Таня Вишко – надзвичайно талановита та цікава поетеса і прозаїк! Її книжки – напрочуд оригінальні та неповторні, людяні, чуйні і зворушливі. Відчувається, що авторка – розумна, яскрава та шляхетна особистість. Тому такі небанальні, глибокі, захоплюючі книжки хочеться читати і перечитувати.
Водночас Тетяна – високопрофесійна психологиня та психотерапевтка-консультантка, членкиня Української спілки позитивної психотерапії і Всесвітньої організації позитивної психотерапії (WAPP). Невтомно працює на платформі психологічної підтримки. У своїй важливій роботі застосовує ефективні методи позитивної психотерапії, КПТ, арттерапії. Сертифікована інструкторка з тілесних практик. Потужний, досвідчений, визнаний фахівець.
І ось маємо прекрасну новину – Таня створила книжку, дуже потрібну завжди, особливо зараз, у час жахливої війни, коли мільйони людей просто щодня відчувають стрес, страх, лихо, сум, страждання, зневіру…
Усім їм варто якомога швидше, уважно прочитати нову книгу Тетяни Вишко «Дихай і живи. Як опанувати себе в кризових ситуаціях». Тут – дуже цінні поради, котрі цілком може втілити будь-яка людина. Головне, захотіти змінити себе, зцілити власну душу, зробити рятівні кроки й подолати кризу.
Причому все це написано не сухим, суто науковим стилем, а просто й цікаво, доступно для широкого загалу – людей будь-якого віку, професій та уподобань. Ось де психологині знадобився хист чарівної письменниці!
Книжка – світла, позитивна, вона повертає нас до життя через любов. Адже світ народився з любові, на ній тримається, попри всі жахи сьогодення. Незважаючи на війну. Ці ефективні психологічні техніки та вправи можна застосовувати, коли йдеться про тривогу, стрес, посттравматичний стресовий розлад, психологічну травму, втрату, провину вцілілого, депресивні стани.
Власне, унікальну книгу створено у формі цікавого діалогу, це – вдале, поєднання художнього, епістолярного та науково-популярного стилів.
«Наше життя – це постійний рух, часом – у дуже важких умовах. Уціліє той, хто рухається та йде далі, хай там що. Щоб долати перепони, потрібно знати міць своїх внутрішніх та дію зовнішніх опор і власні ресурси, джерела сили, – проникливо пише у передмові до нової книги Тетяни Вишко кандидат психологічних наук, доцент Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Тетяна Канівець. – Ця книжка розкриває можливості для такого пізнання. Вона стане підручною для людей, котрі щиро прагнуть бути насправді психічно, морально, духовно, фізично здоровими. Безліч наведених психологічних технік і вправ допоможуть покращити психоемоційний стан, стабілізуватися в кризових ситуаціях, зарадити собі й підтримати рідних».
Недаремно епіграфом до такої своєї мудрої книжки авторка взяла фразу видатного науковця Носсрата Пезешкіана, яка вже стала афоризмом: «Якщо шукаєш людину, котра простягла б тобі руку допомоги, згадай, що маєш дві власні руки».
Віктор Франкл, знаменитий психіатр, психотерапевт і філософ, котрий вижив у нацистських концтаборах під час Другої світової війни, писав наразі про це у своїх вражаючих спогадах: «Першими ламалися ті, хто вірили, що от-от усе закінчиться. Після них – ті, хто не вірили в те, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувалися на своїх діях, без очікувань, що може чи не може статися».
Авторка книжки «Вибір» Едіт Еґер, відома письменниця, психологиня і психотерапевтка, у 16-літньому віці потрапила до жахливого гітлерівського табору Аушвіц. Обох батьків її вбили одразу, добре хоча б, що дівчину не розлучили з рідною сестрою. Мати перед стратою шепнула доньці слова, що освітили юнку зсередини, запалили волею до життя, попри все, й допомогли вистояти: «Пам’ятай, ніхто не може відібрати в тебе те, що тримаєш у своїй голові».
