З початку широкомасштабної війни, нав’язаної нам російськими агресорами, українське суспільство розділилося на кілька морально-відповідальних категорій: на мужніх захисників, на тих, хто самовідданою працею зміцнює обороноздатність держави та соціальну відповідальність перед її громадянами, і на довгоязиких «патріотів», які вміють лише брехливі клятви виголошувати.
З представниками всіх трьох умовних категорій доводиться спілкуватися волонтерам.
Один з них – Максим Полєтавкін, котрий очолює місію Червоного Хреста в Бобровицькій та Новобасанській громадах. Крім привезення і роздавання благодійної допомоги від цієї міжнародної місії передусім переселенцям, він виконує й інші доброчинні завдання. В тому числі, й виконання замовлень від бійців передової, що пішли на фронт з населених пунктів двох громад.
Прохання від Героїв-земляків бувають різні. Скажімо, зараз проводиться збір коштів на придбання авто-позашляховика для підвезення боєприпасів та допоміжних матеріалів прямо до бліндажів, вогневих точок. Бо після того, як їхній автомобіль потрапив під ворожий обстріл, нашим мужнім землякам доводиться значно важче доставляти снаряди до гармат. Кошти вже на другу спецавтомашину жертвують аграрники. За виконання цього замовлення та доставку позашляховиків на передову відповідає Максим. Передані вже аграрникам і рахунки на закупівлю дронів.
Просять бойові земляки допомогти спеціальними раціями. Місцеві волонтери збирають кошти й на цю допомогу. Водночас і дивуються: у Європі така рація коштує 25 тисяч гривень, а в Києві – на 10 тисяч дорожче. Безбожно накручують ціну і на тактичні каски, тепловізори тощо.
Ця «дивина» має й моральну складову: «Останнім часом до мене звертаються добрі люди з проханням приїхати до них і забрати ще добротний одяг, інші речі побутового призначення, і передати їх переселенцям, багатодітним родинам, – пояснив Максим. – Пропонують і продуктові набори, за нинішніми цінами дорогі, але люди віддають їх без копійки оплати. Тобто прості українці готові поділитися останнім, а столичні ненажери готові здерти скрізь, де тільки можна, навіть на допомозі українській армії. Чого не можу сказати про місцевих підприємців».
Раніше вже писали, як молодіжна група бобровичан виготовляла якісні бронежилети, буржуйки для блокпостів, віддалених від передової, інші допоміжні речі, які можна виготовити кустарним способом, ще й більш якісно, ніж на окремих великих виробництвах. Тепер асортимент цих речей воєнно-побутового призначення розширився, тож збільшилася й група небайдужих людей для додаткового забезпечення Збройних Сил України предметами кращого захисту бійців від ворожих куль і осколків. Збільшилася потреба й у металевих скобах, якими скріплюють дерев’яні колоди у бліндажах. Метал для виготовлення скоб надають власники господарських магазинів. Допомагають вони й іншими речами, потрібними для виготовлення замовлень від бійців, передусім земляків.
Відправляючи ці речі на фронт, місцеві волонтери обов’язково доповнюють їх продуктами, зокрема тривалого зберігання. До прикладу, виготовлення м’ясних консервів для передової в Бобровиці поставлено, можна сказати, на промисловий рівень. Почали з виготовлення тушонки із свинини, потім перейшли й на курятину. Недавно чималу партію свійської птиці передали з Ярославки, діляться домашньою живністю жителі інших сіл.
«За останні місяці доводилося мені доставляти гуманітарку переселенцям із небезпечних територій, – розповів Максим. – Приємно, що переважна більшість із них старається не бути «нахлібниками»: працездатні влаштовуються на роботу, а пенсіонери беруться за розвиток домашнього господарства. Коли через певний час приїжджаю до таких літніх переселенців, доставляю якусь нову допомогу, водночас дивуюся результатами їхніх старань з наведення порядків у раніше нежитловій садибі, на грядках, підготовлених до весняного засіву, у присадибному садочку… Таким людям особливо радісно допомагати».
У керівництві Бобровицької громади теж задоволені такою дружною організацією надання допомоги воїнам-землякам і переселенцям, ще й з трудовим завзяттям. Видно, вони з числа тих українців, які з материнським молоком засвоїли давню народну мудрість: «Щоб жити щасливо, треба багато і важко працювати».
Григорій Загребля
