Берестовецька школа та дитячий садочок у Комарівській громаді, що на Ніжинщині, мають всі шанси знову закрити двері перед дітками, причому посеред навчального року.
Керівництво громади з міцних господарників від «Нашого краю» вирішило другий рік поспіль навчати дітей дистанційно. Формальний привід – нібито відсутність належного бомбосховища, реально ж батьки говорять про інше – свавілля, чи то пак самодурство керівника громади Віктора Бондаренка. Чому і навіщо хотіли прикрити сільську школу в Берестовці?
Рік на дистанції
Минулий навчальний рік школярі та дошкільнята з Берестовця буквально відмучились вдома. Бо хіба можна назвати повноцінним навчання за комп’ютером чи гаджетом, коли ще й світло регулярно вимикають? Дистанційне навчання – це повільна деградація та відсутність нормальної соціалізації. Принаймні так його сприймають батьки берестовецьких школярів. Їх, учнів, у місцевій школі 43, ще 12 дошкільнят.
Загалом же освітній процес для новоспеченого керівництва громади – це суцільна оптимізація. Так, за наказом керівництва минулого року закрили дві школи – у Сидорівці та Ховмах. На переконання людей, зробили це задля того, аби наповнити учнями з цих шкіл класи у сільській школі Степанівки, звідки родом керманич Комарівської громади Віктор Бондаренко. Одначе більшість батьків та дітей навідріз відмовились від Степанівської школи.
«У Берестовецьку школу виявило бажання ходити 12 дітей із Сидорівки, – каже мама школяра Людмила Дудка. – Але громада не хоче, аби ці діти їздили до нас, тому автобуса не дає».
Після того, як дітей із примусово зачиненої Сидорівської ЗОШ не вдалося силоміць загнати в Степанівку, знайшли інший вихід – закрити школу в Берестовці, а заразом із нею і дитячий садочок. Формальною причиною стала відсутність бомбосховища. Батьки спочатку спробували переобладнати під укриття два шкільних погреби, втім, керівництво ДСНС їх не прийняло. Довелося дітям вчитися дистанційно. Про якість такої освіти годі й говорити!
«Навчання проходило по зуму і вайберу, – пояснює Людмила Дудка. – Інтернет в селі слабкий, навіть вайфай погано ловить, ще й світло вимикали регулярно. У мене вдома був першокласник. Самі уявляєте, як з нуля навчати першокласника дистанційно. Тому ми з чоловіком за нормальну соціалізацію наших дітей і за нормальне навчання. Скільки вже можна?».
Укриття руками батьків та педагогів
Думку пані Людмили поділяє більшість односельців, тож часу дарма не гаяли, оббивали пороги, просили депутатів і таки випросили у громади які-не-які гроші на спорудження укриття. За основу взяли наявне підвальне приміщення.
«Кошти виділили лише на матеріали, а роботи проводили зусиллями батьків та трудового колективу, допомагали депутати та фермери», – уточнює Олександр Дудка.
Облаштували навіть туалети
«За ці гроші закупили плити та цемент, цеглу возили зі старої ферми, землю і побілку носили мами, допомагали місцеві фермери, – додає батько першокласника Руслан Неваленний. – Фермер Ігор Блоха купив бетономішалку, батьки своїми тракторами підвозили все необхідне, робили і споруджували все своїми руками і силами».
Наразі в укритті є навіть центральне водопостачання та водовідведення, теплі туалети і рукомийники, сховище облаштоване пандусами та поручнями, а про такі очевидні речі, як пожежний щит та запаси води, не варто й згадувати – зробили все капітально. Капітальну споруду прийняли і в ДСНС, утвердивши її підходящою та давши старт навчальному процесу. Втім, навчання тривало всього тиждень. Через тиждень, 7 вересня, з відділу освіти Комарівської сільської ради надійшов наказ про організацію дистанційного навчання в Берестовецькій гімназії. Причина – недотримання вимог щодо максимальної кількості осіб, здатних розміститись в укритті. Батьки учнів зазначають, що наказ відділу освіти прямо суперечить висновку про найпростіше укриття, яке прийняли на баланс громади і завірили підписами заступник сільського голови, начальник комунального майна і та ж таки начальниця освітнього відділу.
«Ніде не написано про те, що учні повинні навчатись в укритті. Написано, що по можливості, — обурюється берестовчанка Валентина Корнієнко. – Якщо ж говорити про навчальний процес в укритті, то треба один метр квадратний на дитину, а пересидіти – 0,6 квадрата. Виходячи з останнього, то укриття розраховане на 90 учнів».
Усміхнені чиновники громади, в центрі — Віктор Бондаренко
«Нащо ми його тоді робили? Ціле літо будували по жарі!», — розводить руками Роман Красноголовий.
«Нам сказали, що шість дітей мають навчатися дистанційно, бо вони зайві і не вписуються нібито в норми бомбосховища, решта хай навчаються. Значить нам пропонують вибракувати шістьох дітей. За яким принципом? Тягнути жереб хто зайвий, а хто навчається?» – диву дається мама першокласника Людмила Неваленна.
Обурені таким рішенням сільських чиновників батьки, згуртувавшись, навідались до сільської ради, де розказали управлінцям яким має бути освітній процес і що вони думають про їхні вибрики.
«Все це формальності, причина – в іншому»
Після «гарячої» розмови вже наступного дня надійшов інший наказ, яким дозволялось відновити очне навчання. Навіщо весь це цирк люди здогадуються.
«Мені здається, це викликано тим, що сидорівські діти хочуть ходити в школу до нас, а не в Степанівку, тому чиновники шукають будь-який привід, аби повернути дітей туди», – каже Олександр Дудка.
Працюють і педагоги
Батьки ж сидорівських учнів попри порушення прав їхніх дітей, яким громада відмовляє у наданні автобуса для підвозу, самостійно щодня возять їх до школи. Допомагають односельцям місцеві фермери та свідомі депутати.
«Проблема полягає в тому, що всі рішення щодо освітнього процесу нині ухвалює виключно сільська рада. Спочатку Бондаренко відмовлявся надати автобус, яких у громаді аж три, потім посилається на відсутність бомбосховища. Все це – формальності, причина ж зовсім в іншому, – переконаний депутат Ніжинської районної ради, уродженець Берестовця Микола Шкарупа. – Укриття прийняли б і минулого року, але причиною було не допустити повноцінного навчання у Берестовецькій гімназії, аби діти із Сидоровки перешли в Степанівку. Сюди пішло 12 дітей. Частина під тиском керівництва поїхали в Степанівку – знайшли способи загнати їх туди. Частина учнів із закритої школи в Ховмах поїхала в Ядути – сусідню Борзнянську громаду. А завдання сільський голова ставив собі перетягнути всіх дітей у Степанівку, однак це село не перспективне, дороги туди жахливі. А сільська школа – так звана гімназія – являє собою дві хати, обшиті шифером, там навіть майданчика спортивного немає».
Таким чином, якщо вірити сказаному, один чиновник розпоряджається долею маленьких дітей, причому з трьох сіл. Шукає формальні причини, аби закрити школи, вирішує, якій школі бути, а якій ні, куди давати шкільні автобуси, а куди не варто. Все це як мінімум тягне на скаргу до уповноваженого з прав людини, а як максимум – на заяву в прокуратуру щодо невиконання рішення суду, яким постановлено відновити навчальний процес в одній із ліквідованих шкіл.
Віталій Назаренко, фото автора
На першій світлині: Розмова на високих тонах