Коли там, у концтаборі, доктор Менгеле, який проводив експерименти над людьми, наказав Едіт танцювати для нього, ці слова ожили в її голові. І дівчина зробила це так, наче танцює для всього світу світлих людей (а не для тюремного мучителя): натхненно, граційно, щасливо!
«Підлога барака стає сценою Угорського оперного театру. Я танцюю для моїх шанувальників, які сидять у залі. Я танцюю в яскравому світлі софітів. Для мого коханого Ромео, котрий піднімає мене високо над сценою. Танцюю заради кохання. Танцюю, щоб жити».
Едіт зрозуміла, що ворог – це той, хто точно не прийде на допомогу, і звернулася до себе – безпосередньо до своєї душі. Лише там могла знаходити силу й любов, щоб жити.
І це спрацювало! Це багато разів витягувало її з пазурів смерті, нагадувало про життя з усіма гранями, додавало міцності внутрішнім опорам і врешті-решт привело на вершину людяності й визнання.
«Свобода починається тоді, коли ми вчимося приймати те, що сталося. Свобода означає, що ми набираємося сміливості й розбираємо свою в’язницю по цеглині», – писала Едіт Еґер із власного досвіду.
Едіт врятували у травні 1945 року. У неї був переламаний хребет, а потім виявили ще й пневмонію та плеврит. Аби вижити, ув’язнена щодня робила непростий та болючий вибір: «Ти завжди будеш мати історію вибору, іноді великого, а іноді малого, – вибору, котрий може провести людину від травми до Перемоги, з темряви до світла, з ув’язнення до визволення».
Ми постійно робимо вибір: що важливіше, з якими людьми йти поряд, бути кимось чи бути собою. Вибір свободи чи красивої клітки, вибір літати, ходити чи плазувати. Вибір страждати, мучитися, бути жертвою – чи вибір жити.
Природа дала нам цей спектр вибору – як найвищому своєму творінню, своєму вінцю. І дала сили – внутрішні опори – для прийняття вибору та його втілення в життя, наголошує Таня Вишко.
Взагалі ж, люди сильно травмуються не тому, що їм боляче, а тому, що залишають цей біль у собі… Хоча «кожен фініш – це, по суті, – старт!», на думку нашої геніальної Ліни Костенко.
«Не той здоровий, у кого немає страху й депресії, а той, хто має сили подолати їх», – переконаний Носсрат Пезешкіан.
«Дуже важливо усвідомити, на чому ми сфокусовані, про що думаємо. І ви значно легше та швидше зможете звільнитися чи досягнути своєї мети, коли пам’ятатимете, що страждання – тимчасові. Так ви вцілієте», – радить мудра Едіт Еґер.
У книзі відтворено власний досвід життя під час нинішніх бойових дій із російськими загарбниками. Прекрасно написано про кохання під час війни.
Як завжди у Тані, є блискучі, неймовірні, дивовижні, зворушливі описи відродженої природи: «А на нашу землю прийшла весна. Останні роки вона ніяк не могла зрозуміти, чому люди не тішаться пролісками й підсніжниками, пташками та струмочками, чому вони такі – ніби кожен у собі.
Цього року вона прийшла й оторопіла. Такого давно не бачила, може, узагалі ніколи: поля, на яких вона висівала пшеницю і де ось-ось мають зійти озимі тонкими зеленими списиками, поорані бомбами.
Весна плакала, так, як ніколи раніше. На землю пішов дощ – це вона дала волю сльозам.
Вітер, що кружляв біля неї, принишк. Він, старий, мудрий вітер, знав: весні треба виплакатися. Вона – жива, і, як усе живе, боїться, сміється, плаче.
Весна й майже місяць шоку…»
Звісно, не цитуватиму численні психологічні техніки, вправи та поради авторки. По-перше, їх у цій книзі багато, вони – різноманітні, і читати все це треба дуже уважно. Читати й намагатися застосовувати в реальному житті. Головне бути наполегливими та не лінуватися. Тобто ця книжка – не на одну добу.
Щиро зичу напрочуд обдарованій та патріотичній українській авторці – Тетяні Вишко – нових художніх і психологічних бестселерів, та справжнього, великого світового визнання.
Сергій Дзюба,
президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України
