалась і Назару. Так і виник свого роду сімейний проєкт – бачити світ очима дитини, яка росте.
Зараз у Назара на особистому Ютуб-каналі вже є 30 відеороликів. Вони – про різні міста й країни, про сходження на Говерлу, про мурали Чернігова, про життя тварин у притулку, про пасіку, про шкільне життя – словом, про все те, як дитина пізнає, ростучи, світ.На час повномасштабного вторгнення хобі довелось відкласти. Той період Назар і досі згадує з хвилюванням:
– Ми з мамою ховалися в паркінгу біля Макдональдсу, коли бомбили Чернігів. У той день, як «прилетіло» на стадіон Гагаріна, навіть у нашому сховищі здригалися двері. Так було страшно… А 12 березня ми з мамою спробували виїхати з палаючого міста. Нас вивіз мій дядя, мамин брат, бо тато залишався в Чернігові. Мама сказала: «Якщо будуть вибухи, одразу відкривай двері й тікай з машини!» За нами слідом їхала машина з моїм однокласником і ще багато людей і багато машин, і майже на кожній було написано: «Діти!». Але це не значило, що по них не стріляли…
Хлопчик розповідає, яким побачив Чернігів, коли вони на початку травня сюди повернулись з мамою. Найбільше його вразила стела при в’їзді в місто з написом «Чернігів» – всі посічена шматками ворожих снарядів. А коли згадує як нарешті зустрівся з татком, – і досі, хоч маленький мужчина намагається триматись, його очі зволожуються від тих спогадів.
Незабутньою була і зустріч з друзями, однокласниками. А новим і не дуже приємним – необхідність з початком нового навчального року спускатися в укриття під час повітряних тривог. Назар каже, в укритті зручно й затишно, але не залишає відчуття нестачі повітря. Не тому, що його там бракує, а через те, що сирена нагадує дитячій свідомості про пережите… До речі, улюбленим роликом Назара є його відео, відзняте в Києві, на Хрещатику, на «параді» російської розбитої техніки. Хлопчик каже, що то незабутні емоції, які вселяють віру в ЗСУ і перемогу.У Назара є відзнятий відеоматеріал про руйнування в Чернігові від ворожої навали, але він не випускає його в мережу – Ютуб обмежує участь дітей в таких роликах. Діти не повинні розповідати про війну. Але скажіть це їхній дитячій пам’яті…
За струшуванням снігу з лапатих гілок ялин біля альтанки спитали одне одного про плани на майбутнє. Чесно сказати – мені важко було відповісти дитині на його безпосереднє питання. У голові дорослих одразу вир думок і важко зосередитись на якійсь одній проблемі. Назар же відповів миттєво:
– Хочу зробити відеоролик під назвою «Тисяча і один пам’ятник Шевченку». Подорожуючи містами України, ми знімаємо всі пам’ятники Тарасу Григоровичу. У нас вже їх більше сотні! Але хочу, щоб це був не просто ролик – щоб у ньому була цікава інформація про життя Кобзаря, невідомі досі факти, ну, або маловідомі. Щоб наша історія була не тільки пізнавальною, а й цікавою. Ну, а потім мрію подорожувати іншими країнами з батьками. Коли закінчиться війна, коли настане перемога.
Хочете дізнатись більше про чудового хлопчика Назара і пізнати світ його очима підписуйтесь на Ютуб-канал Назарчика. Не пожалкуєте!
Світлана Томаш,
Новини Городнянщини
